Однак вона не хотіла відпускати нас, не почастувавши на спробу деякими з comidas de santo, не з кошиків, адже вони повинні залишатися недоторканними аж до кінця ритуалу, а зі своєї кухні. Вона повела нас у задню частину террейру, де нас чекало барвисте свято маніоки, перцю, коки, фісташок, рибних страв, ватапа, раків із травою ефу, каруру, чорної квасолі з маніоковим борошном посеред м'якого аромату африканських спецій, солодкавих і гострих тропічних запахів, якими ми насолоджувалися зі скрухою, знаючи, що споживаємо їжу стародавніх суданських богів. Правильно, сказала нам Ялоріші, адже кожен з нас, не знаючи цього, є сином одного з орішас, і часто можна сказати, кого саме. Я відважно запитав, чий я син. Ялоріша спершу ухилялася, кажучи, що це неможливо визначити з певністю, але зрештою погодилася роздивитись мою долоню, провела по ній пальцями, глянула мені в очі й сказала: "Ти син Ошалá".
Я запишався. Ампаро, розслабившись, натякнула, що добре було б визначити, чий син Альє, але той сказав, що воліє цього не знати.
Коли ми повернулись додому, Ампаро сказала мені:
— Ти бачив його долоню? Замість лінії життя у нього цілий ряд поламаних ліній. Наче струмок, який, наштовхнувшись на камінь, обтікає його і продовжує текти на метр далі. Це лінія людини, яка не раз помирала.
— Міжнародний чемпіон з переселення душ на довгих дистанціях.
— No pasaran, — засміялась Ампаро.
29
Через той простий факт, що вони міняють і приховують свої імена, обманюють щодо свого віку, і, за їхнім власним визнанням, приходять невпізнані, жодна логіка не може заперечити, що вони обов'язково мусять існувати.
Heinrich Neuhaus, Pia et ultimissima admonestatio
de Fratribus Roseae-Crucis, nimirum: an sint? quales sint?
unde nomen illud sibi asciverint, Danzig, Schmidtin, 1618, p. 5
Діоталлеві казав, що Хесед — це сфіра благодаті та любові, білий вогонь, південний вітер. Того вечора у перископі я думав, що останні дні, прожиті з Ампаро у Байї, цілком відповідали цьому знакові.
Я пригадував собі, — скільки всього згадуєш, чекаючи цілими годинами у темряві, — один з останніх вечорів. Від тривалого ходіння по вуличках і площах у нас боліли ноги і ми рано лягли в ліжко, але спати не хотілося. Скрутившись калачиком у поставі плода, Ампаро сперлась об подушку і вдавала, ніби читає одну з моїх брошурок про умбанду, дивлячись поверх дещо розставлених колін. Іноді вона ліниво лягала навзнак, розхиливши ноги і поклавши книжку на живіт, й слухала мене. Я читав книгу про розенкрейцерів і намагався заінтригувати її своїми відкриттями. То був погідний вечір, як написав би виснажений літературою Бельбо у своїх файлах, не чутно було навіть найменшого вітерця. Ми дозволили собі добрий готель, з вікна виднілося море, а з освітленої кухонної ніші мене тішив вигляд кошика з тропічними фруктами, придбаними того ранку на ринку.
— Він каже, що 1614 року в Німеччині виходить анонімний твір під назвою "Allgemeine und general Reformation", тобто "Загальна і генеральна реформа всього Всесвіту", з додатком "Fama Fraterninatis" Всечесного Братства Розенкрейцерів, звернена до всіх мудреців і повелителів Європи, разом з короткою відповіддю пана Газельмайєра, який із цієї причини був кинутий єзуїтами до в'язниці і закутий у кайдани на галері. Тепер відданий цей твір до друку і доведений до відома всіх щирих сердець". Видано в Касселі Вільгельмом Весселем.
— Трохи задовга назва, правда?
— Очевидно, в сімнадцятому столітті всі назви були такі. Як у Ліни Вертмюллер. Це сатиричний твір, казка про загальну реформу людства, частково списана з "Вісток з Парнасу" Траяно Боккаліні. Але в ньому міститься інший невеликий твір, щось на зразок маніфесту, брошурка на десяток сторінок під назвою "Fama Fratemitatis", яка наступного року частково була перевидана одночасно з іншою брошуркою, цього разу написаною латиною, під назвою "Confessio fratemitatis Roseae Crucis, ad eruditos Europae" . В обох книжечках Братство Розенкройцерів відрекомендовує себе і говорить про свого засновника, таємничого C.R. Лише пізніше, з інших джерел було з'ясовано або ж висловлено здогад, що йдеться про певного Хрістіана Розенкройца.
— Чому ж там нема повного імені?
— Поглянь, тут повно різних ініціалів, нікого тут не називають повним ім'ям, усі звуть себе G.G.M.P.I., а одного названо тут пестливим ім'ям, P.D. Оповідається про роки формування C.R., який спершу відвідує Святий Гріб, тоді вирушає до Дамаска, відтак потрапляє до Єгипту, а звідти — до Феса, який за тих часів був, мабуть, одною зі скарбниць мусульманської мудрості. Там наш Хрістіан, який уже знав грецьку і латину, вивчає східні мови, фізику, математику, природничі науки і засвоює всю тисячолітню мудрість арабів та африканців, аж до Кабали та магії, він навіть перекладає латиною таємничу "Liber М", і таким чином знайомиться зі всіма таємницями макро— та мікрокосму. А ще за два століття до того увійшло в моду все, що походить зі Сходу, надто якщо незрозуміло, що воно означає.
— Це завжди так робиться. Ви голодні, нещасні, експлуатовані? Просіть чашу таємниці! Держи... — Вона скрутила мені цигарку з травичкою. — Непогана штука.
— Бачиш, ти теж хочеш забутися.
— Але я знаю, що це хімія, та й край. Нема жодної таємниці, чманіє навіть той, хто не знає єврейської. Ходи сюди.
— Зажди. Відтак Розенкройц рушає до Іспанії і там теж опановує окультні доктрини, твердячи, що він усе більше й більше наближається до Осереддя всілякого знання. І під час цих подорожей, які для тогочасного інтелектуала справді були засобом осягнути всілякі премудрощі, він розуміє, що в Європі слід заснувати товариство, яке могло б спрямовувати панівні кола на шлях мудрості й добра.
— Дуже оригінальна ідея. Варто було стільки вчитися. Мені хочеться свіжої мамаї.
— Вона у холодильнику. Будь чемною дівчинкою, піди й принеси, я працюю.
— Якщо ти працюєш, то ти бджілка, а якщо ти бджілка, то поводься як годиться бджілці і сходи по мамаю.
— Мамая — це спокуса, тож нехай іде трутень. А як ні, то піду я, а ти читай.
— Ради Бога, тільки не це. Ненавиджу культуру білих людей. Піду я.