Раптом у дверях з'явилася тітка Естер.
— Тобі чого треба?
— Ось кошик...
— Забирайся до дідька! То я вам принесла. Жеріть, коли свого власного дядька вбили...
А дядько Іштван присів на засипану снігом колоду і стогнав. Я зирнув на нього Ще раз і рвонувся з кошиком геть. Я навіть радів, що за окіст ми одержали кошик яєць.
Коли я повернувся додому, мати здивовано глянула на мене.
— Синку,— сказала вона суворо,—людина мусить мати гордість. Я повернула кошик, і ти повинен був його там зоставити!
Я зашарівся. Мені стало дуже соромно. Розгубившись, я не знав, де й очі діти.
Але діти були іншої думки, ніж мати. Вони аж стрибали з радощів.
Тоді мати взяла від мене кошик і сказала:
— Ну, гаразд, бог дасть, ми ще колись повернемо їм...
А вся дитяча ватага загукала:
— Лютий надворі гуде, а літечко де? Лютий надворі гуде, а літечко де?
І тільки в мене від сорому палало обличчя.
[1] Пешт, Буда — частини міста Будапешта.