— Але ж зустріч у Франції призначена на 1584 рік, вночі проти святого Івана, 23 червня, — сказав Бельбо.
— Справді. Але, якщо не помиляюсь, реформу здійснено не скрізь відразу. — Я зазирнув до вічного календаря, що лежав у нашій шафі. — Ось, реформу оголосили 1582 року, і було скасовано дні від 5 до 14 жовтня, але це стосується лише папи. Франція ухвалила реформу 1583 року і скасувала дні від 10 до 19 грудня. У Німеччині відбувається розкол — католицькі терени, як і Богемія, приймають реформу 1584 року, тоді як протестантські терени — аж у 1775-у, розумієте, майже через двісті років, не кажучи вже про Болгарію, — це теж треба врахувати, — яка впроваджує її лише 1917 року. Погляньмо тепер на Англію... Вона переходить на григоріанський календар у 1752 році! Певна річ, у своїй ненависті до папістів англіканці теж зволікали протягом двох століть. І тепер вам зрозуміло, що сталося. Франція скасувала десять днів наприкінці 1583 року, і на червень 1584 року всі вже звикли до нового календаря. Та коли у Франції маємо 23 червня 1584 року, то в Англії це заледве 13 червня, і запитайте себе, чи добрий англієць, навіть бувши тамплієром, а надто за часів, коли інформація поширювалася ще повільно, звернув би увагу на такі речі? У них ще й сьогодні лівобічний рух і вони не знають десяткової метричної системи... Отже, англійці з'являються у Схованці двадцять третього червня за своїм календарем, яке для французів є вже третім липня. І можна припустити, що та зустріч напевно не мала відбуватися під звук фанфар, то було таємне побачення в умовленому місці і в умовлений час. Французи прибувають до цього місця 23 червня, чекають день, другий, третій, сьомий, а потім ідуть геть, вважаючи, ніби щось сталося. Можливо, вони у розпачі втратили надію саме напередодні 2 липня. Англійці ж прибули 3 липня і нікого не знайшли. Може, й вони чекали ще днів із вісім, але все одно ніхто не приходить. Так два великі магістри загубили один одного.
— Вищий клас, — промовив Бельбо. — Все так і було. Але чому діяти починають німецькі розенкройцери, а не англійці?
* * *
Я попросив день часу, понишпорив у своїй картотеці і повернувся до офісу, сяючи від гордощів. Я знайшов слід, на перший погляд ледь помітний, але саме так працює Сем Спейд, його орлиний погляд не оминає увагою навіть найнезначнішої речі. Близько 1584 року Джонові Ді, магові та кабалістові, астрологові англійської королеви, було доручено вивчити реформу юліанського календаря!
— Англійці зустрілися з португальцями 1464 року. Схоже на те, що після цієї дати Британські острови охопив кабалістичний запал. Англійці опрацьовують те, про що вони дізналися, і готуються до наступної зустрічі. На чолі цього відродження магії та герметики стоїть Джон Ді. Він закладає приватну книгозбірню в дусі тамплієрів Провена, складену з чотирьох тисяч томів. Скидається на те, що у своїй "Monas Ierogliphica" він черпав натхнення прямо зі "Смарагдової таблиці", біблії алхіміків. І що ж робить Джон Ді, починаючи з 1584 року і далі? Він читає "Steganographia" Тритемія! І читає її в рукописі, адже вперше вона вийде друком лише на початку сімнадцятого сторіччя. Великий магістр англійського осередку Ді, переживши розчарування, що зустріч не відбулася, хоче збагнути, що ж сталося, де допущено помилки. А що він ще й добрий астроном, то б'є себе по чолі й каже: який же я дурень! І, домігшись у Єлизавети фінансової підтримки, береться вивчати григоріанську реформу, аби зрозуміти, як можна виправити цю помилку. Однак він усвідомлює, що вже занадто пізно. Він не знає, з ким контактувати у Франції, але в нього є зв'язки у Центральній Європі. Прага Рудольфа II — це алхімічна лабораторія, і саме в ті роки Ді їде до Праги і зустрічається з Кунратом, автором "Amphitheatrum sapientiae aetemae", що містить алегоричні таблиці, джерело натхнення як для Андреа, так і для творців розенкройцерських маніфестів. З ким же заходить у стосунки Ді? Невідомо. Вражений докорами сумління за допущену ним непоправну помилку, 1608 року він помирає. Але не слід турбуватися, адже в Лондоні діє інша постать, яка, на одностайну думку загалу, належить до Рози і Хреста, і про Розу і Хрест говоритиме у своїй "Новій Атлантиді". Я маю на увазі Френсіса Бекона.
— Невже Бекон справді про них говорить? — здивувався Бельбо.
— Не зовсім, але якийсь Джон Гейдон переписує "Нову Атлантиду" під назвою "The Holy Land" , і втелющує туди Розу й Хрест. А для нас досить і цього. Бекон не говорить про них відкрито, бо має причини не розголошувати таємниць, але все виглядає так, ніби він усе-таки про них говорить.
— Нехай грім поб'є того, хто з цим не згоден.
— Авжеж^ І саме завдяки Беконові налагоджуються дедалі щільніші стосунки між англійськими та німецькими осередками. 1613 року відбувається шлюб між Єлизаветою, донькою Якова І, яка править у той час, із Фрідріхом V, палатинським курфюрстом Рейну. Після смерті Рудольфа II Прага перестає бути підходящим місцем для шлюбу, ним стає Гайдельберґ. Весілля двох вінценосних осіб стає тріумфом тамплієрських алегорій. Під час лондонських церемоній режисура свята перебуває під наглядом того ж таки Бекона, і поява лицарів на вершині пагорба стає алегорією містичного лицарства. Ясно, що Бекон, спадкоємець Ді, уже став магістром англійського осередку тамплієрів...
— ... А що він, ясна річ, автор Шекспірових творів, то ми повинні перечитати ще й усього Шекспіра, адже нема сумніву, що там ні про що інше, окрім Плану, не говориться, — сказав Бельбо. — Ніч проти святого Івана — це сон літньої ночі.
— 23 червня — лише початок літа.
— Це поетичні вільнощі. Я запитую себе, як же ніхто не зіставив цих синонімів, цих доказів. Мені все видається нестерпно ясним.
— Нас збило зі слушного шляху раціоналістичне мислення, — зауважив Діоталлеві, — я завжди це казав.
— Хай Казобон говорить далі, як на мене, він виконав першорядну роботу.
— Сказати залишилося небагато. Після лондонських святкувань починаються святкування у Гайдельбергу, де Саломон де Ко збудував для курфюрста висячі сади, бліду подобу яких ми бачили того вечора у П'ємонті, ви їх, мабуть, пам'ятаєте. І на цих святкуваннях з'являється алегоричний віз, на якому наречений прославляється як Ясон, а на двох щоглах корабля, що містився на возі, зображені були символи Золотого Руна та Підв'язки, сподіваюсь, ви не забули, що Золоте Руно і Підв'язка фігурують також на колонах у Томарі... Усе збігається. Не минуло й року, як з'явилися розенкройцерські маніфести, сигнал, що його кинули по всій Європі англійські тамплієри, послуговуючись підмогою деяких друзів-німців, аби сточити розірвані нитки Плану.