Люди зі страху

Страница 2 из 118

Андрияшик Роман

Мене обступала самотина. Вибравшись на горище, я цілував надщерблену татарську шаблю, видобуту з Дністра ще маминим дідом, і з розгону встромляв у стріху на страх ворогам...

Батько розмовляв зі мною мало. Та все, що. він при мені казав, чогось глибоко западала в пам'ять. Довго, приміром, мучили слова: "В українців гірка доля, як у негрів". Скільки я не мізкував, що те може означати, так і не дійшов смислу. Проте, можливо, за ці дивні репліки я дуже любив батька. Я їх згадував і в гімназії (особливо після того, як почув, що Атлантиду поглинула земля, а друїдів — цивілізатори 3), і після того, як мене вигнали, і я вчився майстерки у Львові, і в окопах.

3 Уряд Австро-Угорської імперії вів політику на асиміляцію населення Західної України. "Цивілізатори" проголошували "Цезар підкорив друїдів, спаливши Алезію" (малися на увазі історичні і культурні здобутки друїдів).

У передвоєнні роки батько несподівано замкнувся. Мовчить, немов полудень, нагнічений спекою Я боявся за нього. бо, здавалося, він ось-ось вчинить щось непоправне. Ніби відчуваючи мою тривогу, він, бувало, запитливо зиркне на мене, примружить очі і... наче щось важливе згадавши, іде геть. У мене серце було не на місці: чого криється, з чим? А тепер я знаю: коли в мряці гине надія, людина починає жити самотужки. Жахливий тоді двобій з життям, сповнений прикрих випадковостей, дикостей, дивини (може, й мене таке чекає...). Але на думку спадає болючіше: а що, коли з якоїсь причини батько не хотів ділитися своєю присмерковою тугою і смутком?

Нема. І привид, мабуть, більше не прийде.

Од усього зостався куций пружечок споминів, щоб не забувати. Десь я чув, що спомини спонукують розшукувати втрачене. Не зичив би нікому. До минулого звертаються, коли несила жити сучасним і коли мусиш починати з того, на чому тебе вихопило із колії. А шанси?.. Побачимо.

Зима. Як колись, село димить кізяками. Вітально похитують гіллям ялиці, небо — мов нерозоране поле, поле — як зачарована, сповита в саван красуня, яка от-от схопиться і усміхнеться людям. Ба ні! Не скоро. Тільки-но листопад. До речі, я охрестив би цей місяць тронопадом, якби справа лише в тронах. Насправді до весни далеко...

А тепер назад, Прокопе. Холодно. Нині вже гріх, якщо минеться без чарки.

У наших Колобродах звичайні люди, і живуть вони звичайним життям. А як взяти загальніше, то що світ, те й вони. Я тричі обійшов Гривастюкову канцелярію і тричі опинявся перед дверима крамниці. Там ішла дискусія на близькі мені теми. Хмільний гамір заманив мене.

У тютюновому чаду на широких ослонах сиділи розважливі ґазди і цідили вино.

— Німець хитрий, як лис: буцім здався, а насправді...

— А ви знаєте, що Льєж бомбардували з чотиристаміліметрових гармат?

— Якби Жофр4 докумекав, що намислив Шліффен5, то дав би фріцам припарки.

— А якби Мольтке6 не зазнався, то примусив би французьких генералів переодягатися в спідниці. Треба ж було йому гнатися за недобитками.

4 Головнокоиандуючий французьких армій у 1914—1916 рр.

5 Німецький військовий стратег.

6 Фельдмаршал, представник старшого покоління німецької вояччини,

— Перед війною Німеччина мала золотий запас у сто двадцять мільйонів марок.

— А шанцевий інструмент забороняли видавати...

— Посуньтеся,— штовхнув я .Молотковського.

— Майте на увазі,— казав у цю мить коваль,— що Вільгельм 7 — то був .сучий син.

7 Німецький імператор Під час листопадової революції в Німеччині втік до Нідерландів, у 1933 році висловив свою солідарність фашистам.

— Але на телеграмі Ліхновського,— втрутився я,—цими самими словами обізвано Георга V 8. У владик кожне слово на підхваті.

8 Англійський король

— О, моє шануваннячко, пане Повсюдо.— Молотковський зробив для мене місце на ослоні.— Ми ось... За ваше здоров'я, пане Повсюдо! — Він перехилив кварту і, скривившись та скрипнувши зубами, додав:— Війна, знаєте, це таке діло... для кого старатися?

— Але ж війна закінчилась?

— Ніколи не закінчиться.— Молотковський люто вирячився на Головацького.

Маєте рацію,— зітхнув я.— За все добре!

— Повсюдо! — вигукнув з кута Ілля Гордій, невгомонний анекдотист, старий парубок (до цього він мене не бачив).— Хлопці! Приймаю Повсюду в заступники на дівочому фронті. Слово честі, він проп'є з нами всю валюту, яку заробив австрійським штиком, і ніколи не ожениться. Увага, панове? Коли господь прийме наші душі, прошу від громади пам'ятника: ми з Повсюдою на бочці вина. Освятіть пам'ятник поруч з цісарем.

Мені раптом пересохло в роті од його пророцтва, і я почав пити одну за одною. Подумки я протестував: "Ілля — божевільний. Не слухай. Прокопе. Ти сам знаєш, що треба робити. Це баламути. На словах вони — одне, а в душі теж хотіли б почати заново, та не мають відваги і котяться за інерцією. На себе будуть колись нарікати. А ти йди своєю дорогою..."

Пиятика дійшла такого розмаху, що стала ніби роботою. Пили сквапно, мовчки, ненаситно, як самозречені.

— Аборигени 9,— пробурмотів я.

9 Тут вжито в значенні—люди з закостенілими традиціями. Австралійські аборигени, наприклад, вірять у тотемічні символи. Безглузді традиції — непорушний закон для аборигенів. Він прив'язує їх до легендарного минулого, прирікаючи на первісну дикість. Австралійські аборигени загнані в резервації, негласно присуджені на винищення.

— Що ти сказав? — затермосив мене Ілля, звісившись наді мною.— Що ти верзеш?

— А-бо-ри-ге-ни... — Я сп'янів.— Череда, орда, латифундія, рента, розтоптане сумління.

— На,— Ілля подав мені чиюсь наповнену кварту.

Серце вистукувало ковальським молотом. Я ледве сидів, обтяжений вином. Я ще бачив, як звалився під стіл Молотковський, відтак Головацький, і зрадів: я ляжу останній і нічого їм не виляпаю.

Біля вуха хропів Ілля. Не хропів, а декламував:

То я на Чорному морі, то на суходолі,

Під припічком долі,

На припічку духи душу,

На камені рибу трушу,

Під лавлю човном плавлю,

А коло порога пристань знімаю.

Де то взялася на Чорному морі та на суходолі бистрая хвиля

Та куцому собаці

При самій с—ці

Хвіст одкусила…

— Мовчи! — закричав я, але тут же зрозумів, що це я , плету казна-що. Зціпив зуби, затулив долонею рот, але звідтіль булькало-воркотіло:—Як-то на світі поживати, яке собі занятіє мати?..