Лоська

Страница 2 из 3

Всеволод Сысоев

Другого дня надвечір Худяков прийшов до свого зимовища. Знявши з Лоськи в'юки й сідло, він залишив на ній вуздечку і пристебнув до її шиї червоний нашийник з дзвоником. Лоська довго принюхувалася у незнайомому лісі, потім вийшла у прибережну шелюгу і почала їсти. Худяков прибрав у хатинці, перевірив і налагодив пастки. Відпочивати ліг пізно. Засинаючи, він усе думав про Лоську: "Що переможе в душі цього звіра — прихильність до людини чи інстинкти вільного життя?"

Тим часом Лоська неквапом піднімалася вгору замерзлим струмком, із хрустінням пережовуючи вербові гілки. Наївшись, вона лягла на сніг і задрімала. Але незабаром її чутливим сон перервали притишені звуки кроків якихось звірів, що підходили до неї. Лоська миттю підхопилася на ноги, озирнулася. Неподалік стояла стара лосиця із дорослим телям. Вигляд і запах її диких родичів не налякав Лоську: звірі спокійно роздивлялись одне одного. Хоча Лоська вперше після зустрічі з Худяковим бачила своїх лісових родичів, інстинкт підказував їй, що це її друзі. З нестримною силою потягли її до них. Піднявши голову, гучно втягуючи трепетними ніздрями повітря, вона повільно наближалася до незнайомців... Але лосі розвернулися і риссю помчали до найближчого лісу. Марно Лоська бігла за ними. Дзвін її дзвоника, посилений бігом, лякав їх, і лосі, ухилившись од знайомства, сховалися в хащах. Лише під ранок Лоська повернулася до зимовища. Худяков дав їй шматочок хліба, навантажив на в'ючне сідло мішок із пастками і, ведучи на поводі, пішов розставляти пастки на першому путику.

Непомітно збігли два місяці успішного полювання. Захотілося Худякову сходити на село, попаритися в лазні, набрати харчів і заразом одвезти добуті хутра. В день виходу потеплішало. На білому небі не було сонця. Все віщувало переміну погоди. Нав'ючив Худяков Лоську і рушив у путь через болото, навпростець. А в обід повалив такий лапатий сніг, що за десять кроків майже не було видно дерев. Компаса в Худякова не було. Ледь помітну стежку незабаром замело, і він пішов навмання. "Перейду болото и отаборюся в яличнику",— думав мисливець. Але вже почало сутеніти, а болото все не кінчалося. Певно, не впоперек, а вздовж нього йшов Худяков. Лоська тицялася мордою йому в спину і струшувала з себе липкий сніг. Вона не любила поганої погоди і не розуміла, навіщо хазяїн кудись іде, коли треба на місці, під захистом двох-трьох ялин перечекати снігопад. Бачачи, що він до ночі не вийде з болота, Худяков вирішив зупинитись у рідколіссі й перечекати ніч. Знайшовши суху модрину, він прив'язав неподалік Лоську і, діставши сокиру, став рубати сухостій. Міцна, як кістка, модрина піддавалася важко, і минуло багато часу, перш ніж вдалося повалити її на сніг. Вирубавши з неї дві триметрові колоди, мисливець спорудив над'ю[1], підпалив колоди і, змайструвавши з шматка брезенту намет, ліг відпочити біля вогню. Відпустити Лоську пастися він не зважився. Поділившись з нею хлібом, він розшукав тонку молоду осику, зрубав її, а гілки приніс Лосиці. "Тепер вона буде сита. Тільки б швидше перестав іти сніг",— думав засинаючи мисливець.

Але снігопад посилювався з кожною годиною. Великі, пухкі, як клоччя вати, сніжинки з ледь чутним шелестом лягали на землю, налипали на стовбурах і гілках дерев. Під ранок Худяков опинився у сніговому полоні. Кленучи свою необачність, він занепокоївся. Нелегко долати суцільні замети снігу, а головне — куди йти? Орієнтирів ніяких немає. Ліс стоїть як у тумані. А ще повіяв вітер, зриваючи сніг з гілок і погіршуючи й без того погану видимість. Над'я за ніч згоріла. Сухих дерев поблизу не було. Вирішивши рухатися навмання, Худяков знову нав'ючив Лоську.

— Ну, Лоська, рятуй хазяїна. Йди попереду, торуй стежку! — ласкаво звернувся до своєї вихованки Худяков.

Відстебнувши повід, він прив'язав його до сідла і, користуючись ним. як віжками, заохочуюче поплескав Лоську по крупу. Розумна тварина неначе зрозуміла прохання хазяїна: пішла попереду, залишаючи за собою в снігу глибокий рівчак. Худяков ледве встигав за широким кроком Лоськи.

Люди давно втратили інстинкт орієнтування, тому навіть бувалі мисливці, опинившись у долині вночі або в заметіль, кружляли по ній. Не бажаючи зізнаватися собі, що заблукав, Худяков покладав тепер всі надії на Лоську.

— Додому, додому, моя хороша! Їдьмо додому. Бачиш, тут немає навіть шелюги, пропадемо з голоду.

Через кілька годин мисливець зупинився. Йому здалося, шо вони йдуть у протилежному напрямі.

— Але ж ти не туди, бісова звірина, йдеш. Для тебе тут скрізь дім, а я так довго на протримаюсь.

Худяков спробував повернути Лоську праворуч, але вона вперто йшла вперед, час од часу опускаючи голову і нюхаючи сніг. Хитаючись від утоми, Худяков плентався позаду. Йому хотілося чаю, та як розведеш вогнище на болоті серед вогкого модринника, та ще при такому вітрі? І все ж він вирішив спробувати. Наламавши сухих нижніх гілок модрини, він надер березової кори, розсунув глибокий сніг, запалив бересту і вкрив її жмутом дрібних сухих гілок. Потім натовк казанок снігом і підвісив його над вогнем. Полум'я металося від вітру, лизало боки казанка, сніг у ньому осів і набряк водою. Чаю вийшло мало, і був він гіркуватий, але сил мисливцеві додав чимало.

Надвечір Лоська вивела Худякова на стежку, якою вони ще на початку зими йшли на зимовище. Щасливий мисливець обійняв її за голову й ніжно поплескав по шиї:

— Розумнице моя! Без тебе пропав би.

Перепочивши на стежці, вони попрямували в село, до якого тепер було не більше десяти кілометрів.

— От уже не чекала тебе з тайги в таку негоду! — стривожено вигукнула дружина, обіймаючи обліпленого снігом чоловіка.

— Дякуй Лосьці, а то ще довго блукав би болотом. Ну, як без мене тут жила?

— Та що зі мною в теплій хаті станеться? Тут на тебе чекає мисливствознавець із соболиного розплідника.

Після гарячих щів і чаю Худяков бесідував із мисливствознавцем. З розмови довідався, що розплідник почав дослід одомашнения лосів і просить продати йому Лоську. Худяков замислився. Шкода стало йому разлучатися із своєю тямущою лосицею, але він розумів усю важливість справи, про яку щойно почув. Адже якщо мисливствознавцям вдасться приручити кількох лосів, то приплід від них потім роздадуть мисливцям. Як полегшиться тоді освоєння віддалених угідь!