Ведмеді рідко промахуються. Для цього треба якусь достатню причину. За таку причину став тепер Розбій. Побачивши біду, в яку потрапив вчений, він з лютим гавкотом кинувся на звіра і скільки сили вхопив його за задню ногу.
Зоолог почував себе напівмертвим. Він чекав ще одного удару ведмежої лапи, щоб розпрощатись із життям. Все ж він встиг крикнути про порятунок.
Попадай ще до цього вигуку зоолога почув гавкання Розбоя і повернувся на галас. За тридцять п'ять кроків від нього над розпростертим вченим стояв білий красунь північного моря. Ведмідь мав гордий і сміливий вигляд. Він наче презирливо повернув свою морду од людини до розлютованого собаки, що намагався вкусити його то за лапу, то за хвіст. Попадай скинув рушницю й націлився просто в голову. Але це був рудобровий велетень, той самий, якого так довго шукали і який мусив гуляти в зоологічному саду Нахавадусі. Вбити цього звіра було неможливо. Треба було його лише налякати.
Гримнув постріл. Ведмідь піднявся на задні лапи, заревів і, плигнувши через Нахавадусі, помчав на мисливця. Але Розбій не дозволив йому зробити цього.
Хоробрий собака, забувши небезпеку, завис на хвості звірини мертвою хваткою. Ведмідь, відчувши біль, закрутився на місці так, що Розбій ледве втримався. Скориставшися з цієї затримки, Попадай плигнув кілька кроків назад і заховався за пасткою.
Він не спускав прицілу з ведмедя. Коли б той накинувся вдруге на зоолога, то першою ж кулею Попадай покінчив би з ним назавжди. Але все ж Попадай розрахував на те, що ведмідь піде на нього.
Ведмідь крутнувся вдруге, і на цей раз собака не втримався. Звір оджбурнув його геть на кригу, а сам з ревом кинувся в бік пастки. Адже ж там стояла людина, що насмілилася стріляти у нього. Ведмідь з усієї сили накинувся на пастку й підняв лапу, щоб розтрощити її. Але спрожогу він необережно торкнувся приманки. Враз кілька мотузків оперезали його і зашморгнули в тугі петлі.
12
Полонений ведмідь мотався у пастці, чимраз більше заплутуючись.
Нахавадусі вже звівся на коліна й сів на крижину. На ноги стати він ще не міг. Попадай швидко підбіг до зоолога й нахилився над ним.
— Нахавадусі, друже, ти живий?
— Здається, — розгублено відповів зоолог.
Тоді Попадай вибухнув сміхом і почав оглядати зоолога.
Вухо Нахавадусі майже не постраждало, коли не зважати, що воно стало кольору синьої картоплі, трохи набрякло й було подряпане.
— Це дурниця, — сказав мисливець, — за місяць жодного сліду не зостанеться. А од стусана в спину теж скоро очухаєшся.
І він допоміг зоологові стати на ноги. До них, шкутильгаючи, підійшов Розбій, потерся об ноги Попадаеві й жалібно заскавучав.
— Добре, мій собачко, мій милий! — погладив Розбоя Нахавадусі.
Розбій, видно, забився, коли ведмідь вдарив його об кригу.
Незабаром вони втрьох підійшли до пастки. Собака голосно й сердито загавкав на свого ворога.
— Чудовий ведмідь, Нахавадусі! — звернувся мисливець до зоолога. — Ваш сад матиме чим похвалитись.
— То правда, — відповів Нахавадусі і, милуючись, оглядав звіра. Він уже забув про побите вухо і стусана в спину, що дістав од цього чудового ведмедя.
А ведмідь не вгамовувався. Весь заплутаний мотузками, з мордою, затиснутою залізними прутами, він здригався, мотав лапами, бився, ревів. На білому хутрі над лівим маленьким і злим оком червоніла руда брова. Рудобровий мусив розпрощатися з плавучими крижинами Арктики. Його чекала нова мандрівка, спочатку на шхуні, а потім поїздом на далекий Кавказ, де так гаряче гріє сонце, освітлюючи вічнобілі снігові шапки гір, що нагадують полярні острови.
Крізь туман од судна вже наближалися люди.
1933