Я зрозумів, що полковник побував не лише на бойовищах.
— Залишались тільки книги, в кожному разі, мені треба було записати собі їхні назви й перевірити, чи не було нотаток на берегах, підкреслень, якоїсь указівки... І тут я незграбно взяв до рук старовинний том у важкій оправі, він гупнув додолу — і з нього випав списаний від руки аркуш. Судячи з якості зшиткового паперу та чорнила, він не міг бути надто старий, і либонь, його пописано в останні роки Інгольфового життя. Я ледь глянув на нього і раптом помітив напис на березі: "Провен, 1894 рік". Можете уявити собі моє хвилювання, наплив почуттів, що охопили мене... Я зрозумів, що Інгольф поїхав з оригіналом пергаменту до Парижа, а те, що написано на цьому аркуші, — його копія... Я не вагався ні миті. Панна Інґольф цілими роками витирала пилюку з книг, але цієї картки ніколи не бачила, інакше про неї сказала б. Гаразд, вона її й не бачитиме. Світ ділиться на переможців і переможених. У моєму житті було вже досить поразок, цього разу я мав схопити фортуну за чуба. Я взяв картку і поклав собі до кишені. Прощаючися з панною Інгольф, я сказав їй, що не знайшов нічого цікавого, але що згадаю її батька, як щось напишу, і вона мене благословила. Людина дії, мої панове, охоплена пристрастю, як я, не повинна занадто мучитися докорами сумління щодо сіренької істоти, якій доля вже оголосила свій вирок.
— Нема потреби виправдовуватись, — сказав Бельбо. — Ви це зробили, та й квит. Розказуйте далі.
— Зараз я покажу вам, панове, цей текст. Дозвольте ознайомити вас із фотокопією. Не через недовіру. Щоб не пошкодити оригіналу.
— Але ж Інґольфова картка не була оригіналом, — зауважив я. — То була зроблена ним копія гіпотетичного оригіналу.
— Пане Казобоне, коли оригіналу вже нема, оригіналом стає остання копія.
— Але Інгольф міг помилитися при переписуванні.
— Ви не знаєте цього напевне. А я знаю, що переписане Інґольфом правда, бо не бачу, чим іншим воно може бути. Отже, копія Інгольфа є оригіналом. Порішімо на цьому чи бавитимемось інтелектуальними іграми?
— Я їх ненавиджу, — скривився Бельбо. — Показуйте свою копію-оригінал.
19
Після Божé орден ані на мить не припиняв свого існування, і після Омона нам відомий безперервний ланцюг Великих Магістрів ордену аж до наших днів, і якщо ім'я та осідок справжнього Великого Магістра та справжніх Зверхників, які керують орденом і спрямовують сьогодні його найвищу діяльність, є таємницею, відомою лише справленім утаємниченим, і тримається у суворому секреті, то це тому, що година ордену ще не настала і час не наспів...
Рукопис 1760 року, в кн.: G.A.Shifimann,
Die Entstehung der Rittergrade in der Freimauerei
um die Mitte des XVIII Jahrhunderts,
Leipzig, Zecliel, 1882, pp. 178-190
То була наша перша зустріч із Планом, який ще тільки мрів у далечині. Того дня я міг бути деінде. Якби я того дня не опинився в кабінеті Бельбо, де б я був нині?... Продавав би насіння кунжуту в Самарканді, видавав би серію книжок абеткою Брайля, керував би Першим національним банком Землі Франца-Йосифа? Підрядні речення нереальної умови завжди правдиві, бо неправдивим є засновок. Але того дня я був там, де був, і тому нині я там, де я є.
Театральним жестом полковник показав нам цей аркуш. Він усе ще у мене, серед моїх паперів, у пластиковій течці, ще більш пожовклий і збляклий, ніж тоді, фотокопія зроблена на термальному папері, вживаному в ті роки. Насправді там були два тексти — перший, густо написаний, займав верхню половину сторінки, другий був розділений на чудернацькі строфи...
Перший текст являв собою демонічну літанію, пародію на якусь семітську мову:
Kuabris Defrabax Rexulon Ukkazaal Ukzaab Urpaefel Tciculbain Habrak Hacoruin Maquafel Tebrain Hmcatuin Rokasor Himesor Argaabil Kaquaan Docrabax Reisaz Reisabrax Decaiquan Oiquaquil Zaitabor Qaxaop Dugraq Xaelobran Disaeda Magisuan Raitak Huidal Uscolda Arabaom Zipreus Mecrim Cosmae Duquifas Rocarbis
— He надто зрозуміло, — зауважив Бельбо.
— Правда? — вдавано здивувався полковник. — І я провів би над цим ціле життя, якби одного дня, майже випадково, не знайшов на одному прилавку книгу про Тритемія і мені не впало у вічі одне з зашифрованих повідомлень: Pamemel Oshurmy Delmuso Thafloyn... Я натрапив на слід і пішов по ньому аж до кінця. Я нічого не знав про Тритемія, але в Парижі знайшов видання його Steganographia, hoc est ars per occultant scripturam animi sui voluntatem absentibus aperiendi certa, Франкфурт, 1606 рік — "Мистецтво відкривати свою душу далеким особам за допомогою окультного письма". Цей Тритемій був незвичайна людина. Абат бенедиктинців у Шпаннгаймі, він жив на зламі п'ятнадцятого та шістнадцятого століть і був вченим, який знав давньоєврейську та халдейську, східні мови, наприклад татарську, мав зв'язки з богословами, кабалістами, алхіміками, безперечно, з великим Корнелієм Аґріппою з Неттесгайма, а може, і з Парацельсом... Свої відкриття у галузі тайнопису Тритемій приховує за чорнокнижницьким чадом, кажучи, що коли послати зашифроване послання такого типу, як у вас перед очима, то одержувачеві досить викликати ангелів, приміром Памерсіеля, Падіеля, Доротіеля тощо, і вони допоможуть зрозуміти зміст. Але часто-густо наведені ним приклади — це військові повідомлення, а книга присвячена палатинському графові та герцогові Баварському Філіпові, і є одним з перших прикладів серйозної криптографічної роботи для потреб таємних служб.
— Але даруйте мені, — запитав я, — якщо правильно вас зрозуміти, Тритемій жив принаймні через сто років після написання тексту, який нас цікавить?..
— Тритемій був членом Sodalitas Celtica, яка займалася філософією, астрологією, піфагорійською математикою. Ви вловлюєте зв'язок? Тамплієри
— це орден утаємничених, який також звертається до знань давніх кельтів, це вже доведено численними доказами. Якимось способом Тритемій дізнався про криптографічні системи, які використовували тамплієри.
— Дивовижно, — мовив Бельбо. — Отже, тут переписано зашифроване послання. І про що ж у ньому говориться?
— Майте терпіння, панове. Тритемій подає сорок основних криптосистем і десять другорядних. Мені пощастило, точніше тамплієри з Провена не надто сушили собі голову, певні, що ніхто не здогадається про їхній ключ. Я почав із першої із сорока основних криптосистем і припустив, що в цьому тексті значення мають лише перші літери.