* * *
Особа Іншого. Він давав їй повну свободу, адже завжди був у від'їзді. Його ліберальність підозріла: я міг зателефонувати навіть опівночі, він був, а тебе не було, він мені відповів, що ти десь на людях, ага, якщо ти вже телефонуєш, може, ти випадком знаєш, де вона? Єдині миті ревнощів. Але навіть таким способом я виривав Чечілію в саксофоніста. Любити або думати, що любиш, наче вічний жрець стародавньої помсти.
* * *
Із Сандрою все ускладнилося: того разу вона збагнула, що мене надто захопила ця історія, життя удвох стало досить напруженим. Ми повинні розлучитися? Тож розлучімось. Ні, зажди, давай ще поговоримо. Ні, так жити більше не можна. Словом, проблемою була Сандра.
Коли мандруєш по барах, драма пристрастей розгортається не з тою, з ким зустрічаєшся, а з тою, з ким ти розстаєшся.
* * *
Відтак відбулася вечеря з доктором Вагнером. На лекції він тільки-но дав одному провокаторові визначення психоаналізу:
— La psychanalyse? C'est qu'entre l'homme et la femme... chers amis... Ca ne colle pas . Була дискусія про пару, про розлучення як ілюзію Закону. Заклопотаний своїми проблемами, я з запалом брав участь у розмові. Ми дали втягнути себе в діалектичні ігри, сперечалися, а Вагнер мовчав, і ми забули, що серед нас є оракул. І з виглядом зосередженості на собі
і з нещирим виразом обличчя
і з меланхолійною байдужістю
і, наче ненароком заходячи в розмову зовсім на іншу тему, Вагнер сказав (я згадую його точні слова, вони закарбувались у моїй голові, неможливо, щоб я помилився):
— У своїй професійній практиці я жодного разу не мав пацієнта, який би впав у невроз через власне розлучення. Причиною недуги завжди було розлучення Іншого.
Доктор Вагнер навіть в усній мові вимовляв слово "Інший" з великої літери. Я підскочив, наче вкушений аспідом
віконт підстрибнув, наче вкушений аспідом
крижаний піт перлився на його чолі
барон дивився на нього крізь ліниві кружальця диму своїх тонких російських сигарет
* * *
— Ви хочете сказати, що людина впадає у кризу не через розлучення зі своїм власним партнером, а через можливе або неможливе розлучення третьої особи, яка спричинила кризу в парі, членом якої ця людина є?
Вагнер поглянув на мене з розгубленістю людини, яка вперше зустрічає особу з розумовим розладом. Він запитав мене, що я цим хотів сказати.
І справді, хоч би що я не хотів цим сказати, я сказав це погано. Я постарався конкретизувати свої міркування. Я взяв зі столу ніж і поклав його поруч із виделкою:
— Ось, це — я, Ніж, одружений з нею, Виделкою. А ось іще одна пара, вона — Ложка, одружена з Різаком, або Мекі Мессером. Тепер я, Ніж, вважаю, що мої страждання викликані тим, що мені доведеться покинути свою Виделку, а мені б цього не хотілося, я кохаю Ложку, але мене влаштовує, що вона залишається зі своїм Різаком. Але насправді, докторе Вагнере, ви мені кажете, що я страждаю тому, що Ложка не розходиться зі своїм Різаком. Це так?
Вагнер відповів одному з бесідників, що ніколи нічого подібного не казав.
— Як це не казали? Ви сказали, що ніколи не зустрічали когось, хто б набув невроз через своє власне розлучення, що це завжди трапляється через розлучення іншого.
— Можливо, — не пам'ятаю, — сказав тоді знуджено Вагнер.
— А якщо ви це сказали, то хіба це не означає того, що мав на увазі я?
* * *
Вагнер на кілька хвилин замовк.
* * *
Тим часом бесідники, завмерши, чекали, а Вагнер знаком попросив, щоб йому налили у склянку вина, уважно подивився проти світла на рідину і нарешті заговорив.
* * *
— Якщо ви мали це на увазі, то, виходить, ви хотіли мати на увазі саме це.
* * *
Відтак він обернувся в інший бік, сказав, що стало спекотно, тоді завів якусь оперну арію, вимахуючи солоною паличкою, наче диригуючи далеким оркестром, позіхнув, зосередивши свою увагу на вершковому торті, і нарешті, після ще одного нападу німоти, попросив, аби його відвезли до готелю.
Присутні поглянули на мене, як на людину, що зірвала симпозіум, де мали пролунати вирішальні Слова.
* * *
Річ у тім, що я почув, як говорить Істина.
Я зателефонував тобі. Ти була вдома, з Іншим. Я провів безсонну ніч. Все було ясно: я не міг стерпіти, що ти живеш з ним. Сандра тут ні до чого.
Після цього настали ті шість драматичних місяців, коли я не відступав від тебе, дихаючи тобі в спину, щоб підкопатися під твоє співжиття з ним, кажучи, що хочу тебе всю для себе, і переконуючи тебе, що ти ненавидиш Іншого. Ти почала заводити з Іншим сварки, Інший почав ставити свої вимоги, став ревнивим, увечері не виходив з дому, а бувши у від'їзді, телефонував двічі на день і посеред ночі. Одного вечора він дав тобі ляпаса. Ти попрохала у мене грошей, бо хотіла втекти, я забрав ті мізерні рештки, що лежали в банку. Ти покинула шлюбне ложе й подалася в гори з кількома друзями, не залишивши адреси. Той Інший у розпачі телефонував мені, питаючи, чи я не знаю, де ти, я не знав, але здавалось, ніби я брешу, адже ти йому сказала, що покидаєш його задля мене.
Повернувшись, ти радісно повідомила, що написала йому прощального листа. Тоді я запитав себе, а що буде зі мною і з Сандрою, але ти не дала мені часу занепокоїтись. Ти сказала мені, що познайомилася з одним таким, зі шрамом на щоці та помешканням у циганському стилі. І що ти підеш жити з ним.
— Ти мене більше не кохаєш?
— Навпаки, ти єдиний чоловік мого життя, але після всього, що сталося, мені це потрібно, не будь дитиною, постарайся мене зрозуміти, я ж покинула чоловіка задля тебе, дай людям жити своїми ритмами.
— Своїми ритмами? Ти ж кажеш, що йдеш жити з іншим чоловіком.
— Ти ж лівий інтелектуал, не поводься, наче мафіозі. До зустрічі.
* * *
Усе це я завдячую докторові Вагнеру.
37
Тому, хто замислюється над чотирма речами — тим, що зверху, тим, що знизу, тим, що раніше, тим, що пізніше, — краще б не народжуватися.
Талмуд, Хаґіґа 2, 1
Я з'явився у видавництві "Ґарамонд" саме того ранку, коли встановлювали Абулафію, а Бельбо та Діоталлеві були заглиблені у свою діатрибу про імена Бога. Ґудрун же підозріло спостерігала, як чоловіки вмощували цю нову незрозумілу істоту посеред дедалі запилюженіших куп рукописів.