Це не була шкільна будівля старого стилю — "земського" чи нового стилю, європейського, а "шкільна будівля" найновішого стилю — "епохи соціялізму": просто націоналізований колись у якогось "буржуя" житловий будинок і зайнятий пізніше під школу. А перед тим, як стати школою, цей будинок побував у ролі "притулку для безпритульних", "колгоспної контори", "амбуляторії" й ще чогось. Тепер же...
Тепер — це тюрма. І коридор цей — це коридор тюрми.
Попід стіною вишикувано 38 щойно привезених в'язнів. Ліворуч у кутку стоїть столик. Біля столика стовпився "штаб". У самому центрі — начальник міліції... Постать начальника — знайома, дуже знайома Максимові!..
"Стривай, хто же це? Хто це?!." — забилася тривожно думка.
Нарешті Максим пригадав... Спочатку йому пригадався химерний сон. Звичайно, він у сни не вірив, та ось — пригадався сон, і він здивувався... Але перед тим сном був випадок. Це було півроку тому. До його хати прийшов гарно вбраний, напарфумлений і навіть підпудрований панок, розкрив блискучий портфель, вийняв якийсь папірець із печатками й на підставі того папірця почав вимагати податок від Максима, як від фахівця-архітекта. Цифра податку була пригноблююча.
Даремно Максим переконував, що такі фахівці тепер безробітні та що людина, яка сама нічого не заробляє, не може платити. Нічого не допомогло. Гість зухвало й енергійно доводив, що Максим, як "високий фахівець", таки мусить платити податки, незалежно від того, чи він працює, чи ні. "Спекулюйте, а платіть!"
Тоді Максим запитав, х т о ж він?
— Старший фінінспектор при німецькому фінансамті й при міській управі!
— А хто цим-от заправляє, хто нараховує?..
— Я!.. Я сам...
— Та-ак? І чим ви керувалися?
— Інтересами держави!
— Якої?
— Як то?!. Ви не знаєте, яка тепер н а ш а д е р ж а в а ? ! Га?! Отож її інтересами я керувався. Інтересами нового порядку, інтересами Нової Европи, нового життя, культури й цивілізації...
І пішов, і пішов. І скільки в тому було пози, пихи й упивання власною уявною величчю...
Тоді Максим роздер папірця геть, відчинив двері й сказав по-німецькому: "Р а у с!!."
Треба було бачити, як той "фінінспектор" застрибав. Як він закричав. Як зарепетував. І який він при тому був патріот "новоєвропейський"! Який ентузіяст!.. Як він загрожував... Але все-таки Максим його вигнав. Потім той інспектор приходив з поліцаєм, але Максим знову його вигнав, написавши й давши йому записку до його начальника — керівника фінвідділу міської управи.
Поступаючи так зухвало, Максим розраховував на те, що керівник фінвідділу, українець-земляк і добрий друг його й Миколи, був також таємно і їхнім ідейним прихильником. І не помилився. Тоді, побачивши прихильне ставлення начальника до Максима, фінінспектор змінив тон. Як він затанцював, як він завихляв перед Максимом! А тим часом скільки ж він попобігав до Гестапо, докладаючи всіх зусиль, щоб викопати яму там і начальникові фінвідділу, й Максимові!..
Такий-от випадок. А після того, вже кілька днів перед арештом, Максимові приснився химерний сон: немовби раптом перед ґанком Максимового житла спустився на землю літак. А з літака виходить фінінспектор — при зброї, в мундирі офіцера німецької фельджандармерії, але з совєтськими відзнаками, з наказом для Максима — лаштуватися в далеку-далеку дорогу за несплачений податок. І ще щось таке верзлося, але це — основне...
А тепер ось той фінінспектор, поважний і набундючений, з великою, як на його зріст, папахою на голові, стоїть тут у коридорі, оточений свитою помічників, і тепер він уже в ролі й у "чині" начальника міліції міста Н. та його околиць. Поруч нього — начальник тюрми Заєць, недавній ентузіяст німецької мотузки, а навколо них — їхні помічники: якісь хлопці, неголені, ощирені, як не знати які енкаведисти, з грізно запаленими очима. У начальника міліції в лівій руці — папір, а в правій — револьвер. При вихідних дверях купа вартових у цивільному. Але що вражає й зразу впадає в око — це те, що вони всі озброєні новенькими автоматами... "Теж автоматники!" Вони наставили ті автомати на в'язнів, і не було певности, що ті автомати раптом здуру не почнуть самі стріляти — від невправности тих "цивілістів". Але уявлення про їх "невправність" було помилкове. Ті "цивілісти" були далеко не невправні. Ого! Вони дадуть сто очків уперед усім гвардійцям щодо вміння володіти кулеметами, автоматами й усіма іншими знаряддями знищення людей.
Начальник міліції обвів оком сіру лаву арештантів із кінця в кінець, подивився в папір, нахилившись до свічки, і раптом спитав:
— Де тут редактор із газети?
— Там, — махнув рукою Заєць на правий фланг, де стояв біля Максима Костик. Костик затремтів. Хоч він і не був "редактор із газети", а тільки коректор, але відомо, що в такій спеціяльній установі зовсім не сушать собі голови такими дрібничками, як різниця між редактором і коректором.
Начальник міліції, поправивши на собі папаху й тримаючи револьвера в руці, пішов уподовж сірої лави людей, придивляючись у сірі, вимучені обличчя. Будучи низенького росту, він усе мусив задирати голову. Максим заступив своєю масивною постаттю Костика й стояв, понуро чекаючи. Начальник міліції порівнявся з ним. Глянув йому в обличчя — й отетерів. Втягнув голову в плечі, розгубився. А Максим нагнувся трохи до його переляканих очей і виразно, чітко, з тяжкою іронією промовив:
— Все одно податку не заплачу!..
Аж Заєць зрозумів і засміявся. Та враз урвав сміх і, виматюкавшись хрипко, процідив крізь зуби двозначне:
— Нічого... Заплатиш!
Начальник міліції крутнувся на підборах і вернувся до столика. Він подивився розгублено в папір, а потім ще в якийсь окремий папірець і промурмотів:
— А де... цей... Ага! — й розгубився... знову, кинувши оком у бік Максима.
— Тут... Архітектор тут! — промовив Максим глузливо.
— Тут-тут, — додав і Заєць, збагнувши, про що мова. Начальник міліції кілька разів здивовано подивився в папірець, а тоді на Максима. Заєць теж зазирнув і протяг таємниче:
— М-да-а...
В коридорі було кілька дверей, міцно закритих на недавно поприбивані засуви. За тими дверями чувся глухий гомін, гул.
— Так, так, — сказав нарешті начальник міліції. — А ми вас давненько ждемо вже...