Можна уявити собі, як здивувалися мої приятельки. Ми порозумілися і з тої пори стали довірливими і близькими друзями.
Тепер я частіше стала шукати нагоди вийти з дому. Та, на жаль, виходити можна було хіба раз на два-три тижні; але я зазнайомилася з їхнім видатним проповідником, а там поволі і з усією таємною громадою. Як тільки була можливість, я відвідувала їхні зібрання, і при моїй товариській вдачі мені було надзвичайно приємно довідатись про інших та розповісти іншим про те, що я досі на самоті переживала в своїй душі.
Я не настільки була захоплена, щоб не помітити, що мало хто відчуває зміст солодких слів і виразів і вони впливають на них не більше, ніж колись церковна символічна мова. Але я й далі не поривала з ними зв'язків, сама ж не давалася ввести себе в омил. Я міркувала собі, Що не покликана для розслідувань і випробів серця, бо всілякими невинними вправами була підготовлена до кращого. Я йшла своїм шляхом, і коли доводилось говорити, то натискала на суть, яка в таких тонких предметах швидше ховається за словами, ніж пояснюється нилш, а зрештою, я спокійно і терпеливо давала можливість кожному думати й робити що хотя.
Але незабаром минулися спокійні часи таємних товариських утіх, і пішли бурі публічних суперечок і чвар, які і при дворі, і в місті викликали велике хвилювання, ба навіть, можна б сказати, спричинилися до скандалів. Настав час, коли наш головний придворний казнодій, цей запеклий ворог гернгутерської громади, на велику ганьбу свою, довідався, що його кращі й найретельніші слухачі гуртом перейшли на бік гернгутерів. Він вельми засмутився, першої хвилини забув усяку міру, а потім, вже й хотівши, не міг себе стримати. Почалися бурхливі дебати, в яких, на моє щастя, не згадувано мене, бо я тільки випадково брала участь у так зненавиджених від нього зібраннях, а мій ревнивий провідник не міг обійтися в громадських справах без мого батька і мого друга. Я держалась нейтралітету і нишком раділа, бо для мене прикро було міркувати про такі почуття і справи навіть із статечними людьми, коли вони не годні збагнути глибокого сенсу, а лише плавають на поверхні по плиткому. Тепер мені здавалося зовсім зайвим і навіть згубним сперечатися з супротивниками про те, в чому і друзі ледве можуть порозумітися, бо я скоро зуздріла, що добрі, шляхетні люди, які в подібних випадках не можуть поскромити в серці своєму осоруги і зненависті, дуже скоро переходять до не-< праведливості і, щоб захистити зовнішню форму, майже руйнують внутрішню суть.
Хоч і як цей достойний чоловік винний був у цьому випадкові і хоч як намагалися мене проти нього настроїти, я, проте, не могла відмовити йому щирої поваги. Я добре його знала. Мені легко було зрозуміти його погляди на ці справи. Я ніколи не .бачила людини без вад, у видатних людей вони лише помітніші. Ми бажали б раз назавше, щоб люди, так упривілейовані, не платили жодної данини, жодного податку. Я поважала його, як чудову людину, і сподівалася вжити вплив свого тихого нейтралітету коли не для миру, то хоч для перемир'я. Не знаю, чи мені б це пощастило. Бог поклав край цій справі і взяв його до себе. Коло його труни плакали всі, хто ще недавно сперечався з ним за слова. В його прямодушності, в його побожності ніхто ніколи не сумнівався.
Також і я мусила в ті часи закинути свої іграшки, що через ці суперечки з'явилися мені в зовсім іншому світлі.
Дядько потихеньку привів до скутку свої плани щодо моєї сестри. Він їй представив жениха, маєтного молодика значного роду, і призначив багатий посаг, як і сподівалися від нього. Мій батько з радістю дав згоду. Сестра була вільна і підготовлена і залюбки вийшла заміж. Весілля справляли в дядьковому замку, запросили всіх кревних і друзів, і ми всі прийшли з веселим настроєм.
Вперше в моєму житті я здивувалася, входячи в дім. Мені часто доводилося чути про дядькові Смаки, про його італійського архітектора, про його колекції, бібліотеку, але все це я порівнювала з тим, що вже бачила, і з усього склала в думках своїх дуже строкату картину. Як же я була здивована поважним, гармонійним враженням, яке відчула, увійшовши в дім, і яке збільшувалось у кожній залі і кімнаті. Коли пишнота і оздоби раніше тільки розважали мене, то тут я почувала себе зосередженою, зібраною в самій собі. Навіть саме готування до урочистостей і свят вражало блиском і гідністю і викликало тихе задоволення. Я не могла збагнути ні того, як одна людина могла все це придумати і впорядкувати, ні того, як кілька людей могли об'єднатися, щоб виконати таке величне, спільне діло. І попри все те і господар, і челядинці поводилися вельми природно, не помітно було в них жодної бундючності, ні порожніх церемоній.
Саме вінчання набрало несподівано якоїсь щирості. Нас вразив чудовий спів, а священик умів надати цій церемонії всієї урочистості правди. Я стояла поруч із Філоном, і, замість того щоб повіншувати мене, він, глибоко зітхнувши, сказав: "Коли я побачив, як ваша сестра подавала руку, мене ніби окропом ошпарило".—"Чого ж це?" — запитала я. "Зі мною щоразу буває таке, коли я бачу шлюб",— мовив він. Я посміялася з нього, а опісля не раз згадувала ці слова.
Веселий настрій товариства, серед якого було багато молоді, ще, здавалось, був щиріший від того, що все навколо нас мало статечний, серйозний вигляд. Всеньке домашнє начиння, столова білизна, сервізи, посуд — все гармоніювало з цілим, і коли раніше мені здавалося, що архітектори і кондитори наче виходили з однієї школи, то тут кондитор і маршалок паче вчились у архітектора.
Через те, що весілля тривало кілька днів, дотепний і кмітливий господар потурбувався про всілякі розваги для гостей. Тут я не зауважила такого сумного явища, котре часто в житті спостерігала, як погано почуває себе велике мішане товариство, будучи залишене саме на себе. Воно буває примушене взятися за найбанальніші розваги, при чому скорше хороші, аніж погані люди почувають брак приємних розваг.
Зовсім по-іншому влаштував усе дядько. В нього було два чи три маршалки, якщо їх можна так назвати; один турбувався про розваги молоді: танці, прогулянки, дрібні забави — все це було його справою і підлягало його керівництву, а що молодь любить вільне повітря і не боїться протягів, то їм віддали сад і великий павільйон, до якого з цієї нагоди приробили ще кілька галерей і альтанок, щоправда лише з тертиць, оббитих полотном, але так майстерно, що можна було подумати, ніби вони зроблені з каменю й мармуру.