Я залишив шумний хол: вийшов назовнi; деякий час я стояв на бiлих схiдцях, споглядаючи коловерть бiлястих нiчних метеликiв навколо лiхтаря в набряклiй вогкiстю чорнотi хиткої неспокiйної ночi, й думав: усе, що зроблю, все, що посмiю зробити, буде суттю така крихта. Раптом я почуяв у пiтьмi, неподалiк мене, чиюсь присутнiсть: хтось сидiв ув одному з крiсел мiж колонами перону. Я, власне, не мiг його добачити в темрявi, та його зрадив ґвалтовний скрегiт вiдкриваної фляжки, за яким послiдувало скромне булькотiння, яке завершилось звуком мирного загвинчування. Я вже наважився вiдiйти, коли до мене звернувся незнайомий голос: "Як же ти її дiстав?" "Прошу?" "Кажу: дощ припинив" "Так, здається" "Я десь бачив цю дiвчинку" "Вона моя донька" "Брешеш — не донька" "Прошу?" "Я кажу: розкiшна нiч. Де її мати?" "Померла" "Он як воно. Шкода. Скажiть, а чому б нам не пообiдати завтра втрьох? На той час оця вся наволоч вiд'їде геть" "Я з нею також вiд'їду. Добранiч" "Шкода. Я дуже п'яний. На добранiч. Цiй вашiй дiвчинцi треба багато сну. Сон — троянда, як кажуть у Персiї. Хочете папiроску?" "Дякую, зараз не хочу" Вiн чиркнув сiрником, та через те, що вiн був п'яний, або через те, що п'яним був вiтер, полум'я освiтило не його, а якогось глибокого старця (одного з тих, хто гайнує решту життя в таких-ось старих готелях) i його бiлу гойдалку. Нiхто нiчого не сказав, i темрява постала як i ранiш. По тому я прочув, як готельний старожит закахикався i з могильною лункiстю вiдхаркнувся.
Я залишив веранду. В цiлому минуло вже пiвгодини. Дарма я не попросив у нього ковток вiскi. Напруження почало даватись взнаки. Якщо скрипкова струна може страждати, я страждав, як струна. Однак було б нечемно показати, що я поспiшаю. Поки я пробирався скрiзь сузiр'я людей, застиглих в одному з кутiв холу, заслiпливо блиснув магнiй — i вищирений пастор Браддок, двi дами патронеси з приколотими на грудях орхiдеями, дiвчинка в бiлому платтячку, i найвiрогiднiше вискаленi зуби Гумберта Гумберта, що продирався боком мiж зачарованим священиком i цiєю дiвчинкою, яка скидалась на недолiтню вiдданицю, були ось тут увiчненi, — оскiльки папiр i текст маленької провiнцiйної газети можуть вважатись вiчними. Бiля лiфта стояла iнша щебетлива купка. Я знову обрав сходи. Номер 342 знаходився поблизу iншого, зовнiшнього спуску для рятування на випадок пожежi. Була змога ще врятуватись — та ключ повернувся в замку, i я вже входив у кiмнату.
29.
Дверi освiтленої ванної були привiдчиненi; крiм того, крiзь жалюзi сочився скелетоподiбний вiзерунок свiтла зовнiшнiх лiхтарiв; цi схрещуванi променi пробирались у темряву спальнi й дозволяли побачити наступне становище.
Зодягнута в одну зi своїх старих нiчних сорочок, моя Лолiта лежала на боцi: спиною на мене, посеред двоспального лiжка. Її простягнене крiзь легку тканину тiло й голi члени становили короткий зiґзаґ. Вона пiдклала пiд голову обидвi перини — i свою й мою; кучерi були розпатланi, смуга блiдого свiтла перетинала її верхнi хребцi.
Я скинув одяг i вбрався в пiжаму з тою фантастичною миттєвiстю, котру береш на вiру, коли в кiнематографiчнiй сценцi виймається процес перевдягання; i я вже поставив колiно на край лiжка, як раптом Лолiта повернула голову й уп'ялась у мене крiзь смугасту тiнь.
Ба на таке-ось увiйшлий не чекав! Цiлий задум з пiгулькою-люлькою (безецна справа, entre nous soit dit) мав на метi навiяти сон, такий мiцний, що його цiлий полк не мiг би продерти, та ось, маєте, вона вперлась у мене, й знеможено двигаючи язиком, називала мене Варварою! Нiби-Варвара, зодягнена в пiжаму, надто для неї тiсну, завмерла, виснучи над буркотливою дiвчинкою.
Повiльно, з якимсь безнадiйним зiтханням, Доллi вiдвернулась, прийнявши свою попередню позицiю. Хвилини зо двi я стояв, напружений, бiля краю, як той паризький кравець, на початку столiття, котрий пошив собi парашут, стояв, готуючись зiскочити з Ейфелевої вежi. Нарештi я вгромадився на зоставлену менi вузьку частину постiлi; обережно потяг до себе кiнцi й боки простирадл, збитих докупи на пiвдень вiд моїх камiнно-холодних п'ят; Лолiта пiдвела голову й на мене насталилась.
Як я довiдався далi вiд прислужливого фармацевта, лiлова пiгулка не належала навiть до великого й знаного роду барбiталових наркотикiв; неврастенiковi, що вiн вiрить у її дiю, вона, мабуть, допомогла б заснути, та засiб був надто слабкий, щоб надовго покласти спритну, хоч i втомлену нiмфетку. Неважливо, був Рамздельський лiкар шахраєм або хитруном. Важливо, що я був ошуканий. Коли Лолiта знов вiдкрила очi, я зрозумiв, що навiть якщо снодiйне й подiє за годину або пiвтори, безпека, на яку я розраховував, виявилась ложною. Тихо вiдвернувшись, вона зронила голову на перину — на ту, якої я був несправедливо позбавлений. Я лишився лежати нерухомо на краю безоднi, вдивляючись в її сплутане волосся й у проблиски нiмфетчиної голяви, там, де смутно проглядала половина ляжки або плеча, й намагаючись визначити глибину її сну по темпу її дихання. Пройшов деякий час; нiчого не змiнилось, й зiбравши смiливiсть я наважився злегка пiдсунутись до цього звабливого, запаморочного мерехтiння. Та ледве я вступив у її тепле навкiлля, як рiвне дихання призупинилось, i я пройнявся жахливою пiдозрою, що маля Долорес цiлком прокинулось i готове вибухнути криками, якщо до нього доторкнусь будь-якою частиною свого ницього, ниючого тiла. Читачу, зласкався! Як би тебе не злостив м'якосердий, хворобливо-чутливий, нескiнченно-обачний герой моєї книги, не обминай цих вельми важливих сторiнок! Уяви мене! Я не постану, якщо ти мене не намислиш; спробуй побачити в менi лань, яка дрижить у хащi мого власного беззаконня; всмiхнемося навiть злегка. Наприклад, — менi нiде було прихилити голову (ледь не написав: голiвку), й до всього мого неладдя долучилась мерзенна згага (вiд смаженої в салi картоплi, яку вони смiють тут називати "французькою"!) Вона знову мiцно спала, моя нiмфетка; та я не наважився на чарiвну подорож. La Petite Dormeuse ou l'Amant Ridicule. Завтра почастую її тими самими пiгулками, вiд яких так ґрунтовно цiпенiла її мати. Де вони — в передньому ящичку авто чи в великому саквояжi? Чи може почекати годинку й тодi знову спробувати пiдповзти. Наука нiмфетолепсiї — точна наука. Можна рiвно в секунду, якщо притиснутись. На вiдстанi в один мiлiметр треба рахувати секунд десять. Почекаємо.