— То він тієї торбини не купував? — запитав Вільгельм.
— Це така правда, як і те, що Лотаріо в небезпеці,— мовив Ярно.
Вільгельм стояв, поринувши у глибоку задуму, і Ярно запитав його, як йому жилося увесь той час. Вільгельм розповів у загальному свою історію і, коли почав нарешті говорити про смерть Аврелії і про своє доручення, Ярно скрикнув:
— Однак це дивно, вельми дивно!
Абат вийшов із кімнати, кивнув Ярнові, щоб той пішов заічість нього, і сказав до Вільгельма:
— Барон просить вас залишитись на кілька день у нашому товаристві, щоб було веселіше з огляду на ось такі обставини. Якщо вам треба написати до своїх листа, то він буде негайно посланий; а щоб вам зрозуміти ці дивні події, які ви бачили на власні очі, то я повинен сказати, що тут нема жодної таємниці. У барона була невелика приключка з одною дамою, що наробила більше гармидеру, ніж була варта. Дамі заманулося взяти гору над своєю суперницею, щоб повтішатися цим. На жаль, через деякий час Лотаріо розчарувався в ній і почав її уникати, однак дама при своїй палкій вдачі не могла так легко стерпіти цього. На одному балу стався публічний скандал, вона відчула себе вкрай ображеною і забажала помститися. Не знайшлося жодного лицаря, щоб заступився за неї, аж нарешті її чоловік, з яким вона давно розлучилася, про-знавши всю справу, власкавився, викликав барона на дуель і поранив його, але і сам полковник, як я чув, потерпів ще гірше.
З того часу пашого друга почали вважати в домі за члена родини.
Розділ третій
Хворому іноді читали книжки, і Вільгельм залюбки робив йому цю послугу. Лідія не відходила від постелі, вся її увага і турботи були спрямовані на хворого, але цього дня Лотаріо здавався неуважним і навіть попрохав припинити читання.
— Сьогодні,— сказав він,— я почуваю особливо гостро, як людина марнує свій час. Скільки я передумав, скільки мав добрих намірів, і як же я гаюся з ними! Я прочитав пропозиції щодо перемін у моїх маєтках і радію тепер від того, що куля не знайшла небезпечнішої дороги.
Лідія ніжно подивилась на нього, у неї аж сльози виступили на очах, наче вона хотіла запитати, невже вона, невже його друзі не заслуговують на те, щоб він і для них пожив. Ярно ж, навпаки, сказав йому:
— Переміни, які ви хочете запровадити в господарстві, повинні бути добре обмірковані з усіх боків, перше ніж на них зважитись.
— Довге вагання,— мовив Лотаріо,— показує звичайно, що справа, про яку йде мова, не зовсім ясна, а квапливі дії свідчать, що її зовсім не знаєш. Я добре бачу, що в своєму господарстві в багатьох випадках не можу обійтися без послуг моїх селян і що певні права над ними треба зберігати суворо й гостро; але бачу також, що деякі привілеї, хоч і вигідні для мене, проте зовсім не необхідні, і деякими з них можна поступитися моїм людям. Коли людину позбавити чогось, то від цього вона не завжди втрачає. Хіба я не значно краще користуюся зі своїх маєтків, як мій батько? Хіба не більше отримую прибутків? І я повинен цими збільшеними вигодами тішитися сам? Невже з тими, хто працює зі мною і для мене, я не повинен ділитися вигодами, які нам дають широкі знання і поступ часу?
— Така вже людська вдача,— покликнув Ярно, — і я не ремствуватиму на себе, коли й себе впіймаю на цій властивості. Людина прагне все собі загарбати, аби тільки порядкувати всім по своїй уподобі. Гроші, якщо їх не сам витрачаєш, рідко здаються добре зужиткованими.
— О, так! — мовив Лотаріо. — Ми могли б обійтися без значної частки капіталу, якби не так свавільно обходилися з відсотками.
— Єдине, що я повинен нагадати, — сказав Ярно, — і чого зараз вам не раджу робити, то це запроваджувати ваші зміни, бо принаймні тепер ви зазнаєте втрат, а у вас є борги, виплата яких тяжить на вас. Я порадив би вам відкласти свій план, поки ви не розплатитеся з ними.
— А тим часом якась куля або черепиця з даху влучить у тебе і знищить назавжди всі результати твого життя і твоєї діяльності. О мій друже!— вів Лотаріо далі.— В тім-то і є головна помилка освічених людей, що вони все можуть присвятити ідеї і мало або й нічого предметові. Для чого я так заборгувався? Чому розійшовся з дядьком, покинув напризволяще сестер, як не задля ідеї? Я сподівався працювати в Америці, думав, що за морем буду корисний і потрібний. І коли справа не була зв'язана з тисячами небезпек, то вона здавалась мені незначна і нічого не варта. Зовсім по-іншому дивлюся я на речі тепер, — яке цінне, дороге стало мені те, що найближче!
— Я добре пам'ятаю листа,— мовив Ярно,— якого отримав ще з-за моря. Ви писали мені: "Я вернусь, і в моєму домі, в моєму саду, серед своїх кревних скажу: "Тут або піде моя Америка!"
— Так, мій друже, я й тепер ще повторяю те ж саме і разом із тим лаю себе за те, що тут я не такий діяльний, як був там. Для певного, спокійного й тривалого існування нам потрібен тільки розум, але тоді ми стаємо такі розсудливі, що більше не помічаємо того надзвичайного, чого вимагає від нас кожний звичайний день, а як і помітимо, то найдемо тисячі відмовок, щоб не виконати його. Розумна людина багато значить для себе і мало для цілого.
— Ми не будемо,— сказав Ярно,— зачіпати розуму і признаємося, що надзвичайне, коли воно трапляється, буває здебільшого безглузде.
— Авжеж, і саме через те, що все надзвичайне люди роблять без ладу. Ось мій швагер віддає свої маєтки братській громаді, сподіваючись відкупити душі своїй спасіння. Правда, він має право зробити це, та коли б він офірував хоч незначну частку своїх прибутків на бідних, то зробив би щасливими багато людей і створив би і їм, і собі рай на землі. Рідко наші пожертви бувають скутечні, ми одразу зрікаємося того, що віддаємо. Не з переконання, а з розпачу зрікаємося ми того, що маємо. Всі оці дні, признаюсь вам, граф стоїть мені перед очима, тому я твердо поклав зробити з переконання те, що він робить з боягузливого дивацтва. Я не чекатиму, поки видужаю. Ось папери, їх треба лиш чистенько переписати. Запросіть кого із суддів, наш гість також у пригоді стане. Ви так саАмо добре знаєте, як і я, про що йдеться, а я, хоч видужуючи, хоч умираючи, стоятиму на своєму п буду волати: "Тут або ніде мій Гернгут!"