Нам обом рана видалась незначною, бо ми помітили неглибокий поріз тільки на руці, але скоро побачили, що й по спині тече струмок крові з великої ранн на голові. Я злякалась і вибігла з кімнати, щоб покликати кого на поміч, але нікого не було видно, бо всі залишились внизу, щоб угамувати оскаженілого капітана. Нарешті прибігла одна з господаревих дочок, але ця реготуха просто налякала мене, бо вона як не лопала зо сміху від цієї дикої сцени і проклятої комедії. Я рішуче попросила її викликати хірурга, і вона, за своєю звичкою, кинулася сходами вниз по лікаря.-
Я знову вернулась до свого пораненого, перев'язала йому руку своїм носовичком і голову рушнпком, що висів біля дверей. Кров текла все сильніше, лікар не приходив, поранений бліднув і, здавалось, ось-ось знепритомніє. Нікого не було поблизу, хто б міг мені допомогти. Я, не соромлячись, обійняла його і намагалася пестощами і жартами підбадьорити його. І, здавалося, цей морально-ліку-вальннй засіб таки допоміг: він не зомлів, але сидів блідий як крейда.
Нарешті прийшла заклопотана господиня. І як же вона злякалася, коли побачила мого друга в такому становищі на моїх руках, а нас обох закривавлених. Бо ніхто й не уявляв собі, що Нарциса поранено, всі думали, що мені пощастило його врятувати.
Тепер з'явилось вино, запахуща вода і різні ліки, що ними освіжають і підбадьорюють. Прийшов також і хірург, і я могла б уже й піти, але Нарцис міцно тримав мене за руку, та я й без того сама радо залишилась би. Поки його перев'язували, я водно розтирала його вином і зовсім не зважала на те, що всі гості обступили нас. Лікар закінчив перев'язку, поранений мовчки і вдячно попрощався зі мною і був відпроваджений додому.
Тоді господиня повела мене в свою спальню. Вона мусила зовсім роздягнути мене, і я не можу змовчати, що, коли з мого тіла змивали кров і я випадково позирнула в свічадо, то вперше побачила, що й гола можу вважати себе за гарну. Нічого зі своєї одежі я не могла вже вдягнути, а що всі жінки в цьому домі були або нижчі, або товщі за мене, то я прийшла додому в чудернацькому вбранні, що сильно здивувало моїх батьків. їх прикро вразило і моє хвилювання, і Нарцисова рана, і капітанова несамовитість, і взагалі ця вся пригода. Мій батько хотів був негайно помститися на капітанові за свого друга і викликати його на дуель. Він лаяв решту присутніх чоловіків, які там же, на місці, не покарали його за цей підлий вчинок, бо ясно ж було, як день, що капітан, вдаривши Нарциса, вихопив шпагу і поранив його ззаду, а удар по руці зроблено тоді, коли вже Нарцис обернувся і теж видобув шпагу. Я була невимовно обурена й схвильована, не знаю, як його й висловитись. Пристрасть, що десь глибоко жевріла в моєму серці, вибухнула, як полум'я від свіжого повітря. І коли радість або веселощі здатні викликати кохання і потаймиру його живити, то це почуття, у своїй природі жалісливе, під впливом ляку одразу стало рішучим і відвертим. Доньку положили в постіль і дали їй ліків. Рано-вранці батько мій поспішився до пораненого друга, що лежав хворий у сильній гарячці.
Батько небагато говорив про те, яку мав з ним розмову, і лише намагався мене заспокоїти щодо наслідків, які міг цей випадок мати. Мова йшла про те, чи досить задовольнитися самим вибаченням, чи, може, справу подати до суду і таке інше. Я дуже добре знала свого батька, щоб повірити йому, буцімто він цю справу хоче владнати без двобою, але мовчала, бо батько завжди був такої думки, що жінки до подібних справ не повинні втручатися. Правда, не видко було, щоб між ними заходила мова про мене, але скоро батько розповів матері, про що вони говорили. Нарцис, казав він, до краю зворушений моєю допомогою, обійняв його, сказав, що вічно буде мені зобов'язаний, ознаймив, що не хоче жодного щастя, коли не поділить його зі мною, і просив дозволу вважати його за свого батька. Мама щиро все це розповіла мені, але доброзичливо просила пам'ятати, що ці слова вихопились у нього в першому запалі і на них не слід звертати особливої уваги. "Звичайно",— відповіла я з удаваною байдужістю, але бог один знає, що я при цьому відчувала.
Нарцис хворів два місяці і через поранену правицю не міг навіть писати, але всіляко намагався виявити до мене свою вдячність і увагу. Всі ці більш як звичайні чемності я співставляла з тими, про які довідалась від матері, і голова моя була повна мрій. У місті тільки й мови було, що про цю подію. Зі мною говорили про це в якомусь особливому тоні, робили з цього різні висновки, дуже для мене приємні, хоч я їх намагалась відхилити. Що раніш було жартом і звичкою, тепер перейшло в поважність і прихильність. Неспокій, в якому я жила, ставав тим більший, що більше я намагалася приховати його від людей. Думка, що я можу втеряти його, лякала мене, а можливість ближчого зв'язку примушувала мене тремтіти, бо перспектива заміжжя для дурненької дівчини завжди жахлива.
Ці сильні зворушення примусили мене знову подумати про саму себе. Барвисті картини веселого життя, що переділе і вдень і вночі ширяли в мене перед очима, враз як вітром здуло. Моя душа знову заворушилась, але зв'язок, так раптово перерваний з незримим другом, не легко було відновити. Ми все ще були досить далеко одне від одного; дещо стало на своє місце, але проти колишнього різниця була велика.
Поєдинок, на якому капітан був важко поранений, відбувся так, що я й не знала, і загальна думка одностайне схилилась на бік мого коханого, який, нарешті, знову з'явився на сцені. Насамперед він, з пов'язаною головою і обмотаною рукою, звелів нести себе до нас. Як же забилось тоді моє серце! Зібралась уся наша родина. Посипалися взаємні подяки і люб'язності, одначе він потаєнці вигодив хвилю і мені виявити знаки своєї ніжності, і через те ще збільшив мій неспокій. Видужавши уповні, він цілу зиму відвідував нас, як і раніше, але, незважаючи на всі знаки прихильності і кохання, які він виявляв до мене крадькома, стосунки між нами залишились неви-ясненими.
Таким чином я перебувала у постійній непевності. Я не могла нікому сповіритись, а від бога відійшла надто далеко, бо зовсім забула його за ці чотири шалених роки. Часом я згадувала про нього, але стосунки наші з богом охолонули. Це були тільки самі церемонії, на які я з'являлася гарно вбраною, самовдоволено виставляла напоказ свої чесноти, поважність, переваги, які я ніби мала перед іншими, а він, здавалось, наче й не помічав мене в цих шатах.