"Ну, попа-ав", — Лезо Монети подумки картає і себе, і Рубера, і синочка його, надто грамотного; а насамперед — ось цього псевдо-musicus’a.
Насправді ж — законника-magus’a.
Чародія, по-простонародному.
— Так, — каже Фантину магус. — Дещо ще. Не дарма ж я тебе в "Чобіт" покликав. А монетку заховай. Ще знадобиться.
3
"І нікуди ж не подінешся!" — з тугою думає Фантин.
Поряд псевдо-musicus незворушно жує каштанову оладку, щедро политу часниковим соусом. Зголоднів, мабуть, цілий день виспівувати і за Фантином наглядати.
Тепер поставив питання і чекає відповіді, і жере заодно, аби часу не гаяти.
А що відповідать?
Ну, чув Фантин про пограбування, чув! Але що саме хоче знати магус? Фантин до чистки Леандрової вілли непричетний, у нього і свідки є, які підтвердять, що тієї ночі він сидів якраз у "Стоптаному чоботі".
Про що мова, пане вивідувачу? У чому звинувачуєте?
— Ні в чому я тебе не звинувачую, — кривиться магус. — А захотів би — знайшов би, в чому. У мене пропозиція, ділова.
Авжеж, ділок знайшовся, купчина нововідкарбований! Знає Фантин його пропозиції, це нехай іншим спагеті на вуха вішає! Ясно ж, магус прибув до Альяссо не випадково: послуги таких, як він, коштують недешево; мабуть, синьйор Леандро для того його і покликав. Аби, значить, розслідувати і покарати. А магус спікся, сам розплутати справу не здатен, от і шукає собі балакунів-донощиків. Тільки Фантин швидше язика собі відріже, ніж стане приятелів закладати!
Яким же треба бути cretino, щоб не розуміти таких простих речей?!
— А спагеті тут чудові, — між іншим зазначає магус. І хитає головою: — Неправильно ти мене зрозумів. Коли б треба було розв’язати тобі язика, я би це зробив. І без твоєї згоди. Я іншого хочу. Знаю, що до пограбування у синьйора Леандро ти непричетний, але й про твої недавні нічні прогулянки теж знаю. Ти коли збирався туди навідатися?
— Куди? — вдає дурника Фантин.
— Не дратуй мене. — Погляд у магуса залишається гострим, оцінюючим. Кошлаті брови зійшлися над переніссям: господар незадоволений, господар гнівається. — Ти ж усе добре зрозумів.
І Лезо Монети вирішує: а-а! хай буде, що буде! Навіть якщо тільки половина балачок про магусів — правда, пан вивідувач запроторить Фантина в холодну запросто. Навіть не моргне.
Уже запроторив би, якби було бажання!
— Тижнів зо два, — відповідає Фантин. — Може, пізніше. Коли б вщухла буча через попереднє пограбування.
— Але як пролізти на віллу, ти вж е вигадав. — Він не запитує, але Лезо Монети киває. — Сьогодні, — говорить магус. — Можеш відвести мене туди просто зараз?
Фантин стенає плечима:
— Навіщо? Ви ж і без мене можете... ну, ваше мистецтво — воно ж дозволяє всякі такі штукенції виробляти: очі охороні відводити, крізь стіни проходити...
Магус сміється:
— Не все так просто! Хоча, — додає, — ти маєш рацію: я можу потрапити на віллу і без тебе. Але мені хочеться зробити це чисто, не вдаючись до магії.
— А якщо відмовлюся?
— Є два методи: батіг і медяник. Якому надаєш перевагу?
Фантин мовчить. Він спостерігає, як магус продовжує поглинати оладки, і чомусь сердиться: все це за його рахунок!
— Ви вже самі по собі батіг, месере, — каже нарешті. — А що там про медяник?
— Буде тобі й медяник, неодмінно. В коштах я не обмежений, візьмеш скільки донесеш. І Леандро не висуватиме претензій. То як, по руках?
— По руках!
Вони встають з-за столика, Фантин тягнеться до пояса, щоб заплатити Ходязі за вечерю, але магус його випереджає:
— Я розрахувався заздалегідь. Ходімо. У тебе інструмент із собою?
Лезо Монети всміхається: ото свята простота! Куди ж я без інструмента?!
Розділ другий
Гримо на дзвіниці та примара в склепі
Із балачок людських найбезглуздішими слід вважати ті, що поширюються про марновірства некромантії. [...] Некромантія ця, вітром полощене знамено, є поводир глупої юрби, яка постійно засвідчує галасом про численні дії такого мистецтва; і цим наповнили книги, стверджуючи, що духи діють і без язика, говорять і без органів, без яких говорити неможливо, говорять і носять непосильні вантажі, викликають буревії і дощ, і що люди перекидаються на кішок, вовків та інших звірів, хоча у звірів насамперед вселяються ті, хто подібне стверджує.
Леонардо да Вінчі.
Dell’Anatomia. Fogli B
1
Двоє перехожих мовчки піднімаються вуличками Альяссо: кожен думає про своє. Фантина турбує халепа, в яку він вскочив, і трохи тривожить те, що доведеться здійснити. Магус...
От про нього — докладніше.
На відміну від церковних слідців-інквізиторів, магуси-законники займаються злочинами насамперед мирськими, хоч і підпорядковані вони тій-таки церкві — а як інакше? Всякий надприродний талант оголошується клириками або даром Господнім, або витівками диявола. У першому випадку, будь ласкавий, служи на благо церкви, якщо ж ні — ось і другий випадок, при якому належить тобі задушевна розмова, що зазвичай розкриває весь підспідок підозрюваного, ну а потім — тепле, ба навіть гаряче прощання — і невідворотна дорога на небеса, все одно, наче за руку тебе туди провів би сам Папа.
Магуси — одні з тих, хто не квапиться з прогулянками на небо і віддає перевагу життю земному.
Для навчання молодиків із природженими здібностями до надчуття клирики навіть відкрили кілька шкіл при монастирях ордену законників, в одній із них і вчився Оберто, супутник Фантина. "Як, — запитаєте ви, — невже такий поважний пан — і без прізвища, тільки з іменем?" А хтось спостережливий зауважить: "Але ж у Альяссо — як і в усій цій Італії, схожій, хоч і не зовсім, на нашу, — чоловічі імена закінчуються на "о" виключно в знатних персон. Що ж виходить?.."
Отаке й виходить: Обертове походження знатне лиш наполовину. Бастардо він: матінка із вискородних, а щодо батечка лише породіллі магусовій відомо, ким той був. Молоді роки, гаряча кров, amour у прибережній печері, подалі від допитливих очей... А потім "раптом сталось, як не гадалось..." — у маєтку скандал за зачиненими дверима, донечку негайно — заміж, "хто погодиться, за того і підеш, раніше слід було вибирати!", малюка думали спершу... того... ну, немає значення, що думали, головне, фра Діоніджі вчасно помітив у нього ті самі, до надчуття, — ось і віддали дитя монахам, усе ж краще, ніж...