— Господи — як би це сказати... Сам не знаю. А ви як кажете?
— Це в будь-якому разі ідіотизм, навіть якщо це правда. Тут порушуються правила силогізму. Не можна робити загальних висновків із двох часткових випадків.
— А коли б ідіотом були ви?
— Я був би у доброму, шанованому товаристві.
— Авжеж, нас оточує ідіотизм. І, можливо, у світлі логічної системи, відмінної від нашої, наш ідіотизм є їхньою мудрістю. Вся історія логіки складається зі спроб визначення прийнятного поняття ідіотизму. Занадто велике завдання. Кожен великий мислитель є ідіотом з погляду іншого.
— Думка як послідовне втілення ідіотизму.
— Ні. Ідіотизм думки як непослідовність іншої думки.
— Дуже глибокодумно. Уже друга, невдовзі Піладе зачинятиме, а ми ще не добралися до божевільних.
— Уже пояснюю. Божевільного можна впізнати відразу. Це ідіот, який не знає трюків. Ідіот старається довести свою тезу, у нього є логіка, кривобока, але логіка. А божевілець не переймається своїм браком логіки, він простує за допомогою коротких замикань. Для нього все є доказом усього. У божевільця є ідея-фікс, і все, що йому трапляється на шляху, цілком годиться для її підтвердження. Божевільня впізнаєш по тому вільному поводженню з доказами здорового глузду, яке він собі дозволяє, по його готовності до осяянь. І як це не дивно, але божевілець раніше чи пізніше витягує на світло денне тамплієрів.
— Завжди?
— Є божевільці й без тамплієрів, але з тамплієрами вони підступніші. Спершу ти їх не впізнаєш, здається, ніби вони говорять нормально, аж це раптом... — Він хотів був замовити ще одне віскі, але передумав і попросив рахунок. — До речі, щодо тамплієрів. Днями якийсь добродій залишив мені машинопис на цю тему. Гадаю, це саме божевілець, але з людським обличчям. Машинопис починається досить розсудливо. Ви не хотіли б глянути?
— Із задоволенням. Може, знайду щось таке, що мені потрібне.
— Ну, не думаю. Але якщо у вас буде півгодинки вільної, заскочте до нас. Вулиця Сінчеро Ренато, номер один. Це буде корисніше для мене, ніж для вас. Ви мені відразу скажете, чи це "щось" варте уваги.
— Чому ви довіряєте моїй думці?
— Хто вам сказав, що довіряю? Але якщо ви прийдете, я довірятиму. Я довіряю допитливості.
Увійшов якийсь студент із перекривленим обличчям:
— Товариші, там над Навільйо фашисти з ланцюгами!
— Зараз ми їм покажемо, — сказав бурмило з татарськими вусами, який погрожував мені з приводу Леніна.
— Ходімо, товариші!
Всі вийшли.
— Що робимо? Ідемо? — запитав я з почуттям провини.
— Ні, — мовив Бельбо. — Ці чутки розпускає Піладе, щоб спорожнити свій заклад. Як на перший вечір, відколи я кинув пити, я щось не зовсім добре себе почуваю. Це, мабуть, абстинентний синдром. Все те, що я тут наговорив вам аж до цієї хвилини, неправда. Добраніч, Казобоне.
11
Його безплідність була безконечна. Вона була частиною екстазу.
E. M. Cioran, Le mauvais demiurge,
Paris, Gallimard, 1969, "Pensées Étranglées"
Розмова y Піладе дала мені змогу побачити показне обличчя Бельбо. Добрий спостерігач міг би відчути меланхолійну природу його сарказму. Не можу сказати, що то була машкара. Може, машкарою були його інтимні сповіді, що їм він нишком віддавався. Його сарказм, виставлений напоказ публіці, насправді свідчив про його справдешню меланхолію, яку в інтимній обстановці він намагався приховати від себе самого, маскуючи її меланхолією стилізованою.
Тепер мені згадався той файл, де він, по суті, намагався змалювати свою професію в художній формі так, як він розповідав мені про неї наступного дня у видавництві "Ґарамонд". Тут видно всю його прискіпливість, пристрасність, розчарування редактора, який виявляє себе, редагуючи інших, його безплідну тугу за творчістю, його моральну суворість, що зобов'язувала його каратися тим, що він прагнув чогось, на що не мав права, виливаючи свою уяву у форму жалюгідної олеографії. Я не знав нікого, хто б із таким презирством умів жаліти себе самого.
FILENAME: КОНОПЛЯНИЙ ДЖІМ
Зустрітися завтра з молодим Чінті.
1. Гарна монографія, строга, може, трохи надто академічна.
2. Найгеніальнішою думкою є порівняння між Катуллом, poetae novi та сучасним авангардом, викладене у висновку.
3. Чим це погане як вступ?
4. Переконати його. Він скаже, що філологічній серії не личать такі витівки. Він залежить від свого керівника, який може відмовитись писати передмову, а це негативно вплине на його кар'єру. Блискуча ідея на останніх двох сторінках може пройти непоміченою, але на початку її помітять усі, а це може роздратувати метрів.
5. Але досить дати її курсивом, у формі розширеного обговорення, поза дослідженням як таким, тоді гіпотеза залишиться лише гіпотезою і не поставить під загрозу солідності праці. А це відразу полонить читачів, вони сприймуть цю книгу в зовсім іншій перспективі.
Однак чи я справді штовхаю його до більшої свободи, чи використовую його, щоб написати свою книгу?
Трансформація книги за допомогою пари слів. Деміург чужого твору. Замість того щоб узяти трохи м'якої глини і виліпити щось, постукуєш по затверділій глині, з якої вже хтось інший виліпив статую. Якщо належно стукнути Мойсея, він заговорить.
Прийняти Вільяма Ш.
— Я читав ваш твір, непогано. Є напруга, фантазія, драматизм. Це ваша перша спроба?
— Ні, я вже написав одну трагедію, це — історія двох веронських коханців, які...
— Але ми говоримо про даний твір, пане Ш. Я запитую себе, чому ви помістили дію у Францію. Чому не в Данію? Зрештою, для цього багато не потрібно, досить змінити дві-три назви, замок Шалон-сюр-Марн стане, приміром, замком Ельсінор... Річ у тім, що у нордичному, протестантському середовищі, де літає тінь К'єркегора, всі ці екзистенціальні переживання...
— Можливо, ви маєте рацію.
— Я саме так гадаю. А крім того, ваш твір потребує певної стилістичної доробки, досить буде ще раз по ньому пройтись, як перукар останніми доторками гребінця завершує вашу зачіску, перш ніж приставити вам дзеркало до потилиці... Приміром, батьків привид. Чому він з'являється наприкінці? Я б переніс його на початок. Щоб молодий принц відразу перейнявся батьківською пересторогою, яка поставила б його у конфлікт із матір'ю.