Брат.
Тітонько, привіт!
Тепер я маю набагато більше часу, тож вирішив одписати тобі з нашої рятівної лікарні. Наполіг перед лікарем, і все владналося. Що для мого здоров'я потрібно — в оцих умовах або відсутнє, або ж у мінімальній кількості. Річ ясна, сповіщаю це не з метою поплакатись, я бо "не нарікаю ні на кого". Марно розраховувати, що від чужих візьмуть, але передавайте при нагоді ліки. Я завжди пам'ятаю приказку, що Москву сльозами не проймеш. Одначе, якраз дали, то чом би не спробувати ще ?"Литературная" писала: 7 разів постукай в промтоварний магазин, а потім зайди і попроси, щоб і відрізали краму — хе-хе. Лежу та сплю безбожно багато, та діб мені не рахувати — хоч відпочину. Нещодавно я випадково натрапив на роман Івана Цюпи (знаменна етимологія самого прізвища) про Юрка Коцюбинського. Як оптиміст прагнув задля всіх щастя, і врешті-решт загинув через справу рук своїх. Спання — то все ж таки найкращий лікар. Я пересвідчився в цьому на власному досвіді. Коли інших засобів не існує, то мусиш роботі цього терапевта віддаватися максимально. Пригадую на подібну тему висловлювання відомого вірменина поета Саят Нови: "Три речі допомогли мені позбутися недуги: сон, мед та мої гори". Гадаю, що подолавши свій невикористаний 5-НОК і чорноплідну горобину, я також поборюкаюсь із хворобою.
Але краще про речі веселіші писати. Радію, що ти маєш пейзажі Ігоря Кондінського за повною кількістю кольорів веселки. Згоден, коли все належить перу одного митця, то цінний набуток. Я, щоправда, до мистецтва зараз збайдужів, бо просто не маю чим захоплюватись. Кіно в пас здебільшого на виробничу тематику. Тепера я гідно оцінив моральні якості радянського робітництва та переконався, що живе воно понад усякі порівняння. З рецензій у часописах дізнаюся про виставки сучасного малярства, скерування яких мало чим різниться від переглянутих кінострічок. Ну а музику слухаю по радіо. Справжній емоційний стрес у мене викликає пісня "про красоту горящего металла". Тож виходячи з перерахованого вище, ти зрозумієш, чому я сказав мистецтву ад'йо. Та, власне, на нього особливо й часу не напасешся. По пошті я отримав досить цікаву книжечку "Фабрики мысли" Поля Діксона (М. "Прогрес" 1976). Тебе повинні б також зацікавити напрямки досліджень у США. Я прямо таки захоплений кількістю науково-дослідних інститутів та й обшири їхньої діяльності вражають. Живуть же люди! А в нас книжечку про демографію УРСР виписали до того, як одержав від тебе квитанції. Але по тому й я собі замовив, так що матиму особисту. Вже казав, що писав був листа до Катерини Горбач і вже повернулося з ФРН сповіщення. Тепер чекаю на відповідь. Перефразовуючи героя з "Золотого теляти", казатиму: в мене є жінка в Ростові на Дону і ще одна у Франкфурті на Майні. У зв'язку з цим, я заборгував міжнародних АУІА-конвертів та сповіщень. То, якщо твоя добрая ласка, підішли мені штук 5 того й того. Згадували оце про Різдво в римо-католиків. Це ж їхні коляди зараз на всі заставки передають з Польщі та Чехословаччини. Дійсно, така краса навколо, а я чорти зна якою музикою захоплювався. Знаєш, як гарно слухать той спів у чоловічому виконанні. Чар просто неповторний. Ти натисни на Вас. Ів. та дідика, нехай на Святий вечір поспівають. Мудрі японці кажуть, що своє життя потрібно, якомога красою наснажувати. А в наших народних піснях її більше ніж досить. Тому навіть від самих розповідей, що слухала Гмирю, в мене приємні асоціації. Спасибі, тітонько, за передплату Франка. Буду тобі дякувати, як колись дідові "за шапати". До речі, про стареньких. Перекажи діду, щоб не підупадав на дусі. Бо наше здоров'я залежить від гумору, тобто від психотерапії. Тому нехай налаштовується на оптимістичну хвилю і чекає свого онука. А позаяк до зустрічі часу ще ого-го-го, треба йому триматись, наче козакам у Почасві. І при цьому не тероризувати родину, насамперед — бабусю й Алочку, примхами як Нерон римлян, а поставитись до життя витримано. Воно варте супокою, а не чвар. Я цілую бабусю, бо згадаю обов'язково її 6 січня. З Різдвом Христовим вас! Сподіваюсь дуже відзначити діямантове весілля Марченків. Твої листи та поштівки отримую регулярно і молодця, що ведеш їм облік. Тепера, правда, можеш мене менш розважати тим, бо з боку вищепоставлених органів мені робилися грізні всілякі застереження. Парочку на місяць, так би мовити, символічне нагадування про моє філокартистське захоплення, і квит. Марок у мене також вистачає, тож не переобтяжуй зайвим. Щось останні мої 2 сповіщення від мами
повертаються без її підпису. Це тому що вдома нікого не було, чи на пошті така вказівка? Дізнайся, будь ласка. У Галини, справді, елегантна свита, я пересвідчився на знімці. Передай моє захоплення і заздрість, яко модника. Твій постійний кореспондент, небіж і в той самий час особливо небезпечний державний злочинець. Писано на Уралі в останні дні 1976
року.
28/ХЇІ-І976
P.S. Всім палке вітання Новорічне! Радий за Володю*.
* Володимир Буковський
Із заявами щодо онука Валерія проф.Марченко звертався до Л.Брежнєва. Відповідь не надійшла. До Президії Верховної Ради УРСР — відповідь була однозначна.
Депутат Верховного Совета Гр-ке СМУЖАНИЦЕ Н.М.
Союза ССР г.Киев, ул.Щербакова,
Б.Е.Патон 72/2, кв.130
г.Киев, ул. Горького,69
Ваше заявление о помиловании сына Марченко В.В. представлено мною в Президиум Верховного Совета УССР для рассмотрения.
9 декабря 1976 г. Академик (подпись) Президія Верховної Ради
Української РСР гр.СМУЖАНИЦЯ Н.М.
Відділ у питаннях помилування
10 січня 1977р.№16591/74
Повідомляємо, що оскільки засуджений Марченко Валерій Веніамінович характеризується адміністрацією виправно-трудової колонії негативно, клопотання про його помилування залишено без задоволення.
МД/Завідуючий відділом (підпис) В.Голик
Депутат Верховного Совета гр-ке СМУЖАНИЦЕ Н.М.
Союза СССР г.Киев, ул.Щербакова,
Б.Е.Патон 72/2
кв. 130 г.Киев, ул.Горького, 69
Президиум Верховного Совета своим письмом от 3 января 1977 года за № 16591/74 известил меня, что ходатайство о помиловании осужденного Марченко В.В. в Президиуме рассмотрено и оставлено без удовлетворения в связи с негативной характеристикой с места заключения.