Людина, що спокусила Гедліберг

Страница 16 из 16

Марк Твен

– Ні, ні, містере Річардсе... Ви...

– Моя служниця викрила йому мою таємницю...

– Ніхто нічого мені не викривав.

– ... і тоді він вчинив так, як вчинив би кожен на його місці: він пошкодував, що колись урятував мене й викрив мене... як я й заслуговував.

– Ніколи! Присягаюся!

– Але я від щирого серця прощаю йому все!

Палкі протести Берджеса були марні, небіжчик відійшов у вічність, не відаючи того, що він вчинив ще одну несправедливість бідному Берджесові. Дружина його померла тієї самої ночі.

Останній із священної дев’ятнадцятий теж став жертвою диявольської торбини. Ореол колишньої слави міста остаточно розвіявся. Його жалоба була тиха, але глибока.

Законодавчим актом – у відповідь на прохання та петиції – дозволено було перейменувати Гедліберг (як саме, не має значення, я міста не викажу), а також викинути одне слово з девіза, що протягом багатьох поколінь прикрашав офіційну печатку міста.

Воно знову стало чесним містом, але пильнує, і тепер його так легко не обдуриш!

Колишній девіз

Не введи нас у спокусу.

Новий девіз

Введи нас у спокусу.

1899