Його роботи не стосувалося переживати про такі речі. Його роботи стосувалося те, що він має робити свою роботу, яка полягала в тому, щоб робити свою роботу. Якщо таке мислення вело до звуження сприйняття і зацикленості думок, тоді його роботи не стосувалося переживати про такі речі. Якщо йому на шляху траплялися такі речі, то вони направлялася до підлеглих, які в свою чергу мали інших підлеглих, до яких направляли такі речі.
За багато-багато світлових років звідси, та й насправді з будь-якого місця далеко, знаходиться понура і давно закинута планета Вогосфера. Десь там, на смердючих, закутаних туманом грязьових берегах цієї планети, оточений брудними, поламаними і запустілими каркасами роздавлених бродячих крабів, стоїть монумент, який позначає місце в якому, як вважається, вперше з'явився вид Vogon Vongoblurtus. На монументі викарбувана стрілка, яка вказує кудись в туман, а під нею висічені простими і зрозумілими літерами слова "Це вони у всьому винні".
Глибоку у надрах свого непримітного жовтого корабля забурчав Капітан Вогонів. Він взяв до рук трохи вицвівший, із загнутим куточком шматок паперу і поклав перед собою. Наказ на знищення.
Якщо вам коли-небудь захочеться віднайти де саме робота Капітана, яка полягала в тому, щоб робити свою роботу, насправді почалася, тоді врешті-решт ви дійдете до цього шматочка паперу, який був виданий йому його безпосереднім командиром дуже давно. Шматочок паперу містив на собі інструкцію і метою Капітана було виконати цю інструкцію, а після цього поставити маленьку позначку у прилеглому до неї квадратику.
Він уже виконав цю інструкцію раніше, але кількість неприємних обставин не дали йому змоги поставити галочку у маленький квадратик.
Однією з неприємних обставин була множинна природа галактичного сектору, де можливе безперестанку перетиналося з ймовірним. В такому випадку просте знищення дасть користі не більше, ніж спроба видавати бульку з повітрям з під погано наклеєних шпалер шляхом натискання на неї пальцем. Тут все, що зруйнуєш буде з'являтися знову і знову. Але скоро вони покладуть цьому край.
Іншою обставиною була групка людей, яка весь час не хотіла бути там, де вони вона мала би бути, в той час, коли вони мали б там бути. Але і про них скоро попіклуються.
Третьою обставиною був набридливий і застарілий маленький пристрій, який називається Путівник по Галактиці для космотуристів. Але з ним уже було повністю і цілком покінчено і, насправді, завдяки неймовірній силі темпорального зворотнього інжинирингу, він тепер слугував засобом за допомогою якого вони зможуть завершити всі інші плани. Капітан прилетів сюди лише для того, щоб подивитись на фінальний акт цієї драми. Для цього йому навіть не треба було ворухнути й пальцем.
— Покажи мені, — наказав він.
Тінь у формі пташки здійняла крила і піднялася у повітря біля нього. Темрява заполонила капітанський мостик. Приглушені вогники світла прогайнули по її очах, в той час як глибоко у адресному просторі дужка за дужкою нарешті закривались, умови "if" нарешті закінчувались, цикли повторів зупинялися, рекурсивні функції викликали самих себе останні кілька разів.
Серед темряви з'явилася яскрава картина, синьо-зелене видиво, яке зависло у повітрі і мало вигляд обрубаної зв'язки сардельок.
Видавши глибокий хрюкаючий звук задоволення, Капітан вогонів відкинувся назад і почав спостерігати.
Розділ 25
— Он там, номер сорок два, — прокричав Форд Префект до водія таксі. — Ставай!
Таксі загальмувало, нахилившись вперед, а Форд з Артуром вистрибнули назовні. По дорозі вони зупинялися біля майже кожного банкомата, а тому у Форда тепер був цілий оберемок грошей і він не жаліючи жбурнув жменю купюр у водія через вікно.
Вхід до клубу був темним, маленьким і непомітним. Назва була написана на малесенькій табличці, що висіла над входом. Члени клубу знали як його знайти, а якщо ви не член клубу, тоді знати як його знайти нічим вам не допоможе.
Форд Префект не був членом Ставро, хоча він одного разу був і ншому клубі Ставро у Нью-Йорку. Для того, щоб увійти у заклад, членом якого він не був, у нього був дуже простий спосіб. Як тільки-но двері до клубу відчинилися він прослизнув всередину, тицьнув на Артура і сказав:
— Все окей, він зі мною.
Він підійшов до чорних лискучих сходів, почуваючись неймовірно впевнено у своїх нових черевиках. Сині замшеві черевики. Що може бути краще? Він був дуже задоволений тим, що не завжаючи на все те, що відбувалося довкола, він встиг розгледіти їх у вітрині магазину із заднього сидіння таксі, яке мчало до вказаної адреси.
— Здається, я казав тобі, щоб ти не приходив сюди.
— Що? — не зрозумів Форд.
Худий, хворобливого вигляду чоловік, на якому була якась італійська обвисла футболка пройшов сходами повз них, зупинився і запалив цигарку.
— Не ти, — промовив чоловік. — Він.
Худий чолов'яга дивився прямо на Артура, а потім здався трохи збентеженим.
— Прошу вибачення, — прохрипів він. — Мабуть я сплутав вас з кимось іншим. Чоловік знову почав підійматися сходами, але майже одразу обернувся. Вигляд у нього був ще більш збентеженим. Він витріщився на Артура.
— А тепер що? — запитав Форд.
— Що ти сказав?
— Я сказав, а тепер що? — роздратовано повторив Форд.
— Так, певно, що так, — відповів чоловік, похитнувся і впустив коробку із сірниками, яку ніс у руці.
Його губи рухались повільно і кволо. Він поклав руку на чоло.
— Прошу вибачення, — промовив чоловік, — я просто безуспішно намагаюся згадати який наркотик щойно прийняв, але це мабуть один і з тих, які відшиблюють пам'ять.
Він труснув головою, повернувся і пішов далі на гору до чоловічої вбиральні.
— Пішли, — гукнув Форд. Він побіг вниз сходами, а за ним нервово поспішав Артур. Ця зустріч добряче його зачепила, однак він не знав чому.
Та й взагалі, йому не подобалися такі місця. Зіткнувшись з реальністю, після стількох років мрій і марень про повернення на Землю, Артур тепер ще більше засумував за своєю хатиною на Ламюеллі, ножами і сендвічами. Він навіть за Старим Трешбергом скучив.
— Артур!
Вигук справив приголомшливий ефект. Особливо зважаючи на те, що його ім'я прозвучало у стерео. Він повернувся в один бік. Зверху на сходах, Артур побачив Трілліан, яка бігла вниз до нього одягнута у чудовий пом'ятий костюмі з Рімплон™. Раптом її лице перекосилося від жаху.