У цьому стані залишимо барабао одного. Погодьтеся, треба ж мати хоч якусь повагу до приватного життя!
3
Але і магус, який зараз мирно спить на ліжку, навряд чи буде нам цікавий. Спогляньмо краще за Сильвестро й Арнольдо — бравими хлопцями, що досі нудяться в нижній залі "Стоптаного чобота". Шкода їх, сіромашних: тяжка доленька в кісткоохоронця. Робота в них нескладна, без пригод, пострілів, погонь на змилених конях й інших, любих серцю читачів, атрибутів. Сиди собі, за урною пильнуй, щоб не розбилася чи не поцупив хтось... хоча, який божевільний на неї зазіхне, побачивши дві оці мармизи?! Не треба бути великим фізіогномістом Бартоломео Кокле, щоб зрозуміти: вишуканих бесід від Сильвестро й Арнольдо не чекай! І взагалі, краще вимітайся звідсіль, іди, куди йшов. І навіть не оглядайся!
От і нудьгують хлопці один із одним та з урною Татуся Карло. Нікчема Раффаель, Vox larvae, — і той примостився за іншим столиком, ніс верне, ніби не з ними в кумпанії прийшов. Угледів пишногруду служницю, прив’язався слідом, ліктем її ліктя торкається, на вушко щось ласкаве муркоче — так і пішли удвох.
Кісткоохоронці перезираються, Арнольдо стенає плечима: нехай іде. Татусь потім, якщо щось, скаже своє вагоме слово. А до того — блуди, "голосочку", блуди.
Махнувши рукою на правила пристойності, вирушимо, читачу, за Раффаелем і його новою подружкою. Ми б, може, і залишили їх наодинці, але бентежить збіг: служниця — саме та, з якою зіткнувся в коридорі Оберто.
Та й маршрут, за яким прямують ці двоє, — незвичайний. Ну що, скажіть, будь ласка, робити двом молодим людям, які щойно познайомилися, у кварталі ювелірів? Якось воно зарано для шлюбних обручок, згодні?
І все-таки "голос" упевнено веде служничку до однієї з ювелірних крамниць, причому, судячи з вивіски й умеблювання, не найбіднішої!..
4
Ви, проникливий читачу, вже здогадалися, в чому справа, чи не так? А от наївний барабао тільки зараз запідозрив недобре.
У нього, бідахи, взагалі справи кепські. Зазвичай, побавившись, барабао непомітно вислизає з шиття і забирається геть. Але цього разу, щойно він зробив спробу залишити візерунок, в який вплели його вправні ручки безіменної панночки, аж виявив, що тканина тримає чіпко, та й справжні нитки не поспішають відпускати його на волю. Тут уже не до насолоди, тут, панове, у барабао починається справжнісінька паніка, бо відросток, який застряг у шитті, це не рука в глечику з вузьким горлечком, це, швидше... втім, обійдемося без сміливих порівнянь, додамо лише, що ніколи раніше барабао в такі халепи не потрапляв, узагалі не міг уявити, що хтось здатен настільки підступним чином зневолити його. І тому цілком справедливо підозрює у тому, що сталося, участь певних ворожо налаштованих сил. Щонайменше — сил недружніх.
Підозра переходить у впевненість, паніка — в приречене "попався!", коли барабао за допомогою інших своїх відростків спостерігає за метаморфозами, що відбуваються з магусом. Увесь цей час Оберто, накрившись плащем і відвернувшись обличчям до стіни, спокійнісінько хропів, як і належить добропорядному хворому, але от тепер він заворушився уві сні, плащ з’їхав, обличчя перекосилося, наче ніс, брови, вуха, очі — все це було виготовлене з тіста і від рухів цілісність "картинки" втратилась. Щось подібне спостерігав уже Фантин — причому тут-таки, в "Чоботі"!
Тільки тепер замість чоловічого обличчя проступає жіноче — саме так, тієї служнички, яка кілька аве-марій тому зайшла до ювелірної крамнички маестро Тодаро Іракунді.
5
— Маестро зайнятий, — зронює без найменшої тіні поваги хлопчик, який зустрів "голос" і його супутницю при вході до крамнички. Власне, як бачимо, це не зовсім крамниця: тут живуть, виготовляють різні предмети (ювелір працює і золотоковалем, при потребі може зробити скульптуру чи підготувати проект внутрішнього оздоблення якого-небудь палацо); тут також продають те, що робилося не під замовлення чи не було викуплене власниками. Вибір готових виробів незначний: кілька солонок, свічники та вази...
Тут не бідують, не ганяються за роботою. Тому можуть дозволити собі делікатно, але настійливо вказати на двері клієнтові не зовсім багатому: маестро зайнятий, шкода, але що поробиш! Заходьте іншим разом (коли підзбираєте грошенят) — і двері перед носом закриють. Ввічливо.
Підмайстер уже настільки звик завертати "дрібноту", що губиться, коли дівуля, не звернувши уваги на його слова, перетинає вузьке приміщення крамнички, по-хазяйськи штовхає двері, що ведуть до майстерні, й заходить.
— Але... — тільки і встигає пискнути хлопчик. Подумки він уже прикладає лід до своїх вух, які — ох! — матимуть "подяку" від маестро.
— А вам чого? — набурмосено повертається він до "голоса": —Теж?..
— А я на вулиці зачекаю, — той із несподіваною покірністю всміхається й дійсно виходить на вулицю. От і збагни їх, схиблених!..
Хлопчик трохи вичікує, аби переконатися: гість не обманює; але дивитися за ним увесь час ніяк не можна, треба якомога хутчіш бігти в майстерню і якщо не попередити, то бодай применшити гнів Тодаро Іракунді. Але тільки-но хлопчик береться за дверне кільце, маестро з того боку роздратовано гарчить:
— Більше до мене нікого не впускати! І сам не смій заходити, чуєш?
— Так, маестро.
Він прикладається вухом до замкової шпарини, завмираючи від цікавості й жаху бути застуканим за цим заняттям. І чує, як якийсь чоловік (хто такий? звідки взявся?!) питає:
— Ви могли б виготовити точнісінько такий?
Далі ллється лайка маестро — добірна, хлопець уже й не пам’ятає, коли Іракунді востаннє так лютився.
— Відійди, — радить йому "голос", який повернувся і тепер стоїть при вході до крамниці. — Деякі розмови подібні до повільнодіючих трунків, ця — з таких. Отруїшся — рано чи пізно помреш. Налий-но мені краще вина. — І він, взявши табурет, всідається на вулиці при вході до крамниці з твердим наміром не впускати нікого, поки месер Оберто не завершить бесіди з маестро Тодаро.
6
Коли жінка, яка зайшла до майстерні, раптом перетворилася на чоловіка (точнісінько тоді ж, коли застряглий у шитті барабао побачив метаморфози, що відбувалися з наче-Оберто в "Стоптаному чоботі"), першої миті Тодаро Іракунді добряче перелякався. Хоча, бачить мадонна, ніхто в цьому містечку не ризикнув би стверджувати, що маестро — із боягузів! Ті, хто сумнівався в цьому, чи встигли вчасно (і привселюдно!) відмовитися від своєї думки, чи завчасно дізналися правду щодо облаштування Пекла або Чистилища.