На обличчі Рендом повільно розпливлася посмішка.
— Ах ти ж паршива маленька штукенція. Та ти смієшся наді мною!
— Як і було сказано можливо все.
Рендом засміялася.
— Гаразд, — промовила вона. — Давай спробуємо потрапити на Землю. На Землю в якійсь точці на її, цій...
— Осі ймовірності?
— Так. Де її не підірвали. Чудово. Ну то що, Путівнику, як ми туди потрапимо?
— Реверс інжинириг.
— Що?
— Реверс інжинириг. Для мене часовий потік не має значення. Вам вирішувати, що робити. Я лише впевнююсь, що це вже трапилось.
— Жартуєш.
— Можливо будь-що.
Рендом насупилась.
— Але ж ти жартуєш, правда?
— Давай по-іншому, — сказала пташка. — Реверс інжиниринг дозволить нам скоротити тривалість такого не зовсім цікавого заняття як очікування на один із дуже небагатьох зорельотів, які пролітають через ваш галактичний сектор кожен рік, і змусить з'явитись в голові пілота думці, що було б непогано вас підвезти.
Вам потрібно, щоб вас підкинули. З'являється корабель і бере вас на борт. Пілотові здається, що це йому спав на думку один з мільйона приводів спуститися сюди і підібрати вас. Насправді це я вирішую, чи захоче він цього.
— Це та сама частина, де ти надзвичайно високої думки про себе, маленька пташко?
Пташка мовчала.
— Гаразд, —промовила Рендом. — Я хочу, щоб корабель підвіз мене до Землі.
— Цей підійде?
Зорельот був на стільки беззвучним, що Рендом не помічила його, аж поки той не опинився над її головою.
Артур помітив його раніше. Він був уже за милю від того місця і поспішав як міг. Щойно світлове видовище за участю літаючих сосисок зникло, він помітив легеньке світіння віддалених вогнів, які спускалися з хмар і спочатку подумав, що це новий номер програми.
Секунду чи дві він стояв непорушно, доки до нього не дійшло, що це справжній космічний корабель, а ще секунду чи дві він витратив на те, щоб зрозуміти, що той опускається прямо на те місце, де за його розрахунками мала знаходитись його дочка. В той момент йому стало все одно дощ чи не дощ, покалічена нога чи не покалічена, темно чи ні, він зірвася з місця і побіг.
Майже одразу він упав, підсковзнувся і доволі сильно вдарився коліном об камінь. Поволі він звівся на ноги і спробував знову. В Артура всередині все похололо, коли він подумав, що може навіки втрати Рендом. Але кульгаючи і проклинаючи все на світі він біг далі. Артур не знав, що було в посилці, але на ній було написано Форд Префект, тому більшість прокльонів він присвящав саме йому.
Корабель виявився одним з найбільш крутих і красивих серед тих, що Рендом доводилося бачити.
Від нього захоплювало дух. Срібний, гладенький, неісповідимий.
Якби вона погано в них розбиралася, то припустила б, що це RW6. Коли корабель сів позаду неї, вона раптом зрозуміла, що це насправді був RW6, і ледве могла дихати від збудження. А RW6 між іншим, це така штукенція, яку зазвичай побачиш лише в журналах, які були створені спеціально, щоб провокувати бунт проти багатих.
Її аж трусило від захвату. Манера і час появи цього корабля зовсім не вкладалися в голові. Або це найбільш неймовірний збіг відомий всесвіту, або трапилося щось дуже дивне і тривожне. Тим часом, в очікуванні відкриття люка, напруга все зростала і зростала. Її Путівник — тепер вона вважала його своїм — в цей час завис над її правим плечем ледь помітно махаючи крилами.
Люк відкрився. З ньго вирвалися лише смужка тьмяного світла. Пройшло кілька секунд і звідти з'явилася постать. Вона трохи постояла, очевидно намагаючись пристосувати очі до темряви. Потім вгледіла Рендом, яка стояла непорушно, і поспішила до неї. Потім раптом щось скрикнула чоловічим голосом і почала бігти в її напрямку.
Це постать зробила дарма. Рендом не належала до тих людей, до яких варто бігти темної ночі, коли нерви у них на взводі. Сама не усвідомлюючи того, вона все ще крутила свій особливий загострений камінь в кишені відтоді, як побачила зореліт.
Все ще біжучи, шкутильгаючи, вдаряючись і ранячись об дерева і камінці, Артур наршеті побачив, що запізнився. Корабель, який знаходився на землі десь хвилин зо три, тепер безшумно і граціозно підіймався над деревами, повільно перетворився на маленьку цятку, і задерши носа, зник в хмарах.
Полетів. А разом з ним і Рендом. Звичайно цього Артур напевне не знав, а тому все ж вирішив продовжити свій шлях, щоб пересвідчитись у цьому. Вона полетіла. Він тільки почав звикати зі своїми обов'язки як батька, і тепер не міг повірити, як погано з ними справився. Артур знову спробував бігти, але його ноги ледве волочились, коліно пекло вогнем і він знав, що повністю і безповоротно запізнився.
Він уявити собі не міг, що може почуватися на стільки кепсько, але як виявилося, він помилявся.
Нарешті він пришкутильгав до печери, в якій раніше Рендом відкрила коробку. Недалеко на землі були ще свіжі сліди космічного корабля, але Рендом ніде не було видно. У розпачі він увійшов до печери, оглянув все навколо і знайшов порожню коробку, і гранули зниклої матерії розкидані навколо. Це його трохи засмутило: він намагався привчити Ренд до акуратності. Почуваючись засмученим за таку її неохайність, він відволікся від думки про те, що вона зникла. Артур розумів, що в нього жодних шансів знайти її.
Раптом його нога копнула якийсь предмет. Він нагнувся, щоб підняти його і був глибоко здивований тим, що знайшов. Це був його Путівник по Галактиці для космотуристів. Як він опинився тут у печері? Адже сам Артур так і не повернувся до місця катастрофи. Просто в нього зовсім не було бажання повертатися на місце катастрофи, а також в нього зовсім не було бажання знову бачити Путівник. Він розраховував і далі жити тут, на Ламюелі і робити сендвічі. І все ж таки, як він опинився у печері? Путівник працював. У відповідь на його дотик, на кришці спалахнули слова БЕЗ ПАНІКИ.
Артур вийшов з печери у тьмяну і вогку місячну ніч. Він сів на камінь, щоб заглянути до Путівника, а потім неочікувано виявив, що камінь на справді не камінь, а людина.
Розділ 18
Артур скочив на ноги як ужалений. Важко сказати, що злякало його більше: те, що він міг травмувати людину, на яку він ненароком сів, чи те, що людина, на яку він ненароком сів, може травмувати його у відповідь.