Вiн завжди носив чорне — навiть чорну краватку; вiн рiдко брав ванну; його англiйська мова була самим бурлеском. Проте всi його вважали найчарiвнiшим, чарiвливо-оригiнальним паном. Сусiди няньчилися з ним, вiн знав на iм'я всiх маленьких хлопчикiв у своєму кварталi (мешкав за кiлька вуличок вiд мене) й наймав їх чистити тротуар проти свого дому, спалювати опале листя в задньому дворi, носити дрова йому в сарайчик i навiть виконувати деякi простi завдання в господi; годував їх французькими шоколадними цукерками зi "справжнiм" лiкером всерединi, в вiдлюдному сарайчику, який вiн собi завiв у пiдвалi, розвiсивши всякi забавнi кинджали й пiстолети по заплiснявiлих, але оздоблених килимами стiнах промiж закамуфльованих водогiнних труб. На горищi в нього було "ательє": наш любий шарлатан займався трохи живописом. Вiн покрив скiсну стiнку мансарди свiтлинами замисленого Андре Жiда, Чайковського, Нормана Дугласа, двох iнших вiдомих англiйських письменникiв, Нiжинського (велеудого й усього сповитого фiговим листям), Гарольда Ексена (мрiйливо-лiвого професора в середньозахiдному коледжi) й Марселя Пруста.
Всi цi бiдаки були готовi, здавалось, зслизнути ось-ось зi своєї скiсної площини. Крiм того, в нього був альбом з моментальними знiмками всiх цих Джимiв i Джекiв околицi, й коли я був, гортаючи його, казав що-небудь люб'язне, Гастон напинав свої й так товстi губи й цiдив з сентиментальним манiрством: "Oui, ils sont gentils". Його карi очi блукали при цьому по розмаїтих бiльш або менш художнiх дрiбничках у майстернi, яка вмiщувала i його власнi вбогi полотна (примiтивно-умовно написанi очi, зрiзанi гiтари, синi сисцi, геометричнi узори — словом усе "сучасне ") й невиразно жестикулюючи в напрямку якого-небудь предмета, писанкової дерев'яної салатницi або вази в прожилках, вiн казав: "Prenez donc une de ces poires.
La bonne dame d'en face m'en offre plus queje n'en peux savourer". Або: "Mississe Taille Lore vient de me donner cel dahlias, belles fleurs que j'ex ctre" — (все це смерково, сумно, з вiдлунням якоїсь свiтової нудьги...) З очевидних причин я частiш обирав своє житло, нiж його, коли ми з ним збирались, щоб грати в шахи двiчi чи тричi на тиждень. Скидаючись на старого пiдбитого iдола, вiн сидiв, поклавши на колiна пухлявi руки, i так дивився на дошку, якби це був труп. Хвилин десять вiн, посапуючи, думав — i за тим робив програшний хiд. Ба раз iще симпатiйко, пiсля ще бiльш тривалого роздуму, промовляв: "Au roi!", зi сповiльненим гавканням старого пса, що скiнчалось звуком якогось полоскання, вiд чого його брили тряслися, як драглi, й за тим вiн здiймав трикутнi брови з глибоким вдихом, адже я йому вказував, що вiн сам стоїть пiд шахом.
Iнодi, з того мiсця, де ми сидiли в холодному моєму кабiнетi, я мiг чути, як босонога Лолiта тренувалась у балетнiй технiцi на голiй пiдлозi вiтальнi, пiд нами; та в Гастона спромоги сприйняття приємно тупiшали вiд гри, i його свiдомостi не сягали цi босi ри ми — i-раз, i-два, вага тiла сунеться на праву ногу, нога вгору i в бiк, i-раз, i-два — й тiльки, коли вона починала плигати, розкидаючи ноги на вершинi стрибка або згинаючи одну ногу й витягуючи iншу, й лiтаючи, й падаючи на носки — тiльки тодi мiй похмурий, землясто-блiдий, величний противник приймався терти голову, або щоку, нiби плутаючи цi окремi стуки з жахливими ударами, завдаваними йому тараном мого грiзного ферзя.
Iнколи ж Лола моя блукаючою ходою впливала до нас, поки ми розмишляли над дошкою, — й для мене було завжди великою втiхою бачити як Гастон, не вiдриваючи слонового очка вiд своїх фiгур, церемонно вставав, щоб подати їй руку, й одразу ж опускав її кволi пальчики, й потiм, так i не глянувши на неї нi разу, опускався знову, щоб впасти у пастку, яку я приготував для нього. Раз якось, близько Рiздва, пiсля того як я його не бачив два десь тижнi, вiн спитав мене: "Et toutes vos fillettes, elles vont bien?" — звiдки менi стало ясно, що вiн помножив мою єдину Лолiту на число костюмних категорiй, мигцем помiчених його похнюпленим мрячним поглядом протягом цiлого ряду її з'яв, то в вузьких синiх штанях, то в спiдницi, то в трусиках, то в стьобаному халатику, то в пiжамi.
Вельми неохоче я так довго порпаюся з бiдним Гастоном (сумно подумати, що за рiк, пiд час поїздки до Європи, з якої не вернув, вiн був утягнутий dans une sale histoire — в Неаполi, от лихо!). Я б i зовсiм не згадав його, якби його iснування в Бердслеї не являло такого дивного контрасту моєму власному випадку. Вiн є потрiбний менi тепер для захисту. От, значить, перед вами вiн, цiлком бездарний людько; посереднiй викладач; поганий вчений; кислий, товстий, брудний; закоренiлий мужеложець, глибоко зневажаючий американський побут; котрий переможно хизується своїм незнанням англiйської мови; просперуючий в бундючнiй Новiй Англiї; балуваний старими людьми й ласкавлений хлопчаками — о, так, котрий насолоджується життям i всiх шиє в дурнi; i ось, значить, я.
7.
Я повинен тепер розв'язати нелегке завдання: позначити деякi змiни до гiршого в моральному обрисi Лолiти. Якщо, з одного боку, її участь в любовному захватi, збуджуваному нею, була завжди незначною, то з iншого, й чистий навiть зиск спершу не збуджував її до поступок. Та я був слабий, я був необачний, моя гiмназистка-нiмфетка тримала мене в чарiвному полонi.
Мiрою того, як все людське в нiй пiдупадало, моя пристрасть, моя нiжнiсть, мої терзання тiльки зростали; й цим вона почала користуватись.
Її тижнева платня, одержувана нею за умови, що вона буде виконувати тричi на добу основнi свої обов'язки, була на початку Бердслейської ери, двадцять один цент (на кiнець цiєї ери вона дiйшла до долара й п'яти центiв), що вже складало не один цент, а цiлих п'ять за сеанс. Це була бiльш нiж щедра платня, якщо взяти до уваги, що дiвчинка весь час брала вiд мене всякi дрiбнi дарунки; не було разу, щоб я не дозволив їй скуштувати якесь цiкаве солодке або подивитись новий фiльм, — хоч, звiсно, я вважав себе в правi нiжно зажадати вiд неї додаткового цiлунку або навiть цiлого асортименту понаднормових любощiв, коли знав, що вона аж надто вподобала те чи iнше з задоволень, властивих її вiку. Проте, з нею бувало не легко. Аж надто апа ично вона заробляла свої три копiйки (а потiм три п'ятаки) щодня, а iнодi вмiла жорстоко торгуватись, якщо було в її владi вiдмовити менi в деяких особливого роду руйнуючих життя, дивних, повiльних, райських отрутах, без яких я не мiг прожити бiльше кiлькох днiв поспiль i якi, через корiнну сутнiсть невимовної знемоги, я не мiг здобути ґвалтом. Добре враховуючи магiю й могутнiсть свого м'якого рота, вона вхитрилась — за один навчальний рiк! — збiльшити премiю за цю позначену послугу до трьох ба навiть чотирьох доларiв! О читачу! Не смiйся, уявляючи мене, на дибi крайньої насолоди, дзвiнко видiляючого гривеники, чвертки, й навiть великi срiбнi долари, як така собi вивертаюча багатство, судомно-дзенькiтлива й цiлком знетямлена машина; а втiм, нахилена над епiлептиком, байдужа винуватиця його шаленої нестями мiцно стискала жменю монет в кулачку, — який я потiм все'дно розтуляв сильними нiгтями, якщо, однак, вона не встигала втекти й де-небудь заховати награбоване. Й цiлком так само, як ледь не кожного другого дня я повiльно об'їжджав шкiльний район i вилiзав з авто, щоб ледве пересуваючи ноги зазирати в молочнi бари й вдивлятись в iмлистi прогони алей, наслухуючи неблизький дiвочий смiх мiж ударами серця й шелестом листопада, цiлком так само, я, бувало, обшукував її кiмнату, проглядаючи розiрванi папiрцi у гарному смiтниковому кошику з намальованими ружами, й глядiв пiд перину дiвочої постелi, яку я сам щойно склав. Раз я знайшов вiсiм доларових бiлетiв в однiй з її книг (з доречною назвою "Острiв скарбiв"), а iншого разу дiрка в стiнi за репродукцiєю Уїстлерової "Матерi" виявилась напханою грошима — я нарахував двадцять чотири долари й дрiбнi — скажiмо, всього двадцять шiсть доларiв, — якi я преспокiйно забрав собi, нiчого їй не сказавши, по чому вона звинуватила, нахабно на мене дивлячись, у "пiдлому крадiйствi" чеснiшу панi Гулiган. В подальшому вона пiдтвердила величину свого iнтелектуального коефiцiєнта тим, що знайшла надiйнiше сховище, яке я так нiколи й не вiднайшов; та на той час я зробив економiчну революцiю, змусивши її поступово заробляти в важкий i огидний для неї спосiб право брати участь в еатральнiй програмi школи; тому що я бiльш за все боявся не того, що вона мене ожебрачить, а того, що вона назбирає достатньо грошей, щоби втекти. Я думаю, що ця бiдна дiвчинка зi злими очима вважала, що з якимись п'ятдесятьма доларами в торбинцi їй вдасться якось дiстатись Бродвея або Голiвуда — або гидкої кухнi придорожнього ресторану (Потрiбна Подавальниця) в найхмурiшому степовому штатi, де дме вiтер й мигтять зорi над амбарами, фарами, барами, парами, й усе навкiл — мерзоття, гнилизна, вмирання.