Проглядаючи вчора останню зi згаданих книг, я був нагороджений однiєю з тих блискавичних збiгiв, що їх логiк не терпить, а поет обожнює. Переписую найбiльшу частину сторiнки: Пiм, Роланд. Народився у Лундi, Масачусетс, 1922. Отримав освiту в Ельсиндорському еатрi, Дербi, Новий Йорк. Дебютував у "Сонцi, що провалилось". Серед багатьох iнших п'єс, у яких вiн грав, були: "В Сусiдньому Кварталi", "Дiвчина в зеленому", "Перетасованi Чоловiки", "Дивний Гриб", "На волосинцi", "Джон Ловлi", "Я марив Тобою".
Куїльтi, Клер. Американський драматург. Народився в Ошан, Нью Джерсi, 1911. Закiнчив Колумбiйський Унiверситет. Почав працювати в комерцiї, та потiм звернувся до написання п'єс. Автор "Маленької нiмфи", "Панi, яка любила блискавку" (у спiвпрацi з Вiвiан Дамор-Блок), "Темних Рокiв", "Дивного Гриба", "Любовi Батька" та iнших. Гiднi уваги його численнi п'єси для дiтей. "Маленька Нiмфа" (1940) витримала турне в 14.000 миль i давалась 280 разiв на провiнцiї в одну зиму, перш нiж дiстатись Нового Йорка.
Улюбленi розваги: напiвгонковi авто, фотографування, домашнi звiрята.
Квайн, Долорес. Народилась 1882-го року, в Дейтонi, Огайо. Вивчала сценiчну майстернiсть в Американськiй Академiї. Дебютувала в Отавi, 1900-го року. Дебют у Новому Йорку вiдбувся 1904-го року в "Не Розмовляй зi Стороннiми". З тих пiр загубилась в таких-ото п'єсах...
Якою безпомiчною мукою краюсь на самий знак iменi мого любого кохання, навiть тут, на прiзвище якоїсь бридкої старої комедiантки! Адже й вона мабуть стала б акторкою! Народилась 1935-го року, виступала (до речi бачу, що в кiнцi попереднього параграфа в мене помилка — та прошу не виправляти, шановний видавцю) в "Убитому Драматурзi". Квайн-Швайн. Убив ти Куїл-ти. О, Лолiто моя, все що можу тепер це грати словами.
9.
Тяганина з розлученням змусила мене вiдкласти вiдплиття, i мряка ще однiєї Свiтової Вiйни вже облягла земну кулю, коли, пiсля нудної зими в Португалiї, де я перенiс запалення легенiв, я нарештi досяг берегiв Америки.
В Новому Йорку я охоче прийняв пропоновану долею легку службу: вона полягала головним чином у вигадуваннi та редагуваннi парфумерних оголошень. Я радо вiтав її поверховий характер i псевдолiтературне забарвлення й займався нею абияк, коли заманеться. З iншого боку, новий, воєнних часiв унiверситет в Новому Йорку намовляв мене дописати мою порiвняльну iсторiю французької лiтератури. Перший том забрав менi десь два роки працi, причому я чи не щодня працював бiльш нiж п'ятнадцять годин. Позираючи на цей перiод, я бачу його ретельно подiленим на просторе свiтло й вузьку тiнь: свiтло належить до втiшних пошукувань у чертогах бiблiо ек; тiнь — до страждальних жадань, до безсоння — словом до того, про що я достатньо вже поговорив. Обiзнаний зi мною читач легко уявить собi, як старанно, через спекотну пилюку, я виглядав — нажаль, здаля всякий раз — нiмфеток, що бавились у Центральному Парку, i як менi огиднi були декоративнi, дезодорованi секретарки й конторницi, якими один з жартунiв з нашого iнтересу так силився мене знадити. Опустимо це все.
Згубний розпад душевних сил привiв мене в санаторiю на пiвтора роки; я вернув до працi — й невдовзi знов занепав.
Одужання могло обiцяти бадьоре життя на вiльному просторi. Любий мiй лiкар, чарiвний цинiк з короткою темною борiдкою, познайомив мене зi своїм братом, котрий лагодився вести експедицiю в приполярнi областi Канади. Я був до неї залучений як "спостерiгач психiчних реакцiй". Час вiд часу я подiляв (втiм, не дуже успiшно) iз двома молодими ботанiками й старим теслею пухлявi принади одної з наших знавчинь з харчування, докторки Анiти Джонсон — котру невдовзi вислали собi геть лiтаком, про що згадую з задоволенням. Мету експедицiї я уявляв собi не дуже ясно. З уваги на численних метеорологiв, якi брали участь у нiй, спало б на думку, що ми простежуємо до свого барлога (десь вочевидь на островi Принца Уельського) блукаючий та хитливий пiвнiчний магнiтний полюс. Одна з груп заснувала з допомогою канадцiв метеорологiчну станцiю на П'єровiй Стрiлцi в Мельвильському Зундi. Iнша, також заблудла група збирала планктон. Третя вивчала зв'язок мiж туберкульозом i тундрою.
Берт, фiльмовий фотограф, дуже непевний в собi хлопчак, з яким мене змушували деякий час посилено трудитись фiзично (вiн, як i я мав психiчнi негаразди) запевняв, що "великi люди" з нашої експедицiї, справжнi її керiвники, котрих ми нiколи не бачили, мали за мету перевiрити вплив клiматичного потеплiння на хутро полярного лиса.
Ми жили в складених будах серед до-кембрiйського гранiтного свiту. В нас була сила припасiв — комплект Reader's Digest, мiшалка для морозива, хiмiчнi клозети, ковпаки з кольорового паперу, щоб справляти Рiздво. Я на подив добре подужав, попри неймовiрну порожнечу й нудоту життя. Оточений похмурою рослиннiстю арктики — дрiбним верболозом, лишайником — пронизаний i, як вважаю, прочищений вiтросвистям, я сидiв був на круглому каменi, пiд цiлковито прозорим небом (крiзь яке однак не просвiтлювало нiчого поважного) й вiдчував себе напрочуд вiдчуженим вiд свого я. Вгодованi, лиснiючi маленькi ескiмоски з личками морських свинок, риб'ячим запахом i воронячою чорнявою прямого волосся, збуджували мене навiть менше, нiж Джонсон.
Нiмфетки не водяться в арктичних областях.
Я дозволив бiльш тямущим людям аналiзувати дрейфування криг, друмлiни, гремлiни, кремлiни та деякий час силився нотувати те, що простодушно брав за "психiчнi реакцiї" (я помiтив, наприклад, що при пiвнiчному сонцi сновидiння бувають яскраво забарвленi, що пiдтвердив мiй друг фотограф). Крiм того, я мусив допитувати рiзних своїх товаришiв про численнi предмети, якi є: ностальгiя, побоювання невiдомих звiрiв, гастрономiчнi й статевi марення, улюбленi розваги, вподобанi радiопрограми, змiни в свiтоглядi тощо. Усiм це набридло аж так, що я кинув — й тiльки в кiнцi моєї двадцятимiсячної "приполярної каторги" (як жартома висловився один з ботанiкiв) накатав геть вигаданий та дуже кольористий рапорт; зацiкавлений читач знайде його надрукованим у Annals of Adult Psychophysics вiд 1945 чи 1946 року, а також у випуску Arctic Explorations, що присвячений нашiй експедицiї — яка, додам на завершення, аж нiяк не стосувалась мiдних покладiв на Островi Вiкторiї й подiбних дрiбниць, як менi надалi вдалося дiзнатись вiд мого благодушного лiкаря, адже справжня мета експедицiї була, як то кажуть "таємного" кшталту, а тому дозволю собi тiльки додати, що якою б не була мета, її було цiлком довершено.