Вас. Еллан
Один тільки з пролетарських письменників, не розстріляний білими'(решту всіх розстріляно). Загартований, випробуваний, незломний. Креше увесь час іскри. Одне слово — кресало. Фізично слабий. Важить 2 п. 20 фунтів і не має апетиту. З поетів найздоровіший, монолітний. Ніжний та люблячий в глибині душі, але не маючий часу розперезуватися. І спить підперезаним. Через те його лірика — лірика революції.
І. Ю. Кулик
На очах росте. Отак на його дивишся, а він росте. З агітки виріс… Виріс і пішов певним шляхом. Лірик: даючий, знаходячий, добираючий, куючий, творячий, поющий, вопіющий, взивающий і глаголющий. Даючий — не загальники. Знаходячий — конкретні живі типи. Добираючий — живі образи. Творячий — нову мову з прикорня пролетарського побуту, праці, боротьби.
Володимир Сосюра
Розхитаний юнак. Брюнет. Бритий. В галіфе. Ніжний лірик, одчайдушний паруб'яка. Прийшов з Донбасу, понаносив з собою пахощів шахтарського життя, що від них закрутила носом доброчинна українська критика.
Осюсюрив молодь. Пройшов фронти. Є щось хлоп'яче в його творчості, хвороба зросту… А скарбів йому одважила цілина Донбасу — гайгай! Женився.
Микола Хвильовий
Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється й інших хвилює, дратує, щипає, кусає… Аскет. Жорстокий. Гордий. Суворий. Лагідний. Ніжний. Худий. Опасистий. Блондин. Брюнет. Шатен. Мрійник.
Загубив своє "я" і шукає його, як ДонКвізадо. Шукав і опинився в обіймах старої просвітянської літератури й кинувся на боротьбу з нею. Розклавіатурився… Роздерся на дві половини — одна б'ється з просвітянською літературою, а друга стоїть перед обличчям неоспіваного пролетаріату. Перша половина жоната, друга — парубок.
Третя його половина дульцинує життя, то в один бік, то в другий, то спереду, то ззаду.
Пише для інтелігенції, бо поет він пролетарський.
Михайло Йогансен
Майстер слова, пише дивно. Що напише — не знати. Перед ним ще ціле життя, а гевал з його добрячий, халера його не візьме, бо ювілер форми. Апетит добрий. їсть чимало, бо вже вчений, в це його козир, бо таки біда для поезії, коли поет учений.
Валер'ян Поліщук
Прийшов до "Гарту" (решта поприїздили). Визнав марксизм, комунізм, але як це все переварить. Жонатий. Єретик і норовистий. Поет цікавий: очі блакитні, велика шевелюра. Чудово хапає за шматки життя, та не тільки за шматки, а за цілі полотнища з кров'ю і з живими істотами. Псує йому потяг до філософії… Інженер: будує місток через провалля, щоб зв'язати пролетарську літературу з українською. Інакше він не може.
Оце тільки перший загін.
За ними прийдуть нові й нові…
Одно слово — хто не з нами, той ворог.
М. Зеров
ВОСКРЕСЛА (Початок української літератури)
З 1917 року, відколи скінчився страшний трьохсотлітній мартиролог української культури й книжки і знову ожила українська література, ми маємо кілька визначних таланів літературних, що утворюють напрями, дають тон і накладають свою печать на попередників, на сучасників і на нащадків.
Маємо Шевченка, Франка, Лесю Українку, П. Тичину, П. Філіповича і Мі Рильського, й Зерова.
Узагалі, кажу, 1922 року ми маємо чимале літературне оживлення.
Найвизначніший і числом своїх творів, і властивостями свого неабиякого хисту був відчитного року Тарас Григорович Шевченко, що написав цілого "Кобзаря". Частину його творів ми свого часу вмістили в декламатор "Слово", видання видавничого тва "Слово" у Києві, як підвалину нової української літератури.
За Т. Г. Шевченком іде Іван Франк о. Франко теж чимало дав 1922 року для української літератури. Щоправда, Франкових творів трохи менше, аніж Шевченкових, проте й Іванові Франкові належить почесне місце серед українських письменників 1922 року.
Далі — Леся Українка.
Леся Українка, померши 1913 року, спромоглася, проте, зайняти одно з чільних місць в українській літературі відчитного 1922 року, що свідчить про великий її талан, талан багатогранний, вогнистий, мінливий,
Павло Тичина. Один із символістів, що дав "В космічному оркестрі" ("Шляхи Мистецтва") і "Сковороду"… Решта символістів — Загул — загубився, а Савченко теж чимало дав для літератури, бо не друкував нічого.
З київської групи визначилися ще так звані "панфутуристи": Михайло Семенко, Гео Шкурупій, Слісаренко. Це деструктивісти.
Ідеолог Семенко й головний деструктивіст Шкурупій. Здивовують і ображають міщанський смак, але даремно, бо смаку міщанського ні здивувати, ні тим паче образити нічим не можна.
Це Київ.
З поетів харківської групи виступали невеличкими книжечками М. Хвильовий, В. Сосюра і М. Йогансен.
Хвильовий розтріпаний і нервовий. Сосюра однотонночіткий з своїм шестистоповим ямбом.
Йогансен — тонкий, блідий і вибагливий. Стоїть на теоретичному грунті.
Близько до цієї групи стоять Бллан і Поліщук. Перший скупий. Другий щедрий.
Е л л а н нічого не писав, а Поліщук — переписав. Випустив "Книгу повстань", "Ярину Курнатовську" і "Леніна".
"Ярина Курнатовська" — поема, перемішана з автором. Так що її можна назвати або "Ярина Поліщук", або "Валеріан Курнатовська". Ще влучніша була б для цієї поеми назва "Євгеній Онєгін", де так багато, вибачте на слові, репортьорської красномовності…
Така сама необробленість, як і в "Євгенії Онєгіні", псує і другу його поему "Ленін".
Щодо поета 3 е р о в а мушу зазначити, що він дав кілька прекрасних перлин новітньої української поезії, написаних Гомером, Одіссеєм і іншими грецькими письменниками, почасти до різдва Христового, а почасти після різдва Христового.
Не можна поминути й X тому поезії Філянськог о… Прекрасні формою і змістом, глибокі й вогнисті, вони не надаються до друку, бо жодне видавництво не може їх підняти; на жаль, в швидкому часі, доки прибудуть удосконалені американські домкрати, український читач позбавлений буде змоги читати їх.
Найблискучішим виступом був виступ двох поетів, що одійшли в мистецтві туди назад, до Гомера, до Бодлера. Я маю на оці П. Філіповича й Максима Рильського. Це так звані "неокласики", що вглядаються в "синю далечінь" старого минулого. Через те вони й "новокласики".
Оцей відхід до старого і є воскресіння нової української літератури.
Так. Ми можемо голосно і сміливо сказати: