Знаючи його манеру неохоче виправдуватись навіть і в дрібницях, а нишком робити так, як йому заманеться, я рішуче вимагала тепер від нього пояснень. Отримала я довгу і, як мені здається, банальну відповідь у велемовному стилі з незначущих фраз: він, мов, не може влаштуватись на добру посаду, а тому не сміє пропонувати мені свою руку, і я це знаю краще за всіх, як йому досі не щастило, що його довге і марне залицяння може пошкодити моїй репутації, і просить дозволу залишитися, як і досі, вдалині від мене, а як-но він матиме змогу зробити мене щасливою, то свято додержить даного мені слова.
Я негайно відповіла йому, що наші, мов, стосунки давно відомі всім, і, мабуть, уже запізно турбуватися про мою репутацію, найпевнішим захистом для неї буде моє сумління і моя невинність, а йому я без вагання вертаю назад слово і бажаю всілякого щастя. Тієї ж години я отримала коротку відповідь, яка в основному збігалася, з першою. Він стояв на тому, що як отримає посаду, то запитає мене, чи я згодна буду поділити з ним щастя.
Для мене ця відповідь була все одно, що нічого. Я сказала своїм кревним і знайомим, що між нами все скінчено, і так воно й було справді. Бо коли дев'ять місяців по тому він доскочив бажаної посади і ще раз запропонував мені свою руку, то, звичайно, з умовою, що я, як дружина чоловіка, який мусить влаштувати свій дім, повинна буду змінити свої переконання. Я ґречно подякувала і поспішила серцем і розумом геть від цієї історії, як ми поспішаємо з театру, коли вже завіса впала. А що незабаром він знайшов собі багату і значну партію, бо тепер йому легко було це зробити, і я знала, що він по-своєму Щасливий, то й цілком заспокоїлась.
Не можу збути мовчанням і того, що ще тоді, як він не мав посади, та й потім мені кілька разів робили добрі пропозиції, але я, не вагаючись, відхиляла їх, хоч батьки і бажали більшої поступливості від мене.
Тепер, після буряного березня і квітня, чудовий травень, здається, подарував мені найпрекраснішу годину. Я, при доброму здоров'ї бувши, тішилась невимовним душевним супокоєм. Хоч би з якого боку подивитись, то виходило, що при моїй втраті я ще й виграла. Я була молода й чутлива, і світ здавався мені тисячу разів кращий, ніж досі, коли я мусила ходити на бали та забави, аби тільки не нудитись у моєму прекрасному саду. Тепер я не соромилася своєї побожності і не таїла, що люблю від щирого серця науки і мистецтва. Я малювала, читала і знаходила досить людей, які мене підтримували. Замість великого світу, який я покинула, чи, може, він мене покинув, я утворила вкруг себе менший, що був куди багатший і змістовніший. Я любила громадське життя і скажу одверто, що боялась самотності, коли позбулась своїх давніх знайомих. Але тепер вважала, що досить, а може, й гойно винагороджена. Бо лише тепер у мене стало багато знайомих, і не тільки серед своїх, що були однакових переконань зі мною, а й серед іноземців. Моя історія стала широко відома, і багато людей цікаві були побачити дівчину, яка бога шанувала більше, ніж жениха. Тоді взагалі в Німеччині спостерігались релігійні настрої. У багатьох князівських і графських домах виявляли велику турботу про спасіння душі. Не бракувало й серед дворянства таких, що плекали ці почуття, а серед поспільства вони були поширені скрізь.
Тепер я увійшла в ближче знайомство з графською родиною, про яку згадувала вище. Вона стала численніша, бо до міста переїхали деякі їхні родичі. Ці шановні особи шукали мого товариства, як і я їхнього. Вони мали широкі родинні зв'язки, і я познайомилася тут з більшістю князів, графів і вельмож нашої держави. Мої переконання ні для кого не були таємницею, і їх шанували чи, може, тільки стереглися, проте я досягла мети і не зустрічала нападок.
Ще і в інший спосіб я була введена в світ. Саме тоді гостював у нас батьків зведений брат, який раніше бував лише наїздом. Заживши при своєму дворі пошани і маючи великий вплив, він залишив там службу лише тому, що не все робилося так, як йому бажалось. Мав він твердий характер і здоровий глузд і в цьому був дуже схожий на мого батька. Лише батько мав трохи лагіднішу вдачу і в справах легше міг поступатися, не проти своїх переконань, а просто дивився крізь пальці, і лише опісля, нишком наодинці або в сімейному колі виливав свою досаду. Мій дядько був набагато молодший від батька і самостійністю своєї поведінки завдячував зовнішнім обставинам. Мати його була дуже багата, та й від своїх близьких і далеких кревних міг він сподіватися великого спадку. Йому непотрібна була жодна інша Підтримка, тоді як мій батько при своїх невеликих статках міцно залежав від служби, отримуючи платню.
Сімейне горе, що спостигло мого дядька, зробило його вдачу ще твердішою. Він рано втратив укохану дружину і багатонадійного сина і відтоді, здається, відкаснувся од усього, що не залежало від його волі.
У нас в родині часом з певним самозадоволенням шеп-тались, що він, мабуть, не буде вдруге женитися, і нас, дітей, вже можна було вважати за спадкоємців його великого статку. Я на це не вельми зважала; однак поведінка інших у великій мірі грунтувалася на таких сподіванках. Хоч дядько мав і тверду вдачу, а проте в розмовах звик не перечити нікому, ласкаво вислухував кожну думку, ще й підтримував своїх співрозмовників власними аргументами і прикладами. Хто не знав його, то міг подумати, що дядько однакових із ним поглядів, бо добрий розум мавши, він міг стати хоч на яку точку зору. Зі мною йому не так пощастило, бо тут ішлося про почуття, про які він ніколи й не чував, і хоч як обережно, співчутливо і розумно розмовляв зі мною про мої переконання, але мене здивувало, що він не мав і найменшої уяви про те, що лежало в основі моїх вчинків.
Хоч як він таївся, а проте незабаром кінцева мета його надзвичайно довгого перебування в нас стала відома. Як нарешті виявилось, він вибрав з-поміж нас наймолодшу сестру, щоб її віддати заміж і цілком її вщасливити. Бой справді, взявши до уваги її фізичні і духовні якості та поклавши на шалю ще й значне віно, вона могла претендувати на найкращу партію. Свою турботу про мене він, нікому не мовивши й слова, виявив у тому, що дістав мені посаду каноніси, з якої я незабаром і почала отримувати прибуток. Але сестра моя була не така задоволена і не така вдячна за його турботи, як я. Вона сповірилась мені у своєму коханні, яке, вельми розумно роблячи, досі таїла, боячись, що я всіляко буду відмовляти її вийти заміж за людину, їй не до пари, що й справді сталося.