Не так легко міг він зі своїми поглядами звикнути до поведінки інших артистів, яких іноді при перших своїх відвідинах заставав у неї. Вони лиш байдики били і, здавалося, найменше думали про своє покликання і свої завдання. Він ні разу не чув, щоб вони говорили про поетичні вартості якоїсь п'єси і міркували про неї, правильно чи неправильно. їх завжди лише цікавило, чи зробить п'єса збір, чи матиме вона успіх, чи довго будуть її грати, чи часто будуть ставити. Ось такі здебільшого були їх пи-
таїшя і міркування. Потім заводили звичну розмову про директора, що він сильне скупий на платню і особливо несправедливий до того чи іншого; а там про публіку, що вона рідко нагороджує оплесками справжнього артиста, що німецький театр з кожним днем удосконалюється, що хоч заслуги артиста і вшановуються, проте недостатньо. Потім широко розводились про кав'ярні, пивнички і що там трапилось, скільки боргу в того чи іншого товариша і скільки вираховань, про диспропорцію тижневої платні, про інтриги конкурентів, а наскінчу знову не забували про велику і заслужену уваги публіки та вплив театру на розвиток нації і всього світу.
Всі ці справи, що вже й передше турбували Вільгельма, прийшли йому знову на думку, коли він підтюпцем їхав верхи додому, міркуючи про різні випадки, що з ним трапились. Метушню, яка зчинилась у тій статечній міщанській родині, ба навіть у цілому містечку, через втечу дівчини, він сам бачив на власні очі. Сцени, що трапилися на шляху, а потім у розправі, погляди Меліни і все, що там іще скоїлось, знову встали перед ним і привели його кмітливий, проникливий дух до стану турботного неспокою. Щоб розвіяти цей настрій, він приострожив коня і поспішився до міста.
Але й на цьому шляху він спіткав лише нові неприємності. Вернер, його друг і чи не майбутній швагер, чигав на нього, щоб почати серйозну, значущу, несподівану розмову.
Вернер був один із тих випробуваних і твердих у житті людей, яких звикли називати холодними, бо вони не швидко і не так помітно для ока піддаються хвилюванню. Його стосунки з Вільгельмом були схожі на постійну суперечку, проте це лише зміцнювало їхню взаємну любов, бо, незважаючи на різницю в поглядах, вони мали один в одному певну користь. Вернер бував задоволений, коли йому іноді щастило, як здавалось, загнуздати хоч і чудесний, але трохи свавільний Вільгельмів дух, а Вільгельм частенько радів з того, що йому вдавалося своїм гарячим пориванням захопити свого розсудливого друга.
Так, навчаючись один у одного, вони звикли щодень бачитись, і, можна б сказати, потреба знайти один одного і порозмовляти все збільшувалась ще й через неможливість порозумітися. Але, по суті, вони були славні хлопці,
З*
67
йшли поруч до одної мсти і ніяк не могли зрозуміти, чому ніхто з них не може схилити другого до своїх переконань.
З деякого часу Вернер помітив, що Вільгельм усе рідше став його відвідувати, що він лише коротко і уривчасто згадував про свої улюблені матерії і вже не заглиблювався більше в палкий виклад своїх дивачних поглядів, коли найпевніше впізнається вільний дух, що знаходить у присутності друга спокій і задоволення.
Пунктуальний і розсудливий Вернер пробував спочатку знайти хибу в своїй власній поведінці, аж поки міські чутки не навели його на певну стежку, а деяка Вільгель-мова необережність не ствердила їх. Він узявся за розслідування і незабаром виявив, що Вільгельм з деякого часу одверто відвідував одну артистку, розмовляв з нею в театрі, проводжав додому. Він був би не знати як засмучений, коли б довідався і про їх нічні побачення, бо чув, що Маріана зваблива дівчина і що, мабуть, у кошти вводить його друга, ще й до того живе на утриманні вельми негідного коханця.
Коли ж його підозри ствердились, він поклав зробити напад на Вільгельма. І саме тоді, як той з досадою, в поганому настрої вернувся зі своєї подорожі.
Вернер ще того ж вечора виклав йому все, що. знав, спочатку спокійно, а потім з наполегливою серйозністю доброзичливої дружби не минув жодної дрібнички, почастував свого друга найгіркішим трунком, яким спокійні люди з доброчинною злорадістю частують закоханих.
Але, як і слід було сподіватись, він мало чого досяг. Вільгельм відповів йому з внутрішнім хвилюванням, але з глибоким переконанням:
— Ти не знаєш цієї дівчини! Можливо, зовнішність говорить не на її користь, але я так певен в її вірності, в її цнотливості, як і в своєму коханні.
Вернер стояв на своїх обвинуваченнях і пропонував докази і свідків. Вільгельм відмовився від цього і покинув свого друга роздратований і болюче вражений, наче хворий, якому невправний лікар не вирвав болючого зуба, а лише розтроюдив його.
Сильне преогорчився Вільгельм, що прекрасний Маріа-нин образ притьмарився, ба навіть спотворився в його душі під впливом невеселих думок у дорозі та неприязних Вернерових речей. Щоб привернути йому повну чистоту і красу, він вдався до найпевнішого засобу, а саме: віючі відомим шляхом поспішився до неї. Маріана зустріла його з щирою радістю, бо, вертаючись, Вільгельм проїжджав мимо і вона цієї ночі чекала його. Можна догадатися, що скоро всі сумніви геть вилетіли з його серця. Так, її ніжність вернула всю його довіру, і він їй розповів, як важко завинила перед нею публіка, як важко завинив його Друг.
Вони вели жваву розмову про перші часи свого знайомства, бо спогади про це найприємніші для закоханих. Перші кроки, що ведуть в лабіринт кохання, такі приємні, перші надії такі звабливі, що їх вельми охоче викликають у пам'яті. Одне поперед одним намагаються закохані сказати, хто з них перше і щиріше покохав, і кожен бажає в цьому змаганні краще переможеним бути, аніж перемогти.
Вільгельм повторяв Маріані те, що вона вже не раз чула від нього, а саме: що його увага від п'єс дуже швидко перейшла тільки на неї, що її постать, її гра, її голос полонили його, як, нарешті, він почав ходити лише на ті п'єси, в яких вона грала, і як прослизав у театр і часто непомічений стояв біля самої неї. А тоді з захопленням почав розповідати про той щасливий вечір, коли йому трапилась нагода зробити їй послугу і зав'язати розмову.