Пам'ятаю, як в iншому мiсцi, вперше, пиляного вiтряного дня, я дiйсно дозволив їй покататись на роликах. Вона мала жорстокiсть зазначити менi, що їй не буде жодного задоволення, якщо я також пiду, позаяк в обраний нею час ринг є спецiально призначений для молодi. По довгому сперечаннi ми виробили компромiс: я лишився сидiти в авто, зупинившись мiж iнших (порожнiх) машин, наставлених просто неба носом на роликовий каток; я мiг бачити, як пiд його парусиновим шатром близько п'ятдесяти пiдлiткiв, багато-хто парами, безкiнечно котились по колу пiд автоматичну музику, й вiтер срiблив дерева.
Моя Доллi була в синiх ковбойських штанях i бiлих чобiтках, як бiльшiсть дiвчат на катку. Я рахував накрути рiвно-гучливого натовпу — й раптом схопився її. Коли вона знову проїхала, то була в супроводi трьох жевжикiв, мову яких я пiдслухав кiлька хвилин перед цим: стоячи поза рингом, вони обговорювали дiвчат, якi катались, — i кепкували з чудовної, довгоудої красавоньки, яка з'явилась в червоних трусиках замiсть довгих штанiв.
Автомобiлiста при в'їздi в Аризону й Калiфорнiю питають, — чи не ввозить вiн фруктiв або рослинних продуктiв; i на цих пунктах, бувало, iнспектор так пильно вдивлявся в нас, що бiдне моє серце давало перебiй. "А меду не везете?" цiкавився вiн i моя медова дурка каталась зi смiху. До цих пiр вiбрує менi вдовж оптичного нерву образ Лолiти, їдучої верхи, — ланка в низцi платного туру по в'ючних тропах; вона тряслась кроком за дряхлою вершницею й перед червоношиїм пройдою-ранчором, а позаду нього їхав я й зорив на його жирний торс у квiтчастiй сорочцi ще бiльш злобно, нiж зорить автомобiлiст на спокволу вантажiвку, яка пнеться перед ним по гiрськiй дорозi. А хоча б, в лижному курортi, я бачив її, упливаючу вiд мене, небесну, вiдчужену, на е iрному пiд'ємному стiльцi, все вище й вище, по напрямку до яскрiючої височини, де дожидались її реготливi, напiвголi а лети.
В якому б мiстi ми не зупинялись, я перш за все дiзнавався, з властивою європейцевi чемнiстю, про мiсцезнаходження публiчних басейнiв для плавання, музеїв, мiсцевих шкiл, про число дiтей у найближчiй школi, тощо; й про час вiдбуття шкiльного автобуса, всмiхаючись i злегка сiпаючись (я вiднайшов нервовий свiй тiк вiд того, що жорстока Лолiта перша змавпувала його), я зупинявся в стратегiчному пунктi, з моєю бiглою гiмназисткою, що сидiла поруч зi мною в машинi, й споглядав дiвчат, якi виходять зi школи — картина завжди привабна. Такi зупинки вже скоро стали набридати моїй нетерплячiй Лолiтi, й позбавлена, як це трапляється з дiтьми, всякого спiвчуття, вона вкрай негарно шпетила мене за вимогу, щоб вона мене пестила, поки синьоокi чорнявочки в синiх трусиках, рудавочки в зелених курточках без рукавiв, i хлоп'ячого виду димнi бiлявочки в вицвiлих паперових штанях, проходили повз у сяяннi сонця.
Роблячи деяку поступку i її примхам, я широко пiдтримував всюди й завше спiльне її купання з iншими дiвчатками. Вона обожнювала блискотливi басейни й була вельми спритною пiрнальницею. Я-бо, у комфортабельному халатi, сiдав у строкату чотиригодинну тiнь пiсля власного скромного занурення в воду, i ось раював, з фiктивною книгою або мiшечком цукерок або з тим i другим, або нi з чим, крiм таємно пекучих залоз, дивлячись, як вона пустує, в гумовому чепчику, вся бiсерна вiд вологи, рiвно засмагла, радiсна, як на вакацiйнiй рекламi, в своїх тiсних атласних плавках i збiрчастому лiфчику.
Дванадцятирiчна приваба! Як гордовито я дивувався тим, що вона — моя, моя, моя, як нiжно я переглядав наш недавнiй полудневий сеанс пiд стогiн диких голубiв i планував наступний, передвечiрнiй, i я мружився в стрiлчатих променях i спiвставляв мою Лолiту з iншими нiмфетками, котрих скупуватий випадок збирав коло неї для мого антологiчного насолодження й розгляду; й нинi, поклавши руку на хворе серце, я, либонь, не скажу, щоб будь-хто збудив у менi гострiший потяг, нiж вона, або якщо i збудив, так тiльки в двох-трьох виняткових випадках, при спецiальному поєднаннi ароматiв у повiтрi — раз якось (випадок безнадiйний) блiда iспанська дiвчинка, донька аристократа з важкою щелепою, iншого разу mais je divague.
Звiсно, менi доводилось бути напоготовi, бо я, проникливий ревнивець, чiтко утямив усю небезпеку цих заслiпливих iгор. Варто менi було вiдвернутись — вiдiйти, примiром, на декiлька крокiв, щоб подивитись, чи вже поприбирали наше пожилля — як вже, по поверненнi, я заставав наглу змiну: Лолiтонька, Les yeux perdus, нуряючи й полощучи довгi пальчастi нiжки в водi, була розлiгшись на кам'яному скраю басейну, в той час як з кожного боку вiд неї напiвлежав un brun adolescent, якого русява її краса й ртуть в дитячих складочках черева безсумнiвно — думав я, о Бодлер! — змусить se tordre в повторних снах протягом багатьох ночей...
Я спробував навчити її грати в тенiс, щоби мати з нею бiльше спiльних забав; та хоч я свого часу грав досконало, вчителем я постав безталанним; тому, в Калiфорнiї, я наполiг, щоб вона взяла деяке число коштовних урокiв у знаного колишнього чемпiона, довгастого, морщинястого старика з цiлим гаремом м'ячикових хлопчикiв. Поза майданчиком вiн наче був страхiтливим розвалям, та iнодi пiдчас уроку, коли для продляння обмiну, вiн дозволяв собi удар, чистий як кактусова квiтка, й зi струнним дзвонням повертав м'яч ученицi, ця божественна сумiш нiжної точностi й державної сили нагадували менi, що тридцять рокiв тому, в Канн, я бачив, як саме вiн в пух розбив великого Горбера! До того, як вона стала займатися з ним, я думав, що вона нiколи не навчиться грати. На якомусь готельному майданчику я був тренував мою бездарну дiвчинку, — й передi мною були тi далекi днi, коли при сильному жаркому вiтрi, в вихорi пилу, в туманi дивної втоми, я давав м'яч за м'ячем веселiй, невиннiй, субтильнiй Аннабеллi (блиск браслетки, плiсирована спiдничка, чорна бархатка вколо чола). Кожне моє слово, кожна настiйлива рада лише заглиблювали похмуру злiсть Лолiти. Дивно сказати, мимо наших вправ вона вподобала, принаймнi до приїзду в Калiфорнiю — безформний перешльоп (та безкiнечнi пошуки м'ячiв), з тоненькою, слабенькою, та на подив гарненькою — в стилi ange gauche — полiтницею. В якостi глядача, завжди готового допомогти, я пiдходив до цiєї чужої дiвчинки i вдихав її легкий мускусний запах, поки торкав її голу руку й тримав її за п'ясть з випнутою кiсткою або пересував туди-сюди натиском долонi її прохолодну ногу, щоб їй узяти кращу поставу для удару злiва. Тим часом Ло, нагнувшись уперед, з сонячно-русим волоссям падаючим через обличчя, вбивала ракету, як тростину калiки, в землю й видавала крик вiдрази, спричиненої моїм втручанням. Я залишав їх самих й сидячи осторонь, з шовковим шарфом вколо шиї, далi дивився на них й порiвнював їх тiлорухи. Було це в Пiвденнiй Аризонi, мабуть, де зимовi днi неквапливi, з теплим зiсподом. Незграбна Лолiтонька промахувалася й злостилась, або влучала примiтивною подачею в сiтку й у вiдчаї пiднiмала до неба ракету, показуючи вологий, лискучий молодий пух, натомiсть як її ще бiльш недоладна й не менш привабна партнерка старанно кидалась на кожний м'яч i щоразу хибила; та обидвi вони радiли неймовiрно й ясними, дзвiнчатими голосами безупинно вели точний рахунок цiй своїй безсенсовнiй грi.