Він вийшов наперед, відіпхнув хлопців назад і підняв руки і свій старий вузлуватий посох догори. Довгі промені теплого вечірнього сонця гарно вирізняли його на темному фоні. Він приготувався зустріти богів, якими б вони не були, так, наче очікував їхнього прибуття весь час.
Але нічого не трапилось.
Поступово стало зрозуміло, що у космічному кораблі проходить якась перепалка. Йшов час і руки Старого Трешберга почали поболювати.
Раптом рампа знову склалася і закрилась назад.
Трешбергу полегшало. Отже це були демони і він зміг відігнати їх. А причина, з якої він не розповів всім про їх прибуття, була у його мудрості і скромності.
Майже одразу розклалася інша рампа, але з протилежного боку від того місця де стояв Трешберг, і з неї нарешті спустилися дві фігури, які все ще сперечалися ігноруючи всіх навколо, навіть Трешберга, якого вони навіть і не помітили б з того місця де зараз стояли.
Старий Трешберг люто жував бороду.
Чи йому далі стояти тут із піднятими руками? Чи впасти йому навколішки зі схиленою головою вказуючи посохом на них? Чи завалитися назад, вдаючи внутрішні титанічні зусилля? А може краще піти в ліс і пожити там з рік подалі від усіх?
Врешті решт він вирішив, що розумніше всього було опустити руки, ніби він уже зробив усе що мав. Вони вже доволі сильно боліли, тому це був найкращий вибір. Він зробив маленький прихований знак, який придумав щойно, в сторону рампи, яка закривалася, і зробив три з половиною кроки назад, щоб краще роздивитися, що ж то були за істоти, і що робити далі.
З них вищою виявилася приваблива жінка у м'якому і трохи вим'ятому одязі. Старий Трешберг цього не знав, але її речі були виготовлені з Рімплон™, нової синтетичної матерії, яка неймовірно добре підходила для космотуристів, оскільки виглядала особливо приголомшливо, коли була вся вим'ята і просякнута потом.
Нижчою виявилась дівчинка. Вона вигладала незграбно і похмуро, і була одягнена у речі, які виглядали особливо бридко, коли були пом'яті та просякнуті потом, а ще гірше те, що вона про це знала.
Всі очі навколо втупились в них, звісно крім пікка, які мали власні, більш варті уваги, речі.
Жінка зупинилася і озирнулася навколо. Навколо неї повітря було заряджене цілеспрямованістю. Очевидно, що вона хотіла чогось конкретного, але ще не знала, де це знайти. Жінка зазирала у лиця селянам, які з цікавістю зібралися навколо неї, не розуміючи, що вона шукає.
Трешберг і гадки не мав як це все обіграти, а тому вирішив вдатися до бурмотіння. Він закину голову назад і почав голосити, але раптом був перерваний новим спалахом пісні із хати Творця Сендвічів — останньої зліва. Жінка різко обернулася на звук, і її лице поступово заповнила посмішка. Навіть не кинувши погляду на Старого Трешберга, вона попрямувала до хатини. Створення сендвічів це ціле мистецтво, яке не кожен здатний осягнути до кінця. Взагалі це просте завдання, проте можливостей для задоволення безліч і вони дуже глибокі: взяти хоча б підбір правильного хліба. Творець Сендвічів провів багато місяців у щоденних консультаціях та еспериментах із пекарем Ґрарпом, аж поки вони нарешті не створили хліб із консистенцією достатньою для тонких і акуратних скибок, які в той же час були б легкими, злегка вологими та мали б той тонкий горіховий присмак, які найкраще відтіняє смак смаженої плоті абсолютно нормальних буйволів.
Також було вивірено нову геометрію скибки: точне співвідношення між шириною і довжиною скибки, а також її товщина, які надають відчуття добротності та вагомості завершеному сендвічу; але також і легкість була важливою якістю, а ще міцність, щедрість та обіцяні соковитість та смак, які є критеріями справжнього, потужного сендвічевого досвіду.
Правильні знаряддя, звісно, вирішальна річ, а тому багато днів провів Творець Сендвічів, тоді, коли не був зайнятий із пекарем та його піччю, разом із Творцем Інструментів Стріндером, зважуючи та балансуючи ножі, куючи та гострячи їх. Гнучкість, міцність, гострота, довжина та збалансованість — все це було гаряче обговорено. Висувалися теорії, проводилися експерименти, підгонки, і не раз, ввечері, у світлі заходу сонця та кузні, можна було побачити силуети Творця Сендвічів та Творця Інструментів, які робили повільні розсікаючі рухи у повітрі, випробовуючи ніж за ножем, порівнюючи вагу одного із збалансованістю іншого, гнучкість третього із вигином ручки четвертого.
Загалом потрібно було три ножі. Перший — для нарізання скибок хліба: із твердим, авторитетним лезом, яке б диктувало свою ясну і незворушну волю хлібині. Наступний — ніж для намащування масла. То був пружний малий, але не безхребетний, а з твердою серцевиною. Ранні версії були надто гнучкими, але тепер завдяки використанню гнучкості та внітрішньої міцності було досягнуто максимальної плавності та привабливості розподілення продукту.
Найголовнішим серед ножів, звсіно, був м'ясний ніж. Цей ніж не просто диктував свою непохитну волю на те середовище, через яке він рухався, як робить це ніж для хліба, він також співпрацює з ним, рухаючись за покликом волокон м'яса, щоб досягнути найбільш вишуканої консистенції та тонини, що дозволить шматочку від'єднатися від основного шматка і, згорнувшись, лягти на стіл. Після такого Творець Сендвічів переверне кожен шматочок плавним помахом руки на прекрасний і пропорційну нижню скибочку хліба, чотирма спритними рухами обріже її і нарешті виконає ту магію, яку діти в цьому селищі так довго очікували, зібравшись навколо і спостерігаючи із цікавістю та захопленням. Ще чотири майстерних рухи ножем — і начинка сендвіча стає чудовою мозаїкою з шматочків м'яса і масла. Розмір і форма мозаїки змінювалися залежно від форми всього сандвіча, але кожного раз Творцю Сендвічів вдавалося досягти гармонії, що вирізняє твір справжнього майстра. Другий шар м'яса, повторна обробка — і основний акт творіння можна вважати завершеним.
Потім Творець Сендвічів передає свій витвір асистенту, який додасть кілька шматочків новогірка, неоредиски та кілька крапель майжеожинового соусу, після чого покладе верхню скибку хліба та розріже сендвіч четвертим, і зрештою набагато простішим, ножем. Не варто думати, що ці операції не потребують майстерності, але все ж то були другорядні операції, що входять в обов'язки вірного помічника, який одного дня, коли Творець Сендвічів складе свої інструменти, займе його місце. Всі хотіли отримати цю посаду, а тому його підмайстру, Дрімплу, заздрили всі його друзі. В селищі жили ті, хто з радістю рубали дрова, а також вповноважені носити вожу, але посада Творця Сандвічів була найбільш шанованою.