С. 149. Майстер — багато в чому автобіографічний герой Булгакова, його вік на час подій роману ("чоловік приблизно років тридцяти восьми") точно збігається з віком письменника у травні 1929 року. Газетна кампанія проти Майстра і його роману про Пілата майже повторює цькування Булгакова, викликане повістю "Фатальні яйця", п’єсами "Дні Турбіних", "Біг", романом "Біла гвардія" та ін. У булгаковському архіві збереглася виписка з газети "Рабочая Москва" від 15 листопада 1928 року, де виступи комуністів, що працювали у сфері мистецтва, викладалися під заголовком "Вдаримо по булгаковщині!". Після заборони "Бігу" в 1929 році письменник опинився в такому самому безвихідному становищі, як і Майстер. У житті Булгаков намагався знайти вихід, звернувшись із листом до Сталіна. У романі ж він направляє автобіографічного героя шукати притулку в психіатричній лікарні.
Неоміфологічний образ булгаковського Майстра має також багато інших, нерідко несподіваних прототипів. У їх числі називаються М. В. Гоголь та І. Кант, літературні персонажі Й. В. Гете і герої сучасної Булгакову варіації "Фауста", що написана Е. Л. Міндліним, "Повернення доктора Фауста". Цілою системою мотивів булгаковський герой включений у надзвичайно широкий контекст релігійно-філософської і художньої культури багатьох століть.
С. 157. Алоїзій Могарич — персонаж роману, прототипом якого став друг Булгакова, драматург С. О. Єрмолинський (1900-1984). Вони познайомилися в 1929 році, коли розгорнута в пресі кампанія проти Булгакова сягла свого піку. Конфіденційне спілкування двох літераторів мало наслідком підозри Булгакова щодо зради його Єрмолинським — підозри, що мали певні підстави. Однак щоденникові записи О. С. Булгакової свідчать про те, що за п’ять днів до смерті письменник відкинув ці підозри. Можливо, у зв’язку з цим оповідь Майстра про знайомство з Алоїзієм Могаричем у рукописі була Булгаковим закреслена, але нового варіанта він написати вже не встиг.
С. 216. Барон Майґель — персонаж роману, реальним прототипом якого вважають колишнього барона Бориса Сергійовича Штейгера. Уродженець Києва, у 20-ті та 30-ті роки він працював у Москві уповноваженим Колегії Наркомпросу РРФСР із зовнішніх відносин. Водночас Штейгер був штатним працівником ОГПУ-НКВС. Він стежив за радянськими громадянами, що входили в контакт з іноземцями, і прагнув отримувати від іноземних дипломатів відомості, що цікавили органи безпеки. У 1937 році був заарештований у справі колишнього секретаря Президії ЦИК А. С. Єнукідзе, який очолював і урядову комісію з керівництва Великим і Художнім театрами. Невдовзі Штейгеру були висунуті фальшиві звинувачення у зраді батьківщини, шпигунстві і терористичній діяльності. Військова комісія Верховного Суду СРСР присудила його до розстрілу, вирок було виконано негайно.
С. 221. Ґелла — персонаж роману, член почту Воланда, жінка-вампір. Ім’я Ґелла Булгаков запозичив із статті "Чародійство" Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона, в якому зазначалося, що на Лесбосі цим ім’ям називали передчасно померлих дівчат, які після смерті стали вампірами. Вампіри — традиційно найнижчий розряд нечистої сили. Можливо, тому Ґелла, єдина з почту Воланда, відсутня у сцені останнього акту.
С. 228. Марґарита — персонаж роману, головним прототипом якого стала третя дружина письменника — О. С. Булгакова. У літературному плані Марґарита сягає "Фауста" Ґете. Деякі деталі її образу можна знайти в романі Е. Міндліна "Повернення доктора Фауста". Мотивом милосердя Марґарита пов’язана з творами Г. Гейне і Ф. М. Достоєвського. Багаторазово Булгаков підкреслює віддзеркалення у створеному ним образі двох французьких королев, пов’язаних з цим ім’ям, — Марґарита Наваррської (1492-1549) і Марґарити Валуа (1553-1610). Булгаковська Марґарита — символ любові й вічної жіночності.
С. 256. Гессар — паризький видавець листування Марґарити Валуа, яке вийшло в середині XIX століття, але Булгаков зробив його, як і безіменного товстуна, учасником Варфоломіївської ночі. 24 серпня 1572 року кровопролиттям закінчилося пишно відсвятковане весілля Марґарити Валуа з майбутнім французьким королем Генріхом IV (1553-1615), що увійшло в історію як Варфоломіївська ніч.
С. 267. Секст Емпірик — давньогрецький філософ і вчений, представник скептицизму (кінець II — початок III століть).
Марціан Капелла — римський поет, майстер епіграми (бл. 40 — бл. 104).
С. 271. Абадонна — персонаж роману, демон війни. Ім’я Абадонна сягає давньоєврейського Аваддон — так звати ангела Апокаліпсису. Дослівно Аваддон перекладається як "припинення буття".
С. 272. Великий бал сатани — епізод роману, який, як свідчать спогади О. С. Булгакової, був переписаний під враженням від прийому в американському посольстві в Москві 22 квітня 1935 року, куди письменник і його дружина були запрошені послом США Вільямом Буллітом. Ще одне джерело Великого балу — книга маркіза Астольфа де Кюстіна "Росія в 1839 році" (1843). Враховував Булгаков і досвід російського символізму, зокрема "Північної" симфонії А. Бєлого, його ж симфонії "Повернення", драми Леоніда Андрєєва "Життя Людини". Живі шахові фігурки, якими грають Воланд і Бегемот, найімовірніше, виникли під впливом повісті економіста-аграрія А. В. Чаянова "Венедиктов, або Достопам’ятні події життя мого" (1921), а також "Легенди про арабського звіздаря" з книги американського письменника Вашингтона Ірвінґа "Альгамбра" (1832). Багатьма мотивами шахова партія Бегемота й Воланда пов’язана з подіями громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років, лиха якої Марґарита бачить на кришталевому глобусі. Низка гостей, що проходять перед Марґариток), не випадкова. Страждаючи від зради чоловікові, вона ставить свій вчинок в один ряд із страшними злочинами минулого й майбутнього, вчиненими вбивцями, отруйниками, катами, розпусниками і звідницями.
Особливу роль відіграє Фріда, яка уособлює долю того, хто переступив межу сльози невинної дитини. Повторюючи долю ґетівської Марґарити, вона стає символом Марґарити булгаковської. У біографії Фріди відобразилися історії двох жінок, описані в книзі швейцарського психіатра Августа (Опоста) Фореля "Статеве питання" (1908). Одна з них, Фріда Келлер, убила хлопчика, друга, Конієцко, задушила носовичком немовля. Найімовірніше, робота Фореля вплинула і на образотворчі рішення Великого балу. У ній згадується "бал голих або напівоголених", який щороку влаштовувався художниками і натурницями в Парижі. Ще одне джерело епізоду Великого балу у сатани, як вважають деякі дослідники, — це історія так званої "комуни Бокія". Гліб Іванович Бокій був видатним чекістом, якого розстріляли в 1937 році. Деякі його співробітники, що піддалися репресіям уже після загибелі "батьки Бокія", на слідстві дали про нього свідчення як про організатора п’яних оргій, що супроводжувалися розпустою і бійками. Гості Бокія бували так само п’яні, а жінки — так само голі, як в епізоді Великого балу.