Звинно, легко, швидко, точно вела вона свій танок і ступала так рвучко, так впевнено, що кожну мить здавалось, ось роздушить яйце або при бистрому повороті хоч зачепить. Але де там! Не зачепила й жодного, хоч рухалася між ними різним кроком, дрібним і широким, ба навіть стрибала і наскінчу майже на колінах звивалась між рядами.
Безупинно, наче який годинник, рухалась вона по килимові, і дивна музика надавала нового поштовху бурхливому танцю при кожному повторенні. Вільгельм весь захопився дивовижним видовищем, він забув свої турботи, слідкував за кожним рухом улюбленого створіння і дивувався, як у цьому танці яскраво відбилася її вдача.
Тут вона була сувора, гостра, суха, міцна, а в ніжних позах більш урочиста, ніж лагідна. У ці хвилини він раптом відчув до Міньйони те, що вже раз відчував до неї. Як свою дитину, він прагнув пригорнути до свого серця оцю покинуту істоту, обійняти її і з батьківською любов'ю збудити в ній радість життя.
Танок закінчився. Вона помалу згорнула ногою докупи яйця, жодного не залишила, жодного не пошкодила і, знявши пов'язку з очей, стала і,' вклонившись, закінчила свій кунштюк.
Вільгельм подякував їй за те, що вона так славно, так несподівано виконала танець, який давно хотілося йому побачити, пестив її і жалкував, що вона втомилась. Він пообіцяв їй нове вбрання, а дівчина у відповідь з запалом скрикнула: "Твоїх кольорів!" Він і це їй пообіцяв, хоч і не втямив, що вона під тим розуміє. Вона зібрала яєчка, взяла килим під пахву, запитала, чи не буде ще яких наказів, і вислизнула у двері.
Від музиканта Вільгельм прознав, що дівчинка все наспівувала перед ним мелодію цього танцю, що була не що інше, як відоме фанданго, аж поки той не вивчив грати його. Дівчинка давала й гроші за труд, але він не взяв.
Розділ дев'ятий
Після неспокійної для нашого друга ночі, що її він пролежав майже без сну, в тривожних, важких мареннях, в яких бачив Маріану то у всій її красі, то в нужденному вигляді, з дитиною на руках і без дитини, яку їй зрабу-вали, ледве настав ранок, як Міньйона прийшла до нього з кравцем. Вона принесла сірого сукна і блакитної тафти і по-своєму з'ясувала, що хоче мати нові матроські штанці та куртку з блакитними вилогами та биндами, яку вона бачила на міських хлопчаках.
Вільгельм, відколи втратив Маріану, не носив яскравих кольорів. Він звик до сірого, тінястого вбрання і тільки небесно-блакитна підшивка або комірець трішечки оживляли його скромний одяг. Міньйона прагнула носити його кольори, підганяла кравця, який обіцяв не забаритися з роботою.
Години танців і шермування, які у нашого друга були сьогодні з Лаертом, йшли не найкраще. До того ж вони скоро були перервані прибуттям Меліни, котрий водно торочив, як тепер легко набрати невеличку трупу, з якою можна було б поставити чимало п'єс. Він знову запропонував Вільгельмові вкласти в цю справу повну суму грошей, але і на цей раз Вільгельм виявив нерішучість.
Скоро до кімнати влетіли з гомоном і сміхом Філіна і дівчата. Вони знову надумали прогулянку, бо переміна місця і обставин була їх найулюбленіша забава, до якої вони завжди прагнули, а щодня обідати в іншому місці — їх найвище бажання. Цього разу мала відбутися прогулянка на воді. Човна, в якому вони мали їхати по мальовничих закрутинах річки, педант уже замовив. Філіна підганяла, товариство не барилось, і всі скорб посідали в човен.
— Що ж ми тепер робитимемо?"— запитала філіна, коли всі вмостились на лавах.
— Найлегше буде,— мовив Лаерт,— поставити експромтом п'єсу. Хай кожний візьме якусь роль, що найбільше відповідає його характерові, і ми побачимо, як нам це вдасться.
— Чудово! — сказав Вільгельм.— Бо серед людей, які не прикидаються, які йдуть лише за своїми почуттями, спокій і згода не можуть довго тривати, а де завжди прикидаються, туди вони й зовсім не завітають. Отож буде непогано, коли ми почнемо одразу прикидатися і під маскою будемо щирі чи не щирі, як кому вподобиться.
— Еге ж,— промовив Лаерт,— тим-то і приємно так із жінками, що їх ніколи не побачиш у натуральному вигляді.
— З цього виходить,— мовила мадам Меліна,— що вони не такі пихаті, як мужчини, котрі уявляють себе досконалими в такому вигляді, як їх створила природа.
Вони пливли повз мальовничі зарослі та пагорки, між садами й виноградниками, і молоді жінки, особливо мадам Меліна, увесь час захоплювались красою природи. Остання почала навіть піднесено декламувати славненького вірша, де описувалась подібна картина. Однак Філіна зупинила . її і запропонувала видати закон, щоб ніхто не смів говорити про неживі речі, зате вельми наполягала на пропозиції поставити імпровізовану комедію. Гдир-ливий старий повинен був грати відставного офіцера, Лаерт — безробітного вчителя шермицерії, педант — єврея. Сама вона забажала грати тірольку, а решті дала на волю вибирати що хотя. Треба було явити собою людей байдужих до світу, що випадково зібралися на торговельному судні.
Вона тут же почала виконувати свою роль з євреєм і вмить розвеселила всіх.
Від'їхавши не дуже далеко, човняр зупинився, щоб з дозволу компанії взяти ще одного пасажира, який стояв на березі і кивав рукою.
— От якраз те, що нам потрібно,— скрикнула Філіна,-^ нам бракувало в подорожі безплатного пасажира.
На човен увійшов пристойний добродій, що його, як на вбрання та поважний вигляд, можна було вважати за духовну особу. Він привітався з товариством, а ті по-своєму подякували за привітання і негайно розповіли йому про свою витівку. Він узяв на себе роль сільського священика, яку, на загальний подив, виконав прекрасно. Він то давав напучення, то розповідав притчі, виявив деякі хиби і проте зумів для себе здобути повагу.
А тим часом кожний, хто хоч раз виходив зі своєї ролі, мусив давати фант. Філіна з великою пильністю збирала їх і особливо погрожувала пасторові, що він дістане безліч поцілунків при майбутній розигрі, хоч той ні разу не проштрафився. Зате Меліна був геть зрабований: запонки від сорочки, застіжки і що лиш було на ньому рухомого,— все забрала Філіна, бо він хотів грати мандрівного англійця і ніяк не міг увійти в свою роль.