Нема нiчого в свiтi галасливiшого за американський готель, — причому зазначте, наш готель вважався тихим, затишним, iз потугами на "грацiйнiсть побуту" й таке iнше. Дверний стук лiфта, що пролунав за двадцять крокiв на пiвденний схiд вiд мого черепа, але який я вiдчував так само гостро, як нiби цi залiзнi дверцi грюкали менi в лiву скроню, чергувався iз лязкотом i гулом розмаїтих маневрiв авто й тривав далеко за пiвнiч. Час вiд часу на схiд вiд мого лiвого вуха (а лежав я догоричерева, не смiючи повернути мерзеннiший свiй край у напрямку димчастого стегна моєї сположницi), коридор наповнювався донесхочу життєрадiсними, згучними й безладними вигуками, якi вiншувалися залпом прощавань. Коли це нарештi припинилось, завуркотiв чийсь клозет на пiвнiч вiд мого мозочка. Це був мужнiй, енергiйний, басовитий клозет i ним користувалась велика родина. Вiд його бурчання, струмливих виливiв i довгої пiслямови — дрижала стiна за моїм узголiв'ям. За тим, у пiвденному напрямi вiд мене хтось почав неймовiрно вивергати — чолов'яга душу викехкував разом з випитим вiскi, й унiтаз у його ваннiй, яка є одразу за нашою, навалився сущою Нiагарою. Коли ж нарештi всi водоспади зупинились i зачарованi мисливцi поснули, бульвар пiд вiкном мого безсоння, на захiд вiд мого неспання — обладнаний, величний, пiдкреслено-негендлярський, обсаджений розложистими деревами — виродився в мерзенний прогiн для гiгантських вантажiвок, якi гуркотiли в iмлi вогкої й вiтряної ночi.
А мiж тим менш як за шiсть вершкiв од мене й мого палаючого життя перебувала димчаста Лолiта! По довгому перiодi нерухомого неспання, я знов учав сунути до неї щупаки, й цього разу скрипiння матраца не розбудило її.
Менi вдалось попiдсунути мою важку, зголоднiлу плоть так близько, що я вiдчув на щоцi, нiби тепле дихання, ауру її оголеного плеча. Тут вона пiдвелась, охнула, забубонiла з нестямною швидкiстю щось про човни, смикнула простирадло й впала знов у свою темну, квiтучу, молоду непритому. Вона заборсалась серед цього рясного струмливого сну, й одна гола рука, нещодавно брунатна, тепер мiсячна, з розгону лягла через моє обличчя. Була мить, коли я держав полонянку, та вона вивiльнилась з моїх ледь позначених обiймiв, причому зробила це не свiдомо, не рiзко, не з якоюсь там особистою вiдразою, а просто — з безвiдносно-жалiбним бурмотiнням дитини, яка вимагає належного їй спокою. I все вернуло в попереднє становище: Лолiта, повернута вигнутим хребтом до Гумберта. Гумберт, який пiдклав пiд голову руку, роздираний жаданням i згагою.
Остання примусила мене пiти в ванну для ковтка води: менi то найлiпшi лiки, не рахуючи, мабуть, молока з редисками, й коли я знову впав у чудовну, блiдо-строкату темницю, де лолiтчине старе й нове вбрання розташувалось в розмаїтих зачарованих покладеннях, на рiзних частинах наче пливучих меблiв, моя нестерпна донька пiднесла голову й чiтким тоном об'явила, що також хоче пити. Тiньовою рукою вона взяла в мене пружну й холодну паперову чарку i, направивши на її край довгi свої вiї, залпом випила вмiщене; пiсля чого молодечим рухом, сповненим бiльшої зваби, нiж найсолодкiша ласка, маленька Лолiта витерла вуста об моє плече. Вона вiдкинулась на свою перину (мою я витяг, поки вона пила) й поволi знов заснула.
Я не посмiв намовити її на другу порцiю снодiйного, ба й не полишав ще надiї, що перша врештi-решт помiцнить її сон. Я все пiдступав до неї, готовий на всяке засмучення й вiдав, що краще чекати, та чекати був несильний. Моя перина пахла її волоссям, я сунув до моєї мерехтливої голубки, спиняючись i втягуючись всякий раз, як вона, здавалось, ворушилась або важилась ворухнутись. Вiтрець iз країни див уже став впливати на мої думки; вони ввижались позначеними курсивом, як нiбито поверхня, що вiдбивала їх, брижилась вiд цього примарного вiяння. Подеколи моя свiдомiсть не в ту сторону загиналась, моє рачкуюче тiло впадало в сферу сну i знов з нього виповзало; а разiв зо два я хапав себе на тому, що мимоволi починаю видавати меланхолiйний храп. Iмла нiжностi сповивала гори суму. Iнодi менi здавалось, що зачарована здобич готова на пiвдорозi стрiнути зачарованого ловця; що її стегно добровiльно посувається до мене крiзь сипкий пiсок далекого, баснословного узбережжя; але цей серпанок з ямочкою раптом здригався i я розумiв, що Лолiта дальша вiд мене, нiж будь-коли.
Я тут затримуюсь на зворушеннi й пiдкраданнях тiєї давно минулої ночi, тому що маю намiр довести, що я нiколи не був i нiколи не мiг бути брутальним мерзотником. Нiжна замрiяна область, по якiй я брiв, була спадщиною поетiв, а не притулком розбiйникiв. Якби я дiстався мети, мiй захват був би самим умлiванням: вiн би звiвся до внутрiшнього згоряння, вологий жар якого вона ледве б вiдчула, навiть якщо б не спала. Однак я ще сподiявся, що її поступово охопить таке повне помертвiння, що менi поталанить утiшитись не тiльки мигтiнням її голизни. Так, помiж пробними наближеннями й сум'яттям почуттiв, якi перетворювали її на те очасте збiжище мiсячних полискiв, або на пухнастий, квiтучий кущ, менi снилось, що я не сплю, що криюсь у засiдцi.
Постала певна тиша перед ранком в безсонному життi готелю, за тим, близько четвертої, коридорний клозет ринув каскадом i грюкнули дверi.
Насампочаток шостої години став доходити в декiлькох так би мовити виданнях згучний монолог, що мав мiсце на якомусь внутрiшньому подвiр'ї або на стоянцi автомобiлiв. Це, власне, був не монолог, адже промовець уривав по кожних кiлькох секундах для того, щоб вислухати, ймовiрно, спiвбесiдника, чий голос не досягав мене, внаслiдок чого нiякого справжнього змiсту не можна було вилучити з чутної половини бесiди. Її буденнi iнтонацiї, проте, розчистили шлях свiтанку, й кiмната вже наповнилась бузково-сiрою млякою, коли декiлька працелюбних уборних почали дiяти одна за одною, й гримкий, виючий лiфт почав ходити вгору й униз; декiлька хвилин я понуро куняв, i Шарлотта була русалкою в зеленавому водоймищi, й десь в коридорi рано всталий пастор комусь проказав соковитим голосом: "доброго раночку!", i птахи длубались у лиштвi, i ось — Лолiта ззявнула.