Єпископ і прокурор мало були схожі один на одного. Прокуророве обличчя було м'ясисте й червоне, з товстими губами і широким, схожим на грушу носом. Пальці рук нагадували товсті, короткі обрубки, а ґудзики на округлому череві, здавалось, ось-ось відірвуться, не маючи сили стримати рухливу стихію жиру.
Обличчя єпископа вражало своєю худорлявістю і блідістю. Сухий, горбоватий ніс, гостре підборіддя і тонкі, майже сині губи надавали йому типового вигляду єзуїта. Єпископ ніколи не дивився співбесідникові у вічі, а проте пильно стежив за ним. Вплив його був величезний, і єпископ охоче відривався від духовних справ, щоб керувати складною політичною грою. Привітавшись із господарем, єпископ, не гаючи часу, перейшов до мети свого візиту.
— Я хотів би довідатись, — тихо спитав він, — у якому стані справа професора Сальватора?
— А, і ви, ваше преосвященство, зацікавилися цією справою! — люб'язно вигукнув прокурор. — Так, це винятковий процес! — Взявши зі столу товсту папку і перегортаючи сторінки справи, прокурор провадив далі: — За скаргою громадянина Педро Зуріти ми зробили обшук у професора Сальватора. Заява Зуріти про те, що Сальва-тор робив тваринам незвичайні операції, підтвердилась цілком. У садах Сальватора була справжня фабрика тварин-потвор. Це щось дивовижне! Сальватор, наприклад...
— Про наслідки обшуку я знаю з газет, — ввічливо перебив єпископ. — Яких заходів ви вжили щодо самою Сальватора? Його арештували?
— Так, його арештували. Крім того, ми перевезли до міста як речовий доказ і як свідка обвинувачення юнака, на ймення Іхтіандр — він же морський диявол. Хто б міг подумати, що знаменитий морський диявол, який так довго морочив нас, одна з потвор звіринця Сальватора. Зараз експерти — професори університету — працюють над вивченням усіх цих чудовиськ. Ми не могли, звичайно, перевезти весь звіринець, усі ці живі речові докази до міста. Але Іхтіандра привезли, і він сидить у підвальному приміщенні суду. Уявіть собі, для нього довелося спорудити великий бак, бо він не може жити без води. І справді, він почуває себе дуже погано. Сальватор, очевидно, зробив у його організмі якісь незвичайні зміни, що перетворили юнака на людину-амфібію. Наші вчені з'ясовують це питання.
— Мене більше цікавить доля самого Сальватора, — так само тихо промовив єпископ. — За якою статтею він підлягає відповідальності? І яка ваша думка: чи засудять його?
— Справа Сальватора — це незвичайний юридичний казус, — відповів прокурор. — Я, признатися, ще не вирішив, до якої статті віднести цей злочин. Найпростіше, звичайно, було б звинуватити Сальватора в беззаконних вівісекціях і в каліцтві, яке він заподіяв цьому юнакові...
Єпископ насупився.
— Ви вважаєте, що в усіх цих вчинках Сальватора немає складу злочину?
— Є або ж буде, але який? — провадив далі прокурор. — Мені подали ще одну заяву — від якогось індіанця Бальтазара. Він твердить, що Іхтіандр — його син. Докази слабенькі, але ми, певно, зуміємо використати цього індіанця як свідка обвинувачення, якщо експерти встановлять, що Іхтіандр справді його син.
— Отже, Сальватора щонайбільше обвинуватять в порушенні медичного статуту і судитимуть його лише за операцію над дитиною без батьківського дозволу?
— І, можливо, за заподіяння каліцтва. Це вже серйозніше. Проте в цій справі є ще одна обставина, що все ускладнює. Експерти, — правда, це не остаточна їхня думка, — схиляються до того, що в нормальної людини не могла навіть виникнути думка так калічити тварин і робити такі незвичайні операції. Експерти можуть визнати Сальватора неосудним як душевнохворого.
Єпископ сидів мовчки, стиснувши свої тонкі губи і втупивши очі в ріжок стола. Потім він промовив зовсім тихо:
— Я не сподівався цього від вас!
— Чого, ваше преосвященство? — спитав збитий з пантелику прокурор.
— Навіть ви, охоронець правосуддя, немовби виправдуєте вчинки Сальватора, вважаючи, що його операції не позбавлені доцільності...
— Але що ж тут поганого?
— І вам трудно визначити склад злочину. Суд церкви — небесний суд — дивиться на вчинки Сальватора інакше. Дозвольте ж допомогти вам і дати пораду.
— Прошу вас, — зніяковівши, промовив прокурор.
Єпископ заговорив тихо, поступово підвищуючи голос, як проповідник, як обвинувач.
— Ви кажете, що вчинки Сальватора не позбавлені доцільності? Ви вважаєте, що спотворені ним тварини і людина мають навіть деякі переваги, яких раніше у них не було. Що це означає? Невже бог створив людей недосконало? Невже потрібне якесь втручання професора Сальватора, щоб надати людському тілу досконалого вигляду?
Прокурор сидів похнюпившись, боячись поворухнутись. Перед лицем церкви він сам опинився в стані обвинуваченого. Він ніяк не сподівався цього...
— Хіба ви забули, що сказано в святому письмі, у книзі "Буття", глава перша, стих двадцять шостий: "І сказав бог: створімо людину за образом нашим, за подобою нашою"; і далі стих двадцять сьомий: "І створив бог людину за образом своїм". А Сальватор осмілюється спотворювати цей образ і подобу, і ви — навіть ви! — вважаєте це доцільним!
— Пробачте, святий отче... — тільки і міг вимовити прокурор.
— Хіба бог не вважав своє творіння прекрасним, — натхненно говорив єпископ, — викінченим? Ви добре пам'ятаєте статті законів людських, але забуваєте статті законів божих. Згадайте ж стих тридцять перший того ж розділу першого книги "Буття": "І побачив бог усе, що він створив, і от добре вельми". А ваш Сальватор гадає, що треба щось виправляти, переробляти, спотворювати, що люди повинні бути земноводними істотами, — ви теж вважаєте все це дотепним і доцільним? Хіба це не огуда бога? Не святотатство? Не блюзнірство? Чи, може, громадські закони в нас уже не карають за релігійні злочини? Що буде, коли слідом за вами всі почнуть повторювати: "Так, людина погано створена богом. Треба віддати людину на переробку лікареві Сальваторові"? Хіба це не жахливий підрив релігії?.. Бог вважав усе, що створив, гарним — усі свої творіння. А Сальватор починає переставляти тваринам голови, міняти шкури, створювати воістину богопротивні чудовиська, ніби знущаючись над творцем. І вам важко знайти в діях Сальватора склад злочину!