Літературно-критичні статті

Страница 20 из 21

Франко Иван

1. "...до зміни поглядів усієї інтелігентної російської громади, чимало причинилися й вільнодумні та радикальні діячі — письменники Герцен і Бакунін..." Тут І. Франко безпідставно ставить в одну площину О. І. Герцена — письменника-революціонера, "наследника декабристов" (В. И. Ленин) з М. О. Бакуніним — ідеологом народництва і анархізму.

2. Ляменне, Фелісіте Робер (1782—1854) — французький письменник, представник християнських соціалістів.

3. Ауербах Бертольд (1812—1882) — німецький письменник.

4. "...вузький український націоналізм..." У цьому вислові І. Франка, що повторюється декілька разів, мова йде не про світоглядні переконання Т. Шевченка, а про певну обмеженість тематики його ранніх творів, про так званий "формальний патріотизм". З часом, як доводить автор статті "Темне царство", світогляд та ідейно-художні принципи поета набирають революційно-демократичного забарвлення і стають провідними в його творчому методі. Про це свідчить вся дальша творчість Т. Шевченка.

5. "...поет виразно вказує тут, що йому противні всі ті війни та різанини, в яких він колись бачив славу України, що всі ті криваві події уважає великою помилкою предків..." — оці слова, як і частина статті, присвячені аналізові поеми "Гайдамаки", викликані полемікою з Омельяном Огоновським, який тлумачив поеми Шевченка з націоналістичних позицій. В запалі полеміки Франко дещо недооцінив революційний зміст і художнє значення "Гайдамаків". Пізніше він відкинув ранню статтю про "Гайдамаків", хоч деякі неправильні твердження з неї залишилися ще в статті "Темне царство". Протягом всього творчого життя Шевченко закликав до війни з кріпосництвом і самодержавством, обстоюючи одночасно ідеї дружби слов'янських народів.

6. "Читачам, знакомим із російською літературою, відома буде стаття Добролюбова..." Франко має на увазі статтю Добролюбова "Темне царство", яка була надрукована в ж. "Современник", 1859, кн., VII, відділ III, с. 17—18, кн. IX, від. III, с. 53—128.

7. "..."Сон" — один з слабших творів Шевченка" — таке твердження стосується, як видно з контексту, композиції твору. В цілому ж критик дав високу оцінку поемі: "Верх його поетичного творчества ми бачемо в його поемах політичних "Кавказ", "Сон", в "Неофітах", "Марії" особливо в "Думках" ("Світ", 1881, с. 172).

8. "...і досі великоруська література не має того, що називається політичною поезією..." — таке твердження Франка помилкове, викликане необізнаністю критика із російською політичною поезією кінця 70 і початку 80-х років. На той час Франко не знав ще поезії декабристів, пушкінського "Послання в Сибір" та інших творів.

9. "Із моєї недрукованої поеми "Снігова казка" — уривок з поеми Франка "Снігова казка" вперше опублікований в ж. "Радянський Львів", у 1947 році, № 5, с. 55 з автографа, що зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН Української РСР, ФЗ, № 473.

10. Тредьяковський — слова "чудище, обло, огромно, озорно, стозевно, и лаяй" з поеми Тредьяковського "Телемахида" — віршованої переробки роману Фенелона "Пригоди Телемаха". Можливо, Франко міг взяти цей вірш і з твору О. С. Радіщева "Путешествие из Петербурга в Москву", де названий вірш був епіграфом. За ці слова Тредьяковський був катований, але не був "засічений на смерть" різками.

11. Де-Бальмен Я. П. (1813—1845) — приятель Т. Шевченка, художник, ілюстрував "Кобзаря" в рукопису, офіцер царської армії, загинув під час походу царського війська на Кавказ. Український поет присвятив Якову де-Бальмену свою поему "Кавказ". Оскільки кавказьким народам загрожувало поневолення іноземними загарбниками, то приєднання Кавказу до Росії — факт історично прогресивний.

12. "До москалів" — тут москалі у розумінні — "солдати".

МАРІЯ МАРКОВИЧ (МАРКО ВОВЧОК).

Посмертна згадка.

Надрукована вперше в "Літературно-науковому віснику", 1907 року, т. XXXIX, кн. 8—9, с. 381—384. Подаємо за текстом творів І. Франка в двадцяти томах, т. 17, с. 444—447.

1. У статті помилково зазначено: "д. 2 липня".

2. Марко Вовчок (1833—1907) — літературний псевдонім Вілінської Марії Олександрівни, по чоловіку Маркович. За походженням росіянка, народилася 22 (10 ст. ст.) грудня в маєтку поміщиків Данилових — Єкатерининське, Єлецького повіту, Орловської губернії. Навчалася у Харківському пансіоні. Видатна письменниця українського і російського народів.

3. "..."Українських народних оповідань" — перше видання збірки мало назву: "Народні оповідання" (1857) видані в Петербурзі.

4. "Народні оповідання" "...Ів. Туренєв переклав їх на російську мову і видав зі своєю передмовою" — під назвою "Украинские народные рассказы" (1859).

5. "...Добролюбов присвятив сим оповіданням простору статтю" — Тут мова йде про статтю Добролюбова "Черты для характеристики русского простонародия", що була надрукована в ж. "Современник", 1860, кн. IX, від. III, с. 27—88.

6. "Побувши якийсь час у Петербурзі, виїхала за границю" — у квітні 1859 року Марко Вовчок виїхала за кордон, де перебувала понад сім років.

7. "...написала два листи по-українськи до одного з галицьких часописів" — зазначені листи з Парижа були надіслані до львівського ж. "Мета" і там же надруковані в 1863 році під заголовком "Життя в Парижі", кн. 7; "Дівчина отруйниця", кн. 10.

8. "...в половині 60-х років осіла на довший час у Петербурзі" — Марко Вовчок повернулася із закордону до Петербурга в лютому місяці 1867 року і жила тут аж до 1878 року.

9. "1892 р." дата помилкова.

10. "Російський критик Венгеров пише" — Франко мав на увазі статтю Семена Афанасіиовича Венгерова (1855—1920) — російського історика літератури й бібліографа.

11. Кохановська — псевдонім російської письменниці Надії Степанівни Саханської (1825—1884).

ОСИП-ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ

(Кілька слів по поводу 25-літнього ювілею його літературної діяльності)

Стаття вперше була надрукована в журналі "Зоря" за 1886 рік, № 13—14; с. 236—237. Подається за текстом творів I. Франка у двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 201—203.

1. "Руська хата" — український альманах "народовців", який вийшов у 1877 р. у Львові — Чернівцях.

2. "...до першого видання його поезій" — це була збірка "Поезії Іосифа Федьковича", видана Б. Дідицьким у 1862 році у Львові з передмовою упорядника.