Літа науки Вільгельма Майстера

Страница 164 из 165

Иоганн Вольфганг Гете

— Яка невихованість! — скрикнув абат.

— Ну швидше вже,— квапив Фрідріх.— Як справи з церемоніями? їх можна по пальцях полічити. Ви мусите їхати, маркізове запрошення припало вам дуже вчасно. Як-но ви опинитесь за Альпами, то будете як дома. Люди будуть вам вдячні, коли ви встругнете щось чудернацьке. Ви дасте їм розвагу, за яку їм не треба буде платити. Це буде схоже на вільний бал. Там зможуть взяти участь усі стани.

— Такими народними розвагами ви, звичайно, досить натішили публіку,— мовив на те абат,— і мені, здається, більше нема чого тут говорити.

— Коли воно щось не так, як я сказав,— перебив Фрідріх,— то навчіть чого кращого. Скоріш, скоріш! Ми повинні побачити її і порадіти.

Лотаріо обійняв друга і повів до сестри. Вона з Терезою вийшла їм назустріч. Панувало мовчання.

— Нічого баритися! — вигукнув Фрідріх.— За два дні ви можете вирушити в подорож. Яка ваша думка, друже,— вів далі він, звертаючись до Вільгельма,— коли ми познайомилися з вами, коли я випрохав у вас чудесний букет, хто б міг тоді подумати, що ви колись отримаєте з моїх рук таку квітку?

— Не нагадуйте мені в ці хвилини найвищого щастя про ті часи.

— Яких ви не повинні соромитись, як не можна соромитись і свого походження. Славні були часи, і мене аж сміх бере, коли дивлюся на тебе; ти нагадуєш мені Саула, сина Кіса, який вийшов шукати батькових віслючок, а знайшов ціле царство.

— Я не знаю, яка ціна царствам,— сказав Вільгельм,— але знаю, що доступив щастя, якого не заслуговую і яке не проміняв би ні за які скарби в світі.

ПРИМІТКИ

КНИГА ПЕРША

Стор. 28. "З'явився первосвященик Самуїл з Й о наганом..." — Вистава показувала боротьбу ізраїльтян з філістимлянами (Хї ст. до н. е.).

Саул — перший ізраїльський цар (XI ст. до н. е.).

Син Ісая — Давид, наступник Саулів (XI—X ст. ст. до н. е.); згідно з біблійними переказами в двобої з ватажком філістимлян, велетнем Голіафом, Давид переміг і забив його.

Стор. ЗО. Ліндор і Леандр — молоді закоханці в тогочасній французькій літературі.

Стор. 37. Хаумігрем — індійський тиран з трагедії "Баніза" Фрідріха-Мельхіора Грімма (1723—1807). Катон — головний герой трагедії Йоганна-Крістофа Готшеда (1700—7766) "Вмираючий Катон". Дарій — головний герой однойменної трагедії Пічела.

Стор. 39. "Звільнений Єрусалим" — поема італійського поета Торквато Тассо (1544—1595). В 1742 році ця поема вийшла в німецькому перекладі Й.-Ф. Коппена. В "Поезії і правді" Гете пише, що він її вельми пильно читав і вивчав напам'ять. В цій поемі розповідається про події з часів хрестових походів. Поганська чарівниця Арміда заманює в свій чарівний сад християнських героїв, між ними і Рінальдо, щоб не дати їм можливості воювати проти Єрусалима.

Стор. 57. Актуарій — секретар.

Стор. 64. Суперінтендент — окружний церковний інспектор.

Стор. 74. "Вона зображувала історію королевича..." — Згідно з античним переказом сірійський принц Антіох занедужав з кохання до своєї мачухи. Тоді батько віддав її синові за дружину.

Стор. 77.. Магнітний годинник.— Раніше компаси були з такими само циферблатами, як і годинники.

Стор. 78. Ендорська відьма — віщунка, що згадується в біблії. Цар Саул незадовго до свосї смерті за її допомогою викликав мертвого Самуїла, щоб запитати про своє майбутнє.

І рід а — у грецькій міфології посланниця богів.

КНИГА ДРУГА

Стор. 88. "Pastor fido" — пасторальна драма італійського поета Джованні-Баттіста Гваріні (1537—1612), яка стала зразком для численних наслідувань в європейській поезії XVIII ст.

Стор. 123. "Вівчарик дженджуривсь до танцю".— Повний текст цієї пісні Гете помістив у "Фаусті". її співають селяни в сцені "За міською брамою".

Стор. 129. Літург — священик, що править службу.

КНИГА ТРЕТЯ

Стор. 155. Де Монфокон Бернар — французький дослідник античного світу (1655—1741). Видав у 1719—1724 рр. ілюстровану історію античних мистецтв.

Стор. 156. Кондитер.— У XVIII ст. в обов'язки кондитера входило і декоративне оформлення різних придворних свят, фенєр-верків, ілюмінацій тощо.

Стор. 160. Цірцея — чарівниця, що хотіла звабити Одіссея; перетворювала зваблених у свиней та інших тварин.

Стор. 161. Расін Жан (1639—1699), Корнель П'єр (1606—1684) — видатні французькі драматурги.

Стор. 170. Аргандова лампа — олійна лампа, винайдена в 80-х роках XVIII ст. женевським фізиком і механіком Аргандом.

Стор. 186. "...познайомив його з одним принцом..."—Мається на увазі принц Генріх з Шекспірової хроніки "Генріх IV".

КНИГА ЧЕТВЕРТА

Стор. 208. Зерло.— В постаті Зерло Гете змалював видатного актора і директора Гамбурзького театру Фрідріха-Людвіга Шредера (1744-1816).

Стор. 214. Аврелія.— Зерлова сестра Аврелія має риси надзви-члйно обдарованої актриси Шарлотти Аккерман (1757—1775), що вмерла на вісімнадцятому році життя.

Стор, 236. Тисячолітнє царство — за євангельською легендою, царство Христове, що настане на землі після його другого пришестя. Цим дійством звичайно кінчалися всі містерії.

КНИГА П'ЯТА

Стор. 259. Віланд Крістоф-Мартін (1733—1813) — німецький ноет; у 1762—1766 рр. вперше переклав на німецьку мову Шек-спіра у восьми томах.

Стор. 266. Грандісон, Кларісса, Памела — герої романів Самюе-ла Річардсона (1689—1761). Веквільдський священик — герой однойменного роману Олівера Голдсміта (1728—1774). Том Джоне — іерой роману Генрі Філдінга (1707—1754).

Стор. 282. Менади (вакханки) — супутниці бога Вакха (Діо-ніса), що йшли за ним у веселій галасливій процесії.

Стор. 300. Гернгутери — релігійна секта, заснована графом Цін-цендорфом у Саксонії, в маєткові Гернгут, звідкіль і назва. Мала великий вплив на тогочасне духовне життя. Послідовники її організовувались у громади.

КНИГА ШОСТА

Стор. 308. "Визнання прекрасної душі".— Весь цей розділ, як каже сам Гете в "Поезії і правді", а також і на підставі документальних даних, грунтується на справжній історії родички Гете з материного боку Сусанни-Катаріни фон Клеттенберг (1723—І774).

Стор. 309. "Німецький Геркулес-християнин", "Римлянка Окта-вія" — багатотомні благочестиво-повчальні романи XVII ст.

Стор. 332. Галлівська система — особливий напрямок німецького пієтизму, що розвинувся в місті Галлі наприкінці XVIII ст.