— Позитивістичне пояснення, — мовив Діоталлеві.
— Авжеж, — сказав я, — може, я й позитивіст. Якби їм вирізати шишкоподібну залозу, тамплієри могли б стати госпітальєрами, себто нормальними людьми. Війна пошкоджує мозкові структури, може, це від гуку гармат або ж від грецького вогню... Подивіться лише на генералів.
Була перша година. Діоталлеві, захмелівши від тоніку, не тримався на ногах. Я гарно провів час. Вони теж. Тоді ми ще не знали, що починаємо гратися з грецьким вогнем, який спалює і пожирає все.
15
Ерар де Сівре сказав мені: "Мосьпане, якщо ви подбаєте про те, щоб честь моя і мого спадкоємця лишилася незаплямлена, я піду попросити для вас допомоги у графа д'Анжіо, якого бачу там, посеред поля". А я відказав йому: "Добродію Ерар, мені здається, що ви заслужите собі велику честь, якщо підете по допомогу заради наших життів, коли ваше власне життя під загрозою.
Joinville, Histoire de Saint Louis, 46, 226
Після того дня, коли я розповідав їм про тамплієрів, я лише кількома словами перекинувся з Бельбо у барі, куди заходив дедалі рідше, бо працював над дипломною роботою.
Одного дня відбувався великий антифашистський похід, який мав вирушити від університету, і на нього були запрошені, як це було заведено тоді, всі інтелектуали-антифашисти. Пишно вишикувалась поліція, але було видно, що вона не мала наміру заважати. Типово для тих часів — офіційного дозволу на похід не було, але коли б не трапилось нічого серйозного, сили громадського порядку залишилися б спостерігати і пильнувати, щоб ліві сили не переходили певних уявних кордонів, накреслених у центрі Мілана (тоді укладалося чимало територіальних компромісів). У межах одної зони рухалася демонстрація, а за майданом Авґусто і в усій зоні майдану Сан-Бабіла отаборились фашисти. Якщо хтось переходив цей кордон, спалахували інциденти, але поза тим не відбувалось нічого — ситуація, схожа на стосунки між приборкувачем і левом. Ми зазвичай вважаємо, що розлючений лев нападає на приборкувача, і тоді той його приборкує, погрожуючи нагаєм або стріляючи з пістоля. Нічого подібного: коли приборкувач заходить у клітку, лев уже ситий, запаморочений і не має бажання ні на кого нападати. Як у всіх тварин, у нього є своя зона безпеки, поза якою може статися будь-що, а він залишиться спокійним. Коли ж приборкувач ступає в зону лева, лев рикає; тоді приборкувач піднімає нагай, але фактично відступає на крок назад (ніби, щоб узяти розгін для стрибка вперед), і лев заспокоюється. Імітація революції повинна мати свої правила.
Я став свідком походу, але не приєднався до жодної з груп. Я залишався збоку, на майдані Санто-Стефано, де крутилися журналісти, редактори видавництв, митці, що прийшли продемонструвати свою солідарність. Увесь бар Піладе.
Я опинився поруч із Бельбо. Він був з якоюсь жінкою, яку я часто бачив у барі і вважав за його подругу (пізніше вона зникла, і тепер я знаю, чому — прочитавши одну історію у файлі про доктора Вагнера).
— Ви теж? — запитав я.
— Що ж робити, — посміхнувся він ніяково. — Треба ж рятувати душу. Crede firmiter et pecca fortiter. Вам нічого не нагадує ця сцена?
Я озирнувся навколо. Був сонячний пополудень, один із тих днів, коли Мілан чудовий — жовті фасади будинків на тлі ніжно-металевої барви неба. Поліцаї поперед нас мали на собі панцирі з шоломів та пластикових щитів, що виблискували, наче сталеві. Якийсь комісар у цивільному, але перепоясаний яскравою триколірною стрічкою, походжав уздовж шереги своїх людей. Я озирнувся на голову походу: натовп колихався, тупцюючи на місці, люди були вишикувані в нерегулярні, майже зміясті ряди; людська маса, здавалось, наїжилась кийками, прапорами, полотнищами лозунгів, палицями. Нетерплячі шереги час від часу починали скандувати гасла; вздовж флангів гарцювали активісти з червоними хустинками на чолі, у строкатих сорочках, із цвяхованими ременями на збляклих від дощів та сонця джинсах; навіть згорнені знамена в їхніх руках, що приховували недоладну зброю, здавались мазками фарби на палітрі. Я подумав про Дюфі та про його веселощі. Від Дюфі я за асоціацією перейшов до Ґійома Дюфе. Мені здавалось, ніби я перебуваю у якійсь мініатюрі; посеред невеликого натовпу обабіч шерег я розгледів декількох андрогінних жінок, які нетерпляче дожидалися обіцяного їм великого свята відваги. Але все це промайнуло у моїй голові, наче блискавиця, я відчув, що повторно переживаю якусь іншу подію, але не міг згадати, яку саме.
— Хіба це не взяття Аскалона? — запитав Бельбо.
— Клянуся святим Яковом, моїм заступником, — сказав я йому, — це справді поєдинок хрестоносців! Нема сумніву, що цього вечора дехто з цих людей потрапить до раю!
— Авжеж, — мовив Бельбо, — але як знати, з котрого боку сарацини?
— Поліція явно скидається на тевтонців, — зауважив я, — а ми могли б бути раттю Олександра Невського, але я, либонь, плутаю різні тексти. Погляньте туди, на цю групу, це, мабуть, люди графа д'Артуа, вони аж трусяться з нетерплячки кинутися в бій, бо не можуть стерпіти зневаги, і вже прямують до ворожих рядів, провокуючи їх погрозливими вигуками!
Саме в цю хвилину все й почалося. Я добре всього не пам'ятаю, похід рушив з місця, група активістів з ланцюгами та у лижних шапках, вигукуючи агресивні гасла, почала натискати на шереги поліції, щоб відкрити собі дорогу на майдан Сан-Бабіла. Лев заворушився, і досить рішуче. Перша шерега поліції розсунулася і з'явились пожежні помпи. З передових позицій демонстрантів полетіли перші більярдні кулі, перші камені, група поліцаїв рішуче виступила вперед, щосили пускаючи в хід кийки, і похід захвилювався. У цю мить десь далеко, в кінці вулиці Лаґетто, пролунав постріл. Можливо, то був лише звук тріснутої шини, а може, петарди чи навіть справжнього пострілу з пістолета як попередження з боку тих груп, що за кілька років постійно застосовуватимуть Р-38.
Зчинилася паніка. Поліція приготувала зброю, пролунав сигнал заряджати, похід розділився на войовничих, які приймали виклик і готові були до сутички, та інших, що вважали, ніби їхнє завдання виконане. Я кинувся тікати вздовж вулиці Лярга, охоплений божевільним страхом дістати від когось удар тупим предметом. Раптом я опинився поруч із Бельбо та його приятелькою. Вони бігли досить швидко, але без паніки.