Її також надили тi колонiального стилю "iнни", якi крiм "елегантної атмосфери" й цiльних вiкон провiщали "безмежну кiлькiсть смаковитiшого їства". Завiтнi спомини про чепурний батькiвський готель iнодi спонукали мене шукати чогось подiбного в дивинному краї, яким ми подорожували.
Дiйснiсть мене скоро розхолодила; та Лолiтонька й далi мчала вслiд за пряними харчовими рекламами, мiж тим як я вилучав не саме тiльки фiнансове задоволення з таких придорожнiх шильдiв, як готель "Лiсова Замрiя"! Дiти молодшi чотирнадцяти рокiв дармо! З iншого ж боку, мене струшує на саму згадку про той буцiмто "вищого рангу" курорт у середньо-захiдному штатi, де готель оголошував, що припускає "наскоки на холодильник" для пiдживлення серед ночi, й расистського штибу дирекцiя, спантеличена моїм акцентом, хотiла за будь-що знати дiвоче iм'я i покiйної моєї дружини й небiжчицi матерi. Там з мене взяли за два днi двiстi двадцять чотири долари! А чи пам'ятаєш, пам'ятаєш, Мiрандо (як мовиться в знанiй елегiї) той iнший "ультралюксовий" вертеп з безоплатною ранковою кавою й проточною льодяною водою для пиття, де не приймали дiтей молодших шiстнадцяти рокiв (жодних Лолiт, звiсна рiч)? Негайно по прибуттi в один з бiльш простеньких мотелiв (звичайних наших стоянок), вона запускала дзижчальний пропелер електричного вентилятора або змушувала мене вкласти четвертак у кiмнатну радiолу; або ж починала читати проспекти — й пiдвиваючим тоном питати, чом їй не вiльно поїхати верхи по оголошенiй в них гiрськiй стежцi, або поплавати в мiсцевому басейнi з теплою мiнеральною водою. Частiш за все, брьохаючи, нудячись у засвоєний нею спосiб, Лолiта розлягалась, нестерпно жадана, в пурпурному пружинчастому фотелi або в саду на зеленому шезлонгу, або палубнiй штуцi з пiстрявої парусини, з такою ж пiдставкою для нiг i балдахiном, або в гойдалцi, або на всяких садових меблях пiд парасолем на терасi, й менi збiгали години на власкавлення, погрози й обiцянки, допоки я мiг намовити її дати менi на кiлька секунд свої просоченi сонцем молодi ласощi в надiйному сховi п'ятидоларового номера перед тим як дати їй зробити все те, що вона обирала замiсть мого ницього блаженства.
Поєднуючи в собi прямодушнiсть з лукавством, грацiю й вульгарнiсть, сiру хмурь i рожеву сприть, Лолiта, коли хотiла, могла бути надзвичайно капосним дiвчам. Я, щоправда, не зовсiм був готовий до її нападiв безладної хандри або того нарочитого ниття, коли вся знеможена, розхристана, з мутними очима, вона вiддавалась безтямному й безпредметному кривлянню, бачачи в цьому якесь самоствердження в хлоп'ячому, цинiчно-бешкетному дусi. Її внутрiшнiй обрис менi бачився до бридоти шаблонним: солодка, спекотна какофонiя джазу, фольклорнi кадрилi, морозиво пiд шоколадно-тягучковим соусом, кiнокомедiї з пiсеньками, кiножурнальчики, й тощо — от очевиднi пункти в її списку люблених речей. Лише бог знає, скiльки п'ятакiв упхав я в розкiшно освiтленi зсередини музичнi автомати в кожному вiдвiданому нами ресторанчику! Менi в вухах ще й досi звучать гугнявi голоси всiх цих невидких виконавцiв присвячених їй серенад, усiх цих Самi й Джо, й Еддi, й Тонi, й Пеггi, й Гай, i Рекс, з їх модними романсиками, так само на слух нерозрiзними, як нерозрiзнi були на мiй смак рiзнойменнi сорти з'їданих нею солодощiв. З якоюсь райською простодушнiстю вона вiрила всiм оголошенням, що з'являлись у читаних нею "Свiтi Екрану" й "Мiражi Кiнолюбовi": "Наш СУПР сушить прищики" або "Ви, дiвчата, котрi не заправляєте кiнцiв сорочки в штанцi, подумайте двiчi, позаяк Джиль каже, що ця мода закiнчена!" Якщо вивiска придорожньої лавки казала: "Купiть у нас дарунки!" — ми власне мали там побувати, повиннi були там накупити всяких лайдацьких iндейських виробiв, ляльок, мiдних цяцянок, кактусових льодяникiв. Фраза "Сувенiри й Новинки" аж почаровувала її своїм хореїчним ри мом. Якщо котрийсь кафетерiй оголошував "льодянi напої", вона механiчно реагувала на запрошення, дарма що всi напої всюди були льодянi. Це до неї звертались реклами, це вона була iдеальним споживачем, суб'єктом та об'єктом кожного пiдлого плаката. Вона стремiла — безуспiшно — обiдати тiльки там, де святий дух деякого Дункана Гайнса, автора гастрономiчного гiда, зiйшов на фасончасто розмальованi паперовi серветинки й на салати, увiнчанi сиром.
У тi днi нi я нi вона не додумались до системи грошових хабарiв, яким трохи пiзнiше суджено було так згубно вiдбитись на моїх нервах i на її моральностi. Я покладався на iншi куншти для того, щоб тримати мою малолiтню наложницю в покiрному станi i в стерпному настрої. За кiлька рокiв до того вона провела дощове лiто пiд тьмяним оком мiс Фален, у Вермонтi, в напiвзруйнованому селянському домi, що належав колись корявому, як дуб, Джонатану Гейзу, родоначальнику фамiлiї. Будинок все ще стояв серед густо порослого канадським золототисячником поля, на узбiччi дрiмучого лiсу, в кiнцi завжди розмитої дороги, за двадцять миль вiд найближчого сiльця.
Лолiтонька добре затямила цю облiзлу будiвлю, самотнiсть, старе пасовище, яке стало болотом, постiйний вiтер, усю цю набряклу сирiстю глушину; й огиду свою вона виражала окремою гримасою з ужитку американських дiтей, при якiй розтягується рот i стовщується напiввисунутий язик. I ось там-бо вона буде зi мною жити, лякав я її, в багатомiсячному, й можливо багатолiтньому, ув'язненнi i вчитись у мене французької й латини, якщо не змiниться її "теперiшня позицiя". О Шарлотто, я починав тебе розумiти! Простувата моя дiвчинка горлала: "Нi!" й в нестямному страху хапала мою рульну руку, щоразу як я повертав воза посеред шосе, нiби стримлячи тутож її умчати в тамту темну й безвихiдну глушину. Проте, чим далi ми од'їжджали на захiд, тим невiдчутнiшою ставала погроза, й менi довелося звернутись до нових ме одiв поконання.
З глибочезним стогоном стида згадую один з них, а саме визивану мною тiнь виправного закладу. Менi стачило розуму, вiд сам початку нашого спiвжиття заручитись її повним сприянням для того, щоб тримати нашi стосунки в таємницi; що ця спiвдiя мала б стати для нею другою природою, незалежно вiд жодних озлоблень на мене й вiд будь-яких iнших потрiбних їй втiх.