Бачачи, що Еллен усе ще вагається, Престо сказав:
— Послухайте, міс Еллен, зовсім недавно ви сказали, що готові зробити все, щоб допомогти мені. І цю допомогу тепер ви можете подати. Ви знаєте, що я переживаю нелегкий час. Більш того, все висить на волоску. На випадок невдачі я розорений, моя кар'єра скінчена. Але в своєму падінні я потягну й інших — усіх, хто зв'язав свою долю з моєю. Адже, починаючи цю справу, я думав не тільки про себе. Про це я казав вам ще в сторожці парку. Не відмовляйтесь, Еллен. Зрозумійте, що і я й Гофман не поведемо вас і себе на провал. В успіху ми зацікавлені так само, як і ви, і ми зробимо все можливе, щоб забезпечити цей успіх. Дайте тільки вашу згоду.
— Якщо справа стоїть так, то я згодна, — здалася, нарешті, Еллен.
Престо, полегшено зітхнувши, вигукнув:
— Давно б так! — І, посміхаючись, докінчив. — Тепер і ваша доля зв'язана з моєю. Разом перемогти або разом прийняти поразку!
НОВЕ ОБЛИЧЧЯ ПРЕСТО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ
Це була велика перемога і перша велика радість, що її зазнав Престо з того часу, як розпочав нерівну боротьбу.
Робота в кіностудії над постановкою набула для нього нового інтересу. Престо був надзвичайно суворим і вимогливим режисером. Заощаджуючи плівку, він не знімав десятки разів один і той же кадр, як це звичайно робилося в Голлівуді. Тільки після нескінченних репетицій, коли гра артистів повністю задовольняла його, Гофман починав зйомку, і рідко який кадр доводилося знімати вдруге. Одну невдачливу молоду артистку Престо довів до сліз, поки не добився того, що хотів. Він сам перевтілювався в усі ролі, показуючи, як треба грати. Хвилювався, сердився, іноді навіть лаяв артистів або У відчаї, знесилений, падав на диван, щоб через кілька хвилин знову взятися за муштрування. На щастя, тепер йому не перешкоджав сміх, який він завжди викликав, коли був потворою. Артисти терпляче переносили все. Вони бачили корисність цієї суворої школи і зростали на очах.
Не робив Престо винятку і для Еллен. З нею Тоніо був суворий не менше, ніж з іншими. На його радість, він не помилився в своїх сподіваннях. Еллен була надзвичайно тямуща. Стало цілком очевидно, що вона чудово справиться з роллю героїні.
Коли ж доходило до зйомок, — артисти були вже у костюмах та гримі, — з'являвся й Престо, теж готовий до зйомки, — він ставав невпізнанний: добродушний, веселий, немовби він прибув не для відповідальної роботи, а для гри в поло. Це відразу піднімало настрій. Більш не було суворого, причепливого вчителя, був веселий учасник гри, і гра розпочиналася.
Крутячи ручку апарата, Гофман ні за одним артистом ніколи не стежив так уважно, як за Престо в його новому вигляді і новій ролі.
Перші враження Гофмана були нечіткі. Нове обличчя проявлялося не зразу, немов на плівці із слабким проявником. Обличчя Престо не мало характерних рис знайомої маски, по якій глядач одразу впізнавав улюблених коміків. Це була не людина-маска, а скоріше — людина маси. Обличчя цієї людини могло нагадати тисячі облич, її старий костюм нічим не відрізнявся од тисяч таких самих старих костюмів безробітних. Але почалася гра, і нове обличчя Престо стало поступово проявлятися. Тоніо вже не був іграшковою потворою, механізованою людиною, яка пасивно приймає на себе удари долі, падає, піднімається і знову падає, викликаючи навіть не жалість, а тільки сміх, мов нежива річ.
Новий Престо так само приймав удари, яких завдавала йому доля, він так само потрапляв у надзвичайно неприємні, безглузді становища. Та він не тільки завжди піднімався, але й завжди знову кидався в бій із своїми гнобителями, хоч як вони переважали його в силі. Це і смішило і викликало до нього людську симпатію. Гра нового Престо зачіпала глибші людські почуття. Несправедливість, удари, зневага, яких зазнавав Престо, за вибухом сміху одразу ж викликали почуття обурення, протесту, бажання допомогти.
Чим далі посувалася зйомка, тим більше дивувався Гофман, тим глибше був він вражений. Разом з фізичною метаморфозою в єстві Престо сталася й чудова інтелектуальна метаморфоза. Новий Престо зумів одержати в спадщину від старого всю силу гумору, незважаючи на те, що нове його фізичне обличчя не мало ніякої комічної потворності. В новому Престо виявилася ще одна дорогоцінна якість, яка, може, й була у старого Престо, але не доходила до глядача, бо її заслоняла і поглинала фізична потворність — це глибока людяність.
Одного разу під час перерви Гофман підійшов до Престо і, міцно потиснувши йому руку, сказав:
— Ви перевершили всі мої сподівання, Тоніо. Я більше не сумніваюсь, що ви справді знайшли нове обличчя. І з цим обличчям не можна не перемогти.
Престо посміхнувся радісно, але відповів сумно:
— А тимчасом я ніколи не був так далеко від перемоги, як тепер. Зайдіть до мене сьогодні ввечері, Гофман. Мені треба багато про що з вами поговорити.
ВІРНИЙ ДРУГ ДО ЧОРНОГО ДНЯ
Того ж вечора Гофман сидів у кабінеті Престо.
— Робота над фільмом наближається до кінця, але ще швидше доходять до кінця мої заощадження. Я розорений, Гофман, і нам не вдасться закінчити картину, — похмуро сказав Престо.
Гофман, насупившись, мовчав.
— Гроші пливуть, як вода, — говорив Престо. — Щотижня я підписую чеки на кілька мільйонів доларів. У мене лишилося грошей усього на тиждень, але й для цього мені довелося вже заставити віллу з усією обстановкою. Я вже не хазяїн у своєму будинку...
— Цього можна було чекати, — сказав Гофман.
— Так, я помилився в розрахунках, — похиливши голову, відповів Престо. — У виробничих витратах на постановку фільму я не помилився. Постановка обходиться навіть дешевше, ніж я припускав. Ми економимо на плівці, на натурних зйомках, майже зовсім обходимося без декорацій, економимо на світлі, на статистах, на костюмах, які коштують нам копійки. У мене немає сценарного департаменту з десятками письменників, сценаристів, літературних референтів. Ви знаєте, я сам писав сценарій ночами, після напруженої роботи вдень. Я працював, мов одержимий, без сну і відпочинку, економив, де тільки міг. І якби справа була тільки у витратах на постановку, грошей вистачило б з верхом. Але, признаюсь, я недооцінив сили опору і, головне, підступності наших ворогів. Ви знаєте, до яких тільки підлот і каверз не вдавались вони, щоб знищити мене, — боротьба відбувалася на ваших очах. Ми скрізь відчували всесильну руку могутніх концернів та банків, які субсидують кінопромисловість і повністю монополізували її. Нам відмовлялися продавати кіноапаратуру, навіть плівку. Доводилося вдаватись до послуг підставних осіб, посередників, комісіонерів і за все платити втридорога. Прокатні контори і власники кінотеатрів заздалегідь оголосили про те, що вони не допустять мій фільм на екрани. Треба було будувати власні кінотеатри. Кожен з них коштував не менше мільйона, крім одного, біля Сан-Франціско, побудованого за вашою ідеєю.