Літа науки Вільгельма Майстера

Страница 160 из 165

Иоганн Вольфганг Гете

Маркіз поїхав, повний щирої вдячності, про що свідчили неабиякі подарунки — коштовності, самоцвіти, гаптовані матерії.

Вільгельм уже зовсім вирядився в дорогу, але всі були дуже заклопотані тим, що від лікаря не було жодних звісток. Боялися, що з бідолашним арфістом трапилось яке нещастя саме тоді, коли можна було сподіватися, що його становище зміниться на краще. Послали гінця, та ледве він виїхав, як увечері прибув лікар з якимось чужинцем, вся постать якого і вигляд були поважні, статечні, значущі і якого ніхто не знав. Обидва прибувці трохи постояли мовчки, нарешті незнайомець підійшов до Вільгельма, подав йому руку і сказав:

— Невже ви не впізнаєте більше свого друга?

Це був голос арфіста, але тепер від його колишнього вигляду не залишилось жодного сліду. Він був зодягнутий у звичайне подорожнє вбрання, чисте і пристойне, борода його зникла, кучері були старанно причесані, а що особливо робило його невпізнанним, то це те, що на обличчі в нього зовсім не було видно ознак старості. Вільгельм обійняв його з найщирішою радістю. Він був представлений усім іншим, поводив себе вельми розумно, але й гадки не мав, що товариство узнало недавно все про нього.

— Будьте вибачливі до мене,— вів далі він дуже спокійно,— що я, вже будучи дорослим, після довгих страждань вступаю у життя, наче недосвідчена дитина. Оцій славній людині зобов'язаний я тим, що знову можу з'явитися в людському товаристві.

Його всі привітали, а лікар негайно запропонував усім піти на погуляння, щоб припинити цю розмову і звернути її на загальні теми.

Коли вони залишились самі, лікар розповів ось що:

— Нам пощастило вилікувати цю людину завдяки дивному випадкові. Ми довго лікували його фізично й морально згідно з нашими методами; лікування до певної міри йшло зовсім добре, тільки він усе ще вельми боявся смерті і не хотів поступатися своєю бородою та довгою одежею. Правда, він став брати більшу участь у громадських справах, і його співи та спосіб мислення більше наблизились до життя. Ви знаєте, яким дивним листом викликав мене звідсіль пастор. Я прибув і побачив, що хворий зовсім змінився. Він з доброї волі поголив бороду, дозволив постригти себе, зодягнувся в звичайну одіж і враз ніби став іншою людиною. Ми дуже зацікавились, яка ж причина цього перетворення, але не сміли про це розпитувати. Нарешті випадково відкрили дивну обставину. З пасторової домашньої аптечки зникла пляшечка рідкого опіуму. Почалися найпильніші розшуки. Кожен намагався відхилити від себе підозру, і між челядинцями зчинилася сильна колотнеча. Нарешті виступив цей чоловік і признався, що пляшечка в нього. Його запитали, чи він не уживав звідтіль. Він сказав, що ні, але додав: "Через цей опіум до мене вернувся розум. Тепер все залежить од вас: якщо відберете цю пляшечку, то безнадійно повернете мене в колишній стан. Почуття, що всі земні страждання можна покінчити смертю, вперше вивело мене на шлях видужання. Скоро по тому виникла думка покласти край цим стражданням, добровільно смерть прийнявши, от я з таким наміром і взяв цю пляшку. Можливість негайно і навіки позбутися великих болів дала мені силу стерпіти їх, і відтоді, як я володію цим талісманом, близькість смерті знову штовхає мене до життя. Не турбуйтеся,— сказав він,— що я вживу його, а відважтесь, як знавці серця людського, визнати мене незалежним від життя, і ви зробите мене цілком залежним від нього".

Добре поміркувавши, ми поклали більше не наполягати на цьому, і тепер він носить при собі цю отруту в міцній гранчастій пляшечці як якусь дивну протиотруту.

Лікареві розповіли, що сталося за час його відсутності, і вирішили держати все в найсуворішій таїні від Августи-на. Абат поклав не відпускати його від себе і провадити далі тим добрим шляхом, на який він вступив.

Тим часом Вільгельм повинен був їхати в подорож по Німеччині. Якби була можливість викликати в Августина знову бажання поїхати додому, то про це. повідомили б його кревних, і Вільгельм одвіз би його до них. Він уже зовсім вирядився в дорогу, і коли напочатку здавалося дивним, що Августин зрадів, почувши, що його друг і доброчинець скоро виїде знову, то тепер абат відкрив причину цього дивного почуття: Августин ще й досі не переміг свого страху перед Феліксом і бажав, щоб хлопець якнайшвидше виїхав.

Тим часом наїхало так багато гостей, що їх ледве можна було розмістити в замку і прибудовах, тим більше, що на таку кількість спочатку ніхто не сподівався. Снідали й обідали всі разом, і можна було б сказати, що всі живуть одною думкою, а проте кожний був заклопотаний своїм. Тереза іноді їздила верхи з Лотаріо, а ще частіше сама, і перезнайомилась з усіма сусідніми поміщиками й поміщицями. Це був її господарчий принцип, і вона, звичайно, мала рацію, бо з сусідами й сусідками таки треба бути в найкращих стосунках і завжди обмінюватися послугами. Про її шлюб з Лотаріо, здається, й мови не було. Обидві сестри мали багато про що говорити, абат наче хотів бути з арфістом, Ярно часто мав наради з лікарем, Фрідріх горнувся до Вільгельма, а Фелікс бував скрізь, де почував себе добре. На прогулянках усі здебільшого ділилися на пари і розходились, а коли збиралися докупи, то вдавались до музики, щоб усіх об'єднати і водночас дати кожному повну волю.

Несподівано товариство ще збільшилось. Приїхав граф забрати свою дружину і, як видно, урочисто попрощатися зі своїми світськими родичами. Ярно кинувся йому назустріч до самої карети, і коли прибувець запитав, яке товариство він тут застане, той у нападі якоїсь несамови тості, що завжди його охоплювала, коли він бачив графа, випалив:

— Ви тутечки застанете все шляхетство світу — маркізів і маркіз, мілордів і баронів, бракувало тільки графа

Вони пішли сходами нагору, і Вільгельм був перший, хто попався йому назустріч у передпокої.

— Мілорде! — звернувся граф по-французькому, побачивши його.— Я дуже радий так несподівано відновити наше знайомство. Якщо не помиляюсь, то я вас бачив серед принцового почту в моєму замку.

— Я мав щастя тоді зробити послугу вашій вельможності,— сказав Вільгельм,— але ви мені виявляєте забагато шани, вважаючи мене за англійця такого високого рангу. Я звичайний німець і...