Дік поважно захитав головою.
— У мене в краща. Благочестива. Геть побивав Червону Хмару і його жолуді. Ось послухайте! Це співав школярка з Іст-Сайду[103], вперше зроду попавши за місто на прогулянку зі своїм класом недільної школи. Вона ще зовсім маленька. Послухайте, як вона недомовляє!
І він гаркаво заспівав:
У рлічці виблискує рлпбка,
На дерлеві пташка цвірлінька.
Хто плавати рлибку навчає?
Хто в пірлячко пташку вбирлає?
Це бог! Це все бог! Це він!
— Злизано! — склала свій вирок Ернестіна, тільки-но затих регіт.
— Авжеж, — потвердив Дік. — Я знайшов цю пісеньку в "Фермері й скотарі", а вони там передрукували її зі "Свинарського журналу", а ті з "Західного оборонця", а ті з "Громадської думки", а вже ті, напевне, почули від самої дівчинки чи скорше від її вчительки. Хоча я переконаний, що першодрук був у "Наших безсловесних тваринах".
Бронзовий гонг загримів удруге, і Пола, обнявши одною рукою Діка, а другою Ріту, повела товариство до їдальні. Вейнрайт, ідучи позаду з Лут і Ернестіною, показував їм нове колінце танго.
Біля сходів, що вели вниз до їдальні, вони зіткнулися з Теєром і Нейсмітом. Дік визволився від своїх дам, обернувся до Теєра і півголосом сказав йому:
— Ще одне. Перше ніж від'їдете, подивіться на моїх мериносів. Ось чим я справді можу похвалитись, і наші американські вівчарі ще за них ухопляться. Звичайно, вони з привізного поріддя, але я вже вивів свою каліфорнійську лінію — таку, що й самі французи рота роззявлять. Знайдіть Вордмена й виберіть собі з півдесятка. І Нейсміта візьміть із собою, хай подивиться. Повезете дарунок від мене вашим айдахським вівчарям на спробу.
Товариство сіло за стіл, що міг, видимо, розсуватись на скільки завгодно, у довгастій низькій їдальні — точній копії їдалень по гасіендах давніх іспано-каліфорнійських земельних королів. Підлога була з великих брунатних плиток, поділена сволоками стеля і стіни вибілені, а величезний, без жодних прикрас цементовий камін вражав своєю масивністю і простотою. Знадвору в глибокі ніші вікон кивало зелене гілля й квіти, і вся кімната справляла враження чистоти, скромності й прохолоди.
По стінах не надто густо були розвішаиі картини. На почесному місці найзначніша, мексіканський сюжет Зав’єра Мартінеса[104] в меланхолійно-сірих присмеркових барвах — пеон за сохою з кривої деревини, запряженою двома волами, веде смутну борозну переднім планом похмурої безкрайої мексіканської рівнини. Були там і ясніші полотна з давнього мексікансько-каліфориійського життя, і пастель Рімерса — евкаліпт у присмерку, а вдалині осяяний останнім промінням заходу шпиль гори, — і місячний краєвид Пітерса, і одна картина Гріфіна: скошене поле, а за ним руді, напечені літнім сонцем каліфорнійські узгір’я і повні бузкової мли лісисті каньйони.
— Чуєте, — потиху заговорив Теєр через стіл до Нейсміта, поки Дік з Полою та дівчатами перекидались жартами й сміялися, — як ви у тій вашій статті згадуватимете і про Великий Будинок, то я вам дещо підкажу. Я був у їдальні для челяді. Там сідає за стіл душ сорок — це з садівниками, шоферами та двірниками. Чистий готель з пансіоном. Це ж треба, щоб хтось давав йому лад. Отой китаяга, А-Гей, справдешній чаклун. Він тут за розпорядника, чи доморядника, чи як його назвати, і у нього всі коліщата крутяться, мов намащені, що й по чути.
Нейсміт кивнув головою і додав:
— Форест — ось хто тут чаклун! У нього хист добирати людей. Він міг би командувати армією, провадити війну, керувати урядом… чи навіть цирком на три арени.
— Оце вже справді добрий комплімент, — усміхнувся Теєр.
— Поло, — звернувся Дік до дружини. — Я щойно дістав звістку, що завтра вранці приїде Грейм. Скажи А-Геєві, нехай оселить його в дозорній вежі. Там йому не тісно буде; та й, може, він здійснить свою погрозу і попрацює над книжкою.
— Грейм? Грейм… Хто ж це?.. — вголос силкувалася пригадати Пола. — Я його знаю?
— Якось бачила, два роки тому, в Сантьяго, в кав’ярні "Венера". Він обідав з нами.
— А, котрийсь із тих морських офіцерів?
Дік похитав головою.
— Ні, цивільний. Невже не пам’ятаєш? Такий високий, білявий. Ви з ним півгодини розмовляли про музику, поки капітан Джойс товкмачив нам, що Сполучені Штати повинні навести лад у Мексіці панцерним кулаком.
— А… — невиразно пригадала Пола. — Ти з ним десь зустрічався раніше… В Південній Африці, здасться? Чи на Філіппінах?
— Еге ж, еге ж! У Південній Африці. Івен Грейм. Удруге ми з ним зустрілись на вістовому судні "Таймсу" в Жовтому морі. А потім наші шляхи перетиналися ще разів кільканадцять, але стрілись ми знов тільки того вечора у "Венері".
Нам було наче наврочео. Він відплив з Бора-Борн на схід за два дні перед тим, як я кинув там якір, пливучи на захід, до Самоа. Я вийшов з Апії, забравши в американського консула листи для нього, а він прибув туди другого дия. В Левуці ми розминулися на три дні — я тоді плавав на "Дикій качці". Із Суви його забрав англійський крейсер — як гостя. Сер Еверард Ім Терм, британський урядовий комісар Океанії, дав мені ще кілька листів для Грейма. Я розминувся з ним у Порт-Резолюшні й у Вілі на Нових Гебрідах. Той крейсер, розумієте, був у вакаційному плаванні. Я прогавив його на островах Санта-Крус. Потім так само на Соломонових. Крейсер, обстрілявши канібальські селища на Ланга-Ланзі, відплив звідти вранці. А я туди прибув по обіді. Так я й не віддав йому тих листів власноручно, а побачив його аж тоді у "Венері".
— Але хто він такий, що він робить? — спитала Пола. — І що то за книжка?
— Ну, насамперед — чи то насамкінець — він тепер бідний. Тобто бідний відносно, — кілька тисяч доларів річного прибутку має, але все, що зоставив йому батько, втратив. Не просвистів, ні. Просто угруз надто глибоко в одному ділі, і "тиха паніка", що ото була кілька років тому, обдерла його майже до решти. Але він не скиглить.
Він з доброї закваски, давнього американського роду. Вчився у Йєльському університеті. Книжка — він сподівається заробити на ній дещицю — буде про торішню його подорож через Південну Америку з заходу на схід. Здебільшого дикими місцями. Бразільський уряд сам запропонував йому десятитисячиий гонорар за зібрані відомості про недосліджені частини країни. О, він справжній чоловік! З тих, на кого можна покластися. Та ти знаєш цей тип людей — великий, сильний, чистий, простосердий; скрізь побував, усе бачив, чимало в житті звідав, прямий, чесний, дивиться просто в вічі — одно слово, чоловік на сто відсотків.