— 841 і українських 98, "Ніна" відповідно — 1052 і 93, "В'язні Бомона"
— понад 1000 російських і 87 українських. Навіть якщо виходити зданих офіційного перепису, за яким на Україні мешкає 45 мільйонів, тобто 1/5 всього населення Радянського Союзу, то й тоді вищезгадані цифри будуть не на користь Ленінської національної політики КПРС. Отже, психологічна настроєність глядача зумовлена російським оригіналом. І річ ясна, що на український варіант він дивиться як на явище другосортне. Тому після перегляду тих нечисленних українських фільмів з'являються невдоволені, котрі вимагають ліквідації дубляжів національною мовою. У своїх листах вони висловлюють невдоволення, часом обурення, даючи нові козирі україножерам з Міністерства культури для відмови режисерам у накручуванні фільмів рідною мовою, зменшення кількості українських копій. Звідси й виходить, що українська мова в художньому фільмі звучить неприродно, фальшиво.
— А якщо фільм все ж таки знятий цією мовою? Чому не сприйняв глядач "Ночі на Івана Купала"?
— Режисер Юрій Іллєнко полюбляє кіно образне, поетичне. Його захоплення метафористичністю і зумовило якоюсь мірою те, що фільм не сприйнятий масовим глядачем. Але ця ускладненість має свої соціальні чинники. За химерною символікою, карколомним каскадом подій приховано ті ідеї, котрі митець ніколи не міг би висловити засобами звичайного кіно. В українській поезії аналогічне явище маємо у творчості Івана Драча. "Ніч на Івана Купала", таким чином, була зрозуміла лише невеличкому загалу інтелігенції. До того ж цензура зробила все можливе, щоб вилучити всі сумнівні та підозрілі моменти. Фільм переробляли після перегляду тодішнім головою комітету по кінематографії при Раді Міністрів УРСР Г.Івановим, ущільнювали після вказівок відповідальних працівників ЦК, краяли після показу в Москві. Ножицями "доброзичливців" нашої культури вирізано по живому тілу останнього варіанту більше 10 епізодів. Зроблено це в моментах, найважливіших для ідейного розуміння. Нагадаю лише те місце, де Пидорка тягне канат, який потім сама відтинає. У фільмі показано лише перетятий канат і... чисте плесо води. (Злі язики подейкують, що в ЦК Іллєнкові радили вставити сюди "взяття революційним народом Зимового палацу" — для виховання мас в правильному дусі). В першому варіанті режисер показав Пидорку, яка тягне на канаті галеру з польськими шляхтичами, царицею Катериною II та її почтом, турками й татарами — усіма, хто прагнув кататися на нашому безталанному народові. Вочевидь, алегорії "Ночі на Івана Купала" були б зрозумілими багато більшому числу людей, якби не таке бузувірське обчімхування стрічки. Навряд чи позаздриш радянським митцям після того, як дізнаєшся про умови, в яких їм доводиться творити. В офіційній пресі УРСР не повідомлялось, що фільм "Криниця для спраглих", знятий за сценарієм Івана Драча, заборонено. Ні сном, ні духом не відають трудящі про існування забороненої стрічки "Київські фрески" режисера С.Параджанова. А ось свіженька історія розтерзання "Пропащої грамоти" режисера Б.Івченка. Знятий за мотивами творів М.Гоголя, фільм поетизує красу України. Директор студії ім. Довженка Цвіркунов, приїхавши з Москви, сказав: "Я був певен, що ми їдемо по нагороду. Адже везли річ, кращу від якої наша студія не знада вже десять років. Натомість привезли повеління "доробляти"". Можновладним у Москві щось не сподобалося й вони дали дозвіл демонструвати стрічку лише на Україні, за найнижчою категорією. Вочевидь, московські фахівці побоялися показати на союзному екрані той пристрасний спів про Україну, землю, за висловом поляків, "де ріки плинуть молоком, а береги повняться медом". "Дурной пример заразителен" — так закортить ще чогось подібного грузинам, литовцям. Та й чисто виховний момент. У людей плекається почуття патріотизму, пробуджується національна свідомість.
Але чому все ж таки надзвичайно низький чисто професійний рівень українських режисерів, акторів? Можна багато перелічувати фактів дискримінації українського кіномистецтва. Нікому б і на думку не спало підшукувати актрису на роль Наташі Ростової за принципом національного виключення. А для Лесі Українки міняли аж трьох, поки не зупинилися на Аллі Демидовій. Те, що національних героїв України грають російські актори — не випадковість, підтверджує вся попередня практика ролей у фільмах студії Довженка. Самойлов грав Щорса, Мордвінов — Хмельницького, Олексу Довбуша — Кочетков, а он нещодавно образ Павки Корчагіна доручили відтворювати якомусь В. Конкіну. Про наявність акторського хисту в українців свідчать десятки ролей С.Гриценка, В.Авдюшка. Клари Лучко та багатьох інших нинішніх функціонерів московського кіно. Щодо заслуг українських режисерів, так тут навіть і складно бути марнослівним. Світове визнання здобула творчість ОДовженка. Чарльз Спенсер Чаплін назвав митця "найбільшим філософом кіно". Нагадаю, що в найми до сусідів пішли Сергій Бондарчук, Лариса
Шепітько, Григорій Чухрай, Савва Куліш. Ось вони — дійові особи сучасної "Оргії". Не важко збагнути, що митці, віддавши свій талант російській культурі, орють чужу ниву. Пустоцвітами відійдуть вони на чужині й не принесуть рідному народові жодної користі.
— Але чому ж окрім тебе, декількох журналістів та письменників ніхто більше не висловлює свого обурення? Адже за кращу долю має боротися сила людей. Чому нація не прагне звільнитися від чужоземного ярма? Де хвиля народного гніву? Ти не припускаєш думки, що ви — просто община нафанатизованих догматиків, яка в засліпленні за минулі кривди не бажає зрозуміти закономірностей історичного розвитку нашого суспільства?
— Ти не відкриваєш нічого нового, Аліку, коли звинувачуєш свого ідеологічного супротивника у фанатизмі й вузькоглядності. Ще середньовічні клерикали закидали єретикам багаточисленні гріхи, характеризуючи їх до того ж як істот, погрузлих у патологічних збоченнях. З чимось подібним ми вже стикалися на початку нашої розмови. Ти хочеш переконати мене, що тільки обстоюване тобою найпередовіше і найпрогресивніше. Але давай облишимо голослів'я й перейдемо до речей конкретних. Ти вимагаєш народного гніву, революційного повалення існуючого режиму. Це — ще попереду. Але при цьому ти демонструєш елементарну політичну неосвіченість. Бо ж повстанню завжди передує сукупність певних об'єктивних умов, тобто революційна ситуація. Виникненню її сприяють саме голоси невдоволення перших, як ти висловився, сектантів-учителів, журналістів, письменників. Ці речники правди вказують своєму народові шлях до звільнення від рабства. Саме за це їх переслідують і ув'язнюють. Офіційна пропаганда шельмує й обливає брудом хули, зневажливо відвертається від них ошуканий народ. Як тут не згадати бабусі, котра принесла в'язанку хмизу до багаття Яна Гуса. Вона була впевнена, що знищує ворога, богохульника, який зазіхає на найсвятіші людські ідеали.