— Будь благословен той чолов'яга! — Штайнер узяв зі столу синю папку й розкрив її. Там лежало кілька пропагандистських відозв і зверху оздоблений свастикою список. — Гадаю, цього досить. На цьому він вклепається по самі вуха.
Відозви й список він теж дістав у Беєра, якому всі ті речі з якихось загадкових причин надіслала кілька років тому штутгартська нацистська організація. Штайнер відібрав частину з них і вирушив у похід на Аммерса. Про все пережите тут Керном Беєр розповів йому.
— Коли ви рушаєте далі? — спитав Беєр.
— Об одинадцятій. Але перед тим ще занесу вам цей значок.
— Добре. Буду чекати на вас із пляшкою фандану.
Штайнер знайшов дім Аммерса й натиснув на кнопку дзвінка при вході. Вийшла служниця.
— Мені треба поговорити з паном Аммерсом, — заявив Штайнер. — Моє прізвище Губер.
Служниця зникла й за хвильку повернулася знову.
— А в якій справі?
"Ага, — подумав Штайнер, — це вже після Керна така обережність". Він знав, що Керна ні про що не питали.
— У партійній, — коротко пояснив він.
Цього разу Аммерс вийшов власною персоною і зацікавлено втупився в гостя очима. Штайнер недбало підкинув руку вгору.
— Партайгеносе Аммерс?
— Так.
Штайнер повернув лацкан піджака й показав свій значок.
— Губер, — відрекомендувався він. — Із зарубіжної організації і маю вас про дещо спитати.
Аммерс виструнчився і водночас віддав поклін.
— Будь ласка, заходьте… е-е… пане… пане…
— Губер. Просто Губер. Ви ж знаєте, ворог всюди наставляє вуха.
— Знаю, знаю! Для мене це особлива честь, пане Губер.
Штайнер правильно все врахував. Аммерсу й на думку не спало не повірити йому. Страх і послух перед гестапо надто глибоко засіли в його свідомості. Та навіть коли б він щось і запідозрив, то нічого не міг вдіяти проти Штайнера. У того був австрійський паспорт на ім'я Губера. Які в нього зв'язки з німецькою зарубіжною організацією, ніхто знати не міг. Навіть німецьке посольство, яке інформували далеко не про всі таємні пропагандистські заходи.
Аммерс повів Штайнера до вітальні.
— Сідайте, Аммерсе, — запропонував Штайнер, вмостившись у кріслі господаря.
Він хвилинку мовчки копирсався в своїй папці, перебираючи папери.
— Ви знаєте, партайгеносе Аммерс, що за кордоном головний принцип нашої роботи — якомога менше галасу?
Аммерс кивнув.
— Цього ми сподівалися й од вас: діяти тихою сапою. А тепер до нас дійшло, що ви тут даремно здійняли галас через якогось там жовторотого емігранта!
Аммерс підскочив на стільці.
— Та він же справжній лиходій! Я від нього зовсім захворів, він же з мене зробив посміховище, негідник такий…
— Посміховище? — різко перебив його Штайнер. — Та ще, мабуть, і прилюдно? Партайгеносе Аммерс!..
— Ні, ні, не прилюдно! — Аммерс уже збагнув, що припустився помилки. Від хвилювання він зовсім заплутався. — Я… я хотів сказати… тільки перед самим собою…
Штайнер свердлив його поглядом.
— Аммерсе, — з притиском сказав він, — справжній партайгеносе навіть перед самим собою ніколи не може бути смішним! Що це з вами, голубе? Може, демократичні миші тут погризли вже ваші переконання? Посміховище!.. Та такого слова для нас не існує взагалі! Це наші противники, в принципі жалюгідні й смішні, вам це ясно?
— Так, так, звичайно! — Аммерс провів долонею по чолу. Він уже уявив, як його тягнуть до концтабору за те, що дозволив "погризти" свої переконання.
— Це сталося тільки один раз. А так я завжди міцний, як сталь! Моя віра непохитна…
Штайнер дав йому трохи побелькотати. Потім різко перебив:
— Ну, годі, партайгеносе! Я сподіваюся, з вами таке не повториться. А з емігрантами більше не зв'язуйтесь. Ми раді, що здихались їх там у себе.
Аммерс запопадливо закивав. Потім підвівся, дістав із буфета кришталеву карафку та два срібних, позолочених усередині келишки. Штайнер з відразою спостерігав ту сцену.
— А це що таке? — спитав він.
— Коньяк. Я гадав, що ви, може, не проти підкріпитись…
— Коньяк п'ють у такий спосіб лише тоді, коли він зовсім нікчемний, Аммерсе, — вже лагідніше зауважив Штайнер. — Або в товаристві цнотливих дівчат. Знайдіть мені звичайну, тільки не надто малу склянку.
— Чудово! — Аммерс був у захопленні від того, що лід, здається, розтанув.
Штайнер випив. Коньяк виявився досить добрий. Але в тому не було ніякої заслуги Аммерса. Просто у Швейцарії поганих коньяків не буває.
Штайнер вийняв синю папку зі шкіряної теки, яку теж позичив у Беера.
— Між іншим, тут є ще одне діло, партайгеносе. Але це — сувора таємниця. Ви, певно, знаєте, що наша пропаганда у Швейцарії не досягла блискучих успіхів?
— Знаю, — запобігливо кивав Аммерс. — Я завжди говорив про це.
— Нічого, — Штайнер поблажливо махнув рукою. — Тепер усе має піти інакше. Створюється спеціальний таємний фонд. — Він зазирнув у свої списки. — Тут уже є солідні внески. Але ми вітаємо й скромніші пожертви. Оця гарненька вілла — ваша власна, так?
— Так… Щоправда, я під неї уже двічі брав кредити. Отже, фактично вона вже належить, власне, банкові, а не мені, — квапився пояснити Аммерс.
— Майно закладають у банку для того, щоб за нього платити менше податку. Партайгеносе, який має власний будинок, не може бути вітрогоном — він за нього ще й грошики матиме в банку. Ну, то на скільки вас підписати?
Спантеличений Аммерс вагався.
— Для вас це якраз вигідний момент, — підбадьорював його Штайнер. — Ми, звичайно, передамо ці списки з усіма іменами в Берлін. Я гадаю, ви могли б підписатись франків на п'ятдесят.
В Аммерса відлягло від душі. Він боявся, що менш як сотнею не відбудеться. Ненажерливість партії була йому добре відома.
— Безперечно! — одразу ж погодився він. — Навіть можна на шістдесят, — додав потім.
— Добре, нехай буде шістдесят. — Штайнер записав. — Крім імені Гайнц ви маєте ще й інші?
— Гайнц-Карл-Гозвін.
— Так, ім'я суто німецьке! Старонімецьке. Ще в часи великого переселення народів у германців був король Гозвін.
— Не сумніваюсь.
Аммерс поклав на стіл півсотенну банкноту і ще десятку. Штайнер сховав гроші.
— Квитанція виключається, — сказав він. — Ви розумієте чому?
— Само собою! Таємниця! Та ще тут, у Швейцарії! — Аммерс хитро підморгнув Штайнеру.
— І більш ніяких зайвих скандалів, партайгеносе! Тихо-мирно працювати — в цьому запорука успіху. Ніколи не забувайте цього!