Листи до матері з неволі

Страница 73 из 155

Марченко Валерий

Одержав твого листа від 4/V. Дуже милий. Я взагалі небайдужий до компліментів. Про здоров 'я пишу щиро — справді, зараз чуюся добрі. Так що не драматизуй ситуацію. Сам собі дивуюся, що організм здатний на такий біологічний подвиг. Тітчиного листа сконфіскували. Як сказав поет з іншого приводу й у інших обставинах: "Моя милиция меня бережет". Надсилаю тобі зразок моєї перекладацької творчості.

Валерій. 15/V-76

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

ДО ВАЛЬТЕРА ГАЙНОВСЬКОГО ТА ГЕРГАРДА ШЕЙМАНА, журналістів із НДР

Гутен таг, камаради — журналісти! Я пишу до Вас вдруге, ймучи віру, що доля зласкавиться цього разу — і мій лист досягне адресата. Так нестерпно говорити, бути непочутим і каратися. Мали бо слушність древні: Vixi гі апітат Ьвоауі. Із змістом Вашої книжки "Операція мовчання" я познайомився завдяки численним публікаціям у совєтській періодиці. Знаю, що зображення багатостраждального Чіле Ви присвятили не тільки перо, а й кінокамеру. Обурено та дуже кваліфіковано розповідаєте про злочини хунти, поневіряння та злидні простого люду, муки в'язнів концтаборів. Останнє, власне, спонукало мене сісти за листа до Вас. Не буду торкатися чілійської проблеми широко, оскільки суперечка, який суспільно-політичний устрій кращий, навряд що внесе у встановлення істини. Впадати в розлогі дебати стосовно шляхів розвитку країни під орудою Альенде справді невдячно. На що марксисти мастаки, то це — малювати повітряні замки. Відзначу, проте, що мені слова А.Піночета: "Краще нехай в нас згине ЗО тисяч, аніж мільйон за три роки" — промовляють вельми багато.

Але повернемось до побуту чілійських політв'язнів. Як особа компетентна (ось уже три роки перебуваю у ВТУ ВС-389/35) можу порівнювати, де терор та знущання насправді, де права людини порушуються (я хибно скомпонував речення — людині права непотрібні там, де в неї забирають життя).

Про все це я й написав статтю обсягом понад пів друкованого аркуша. Та, хоч серед нас поети, музики, малярі, ми не спимо на трояндах — під час чергового обшуку її було вилучено. Мені, далебі, до втрати не звикати, проте бажав би, якби з моїм матеріялом Ви ознайомились особисто. Та чому лише з моїм одним ? Після такого мальовничого опису Вашої журналістичної вправности — і ошукали Піночета, проникли в Чакубуке, взяли інтерв'ю у в'язнів — не виникає сумнівів, що Вам під силу потрапити й на Урал. А чому б і справді Вам не з'їздити до СССР? Візьміть інтерв'ю в нашого каудільйо, в управлінні, якщо він там, можете побалакати з генералом Громовим, який пам'ятний багатьом моїм співв'язням від першої зустрічі — коли вітав етап прибулих й під його ногами харчав, спливаючи кров'ю зек, один із сімох власноручно застрілених ним — керівником режиму та справедливости, відтак круіз по-московському варіянту комунізму аж до мого концтабору.

Але тяженька то буде штука. 58-річна історія совєтських концтаборів не знала прецеденту відвідин іноземцями. Лише в ролі безпосереднього учасника, лише в цій ролі. І все ж таки я сподіваюся на зустріч. А на той випадок, щоб наша розмова була предметною, пропоную кілька запитань.

1. Віднайдіть бодай єдину країну на нашій планеті, де ув'язнено поета, наголошую, поета, а не політичного діяча, який у хвилі резигнації виливає душу, римуючи рядки. Поета, який, знехтувавши посадою, премією, псевдославою, заради служби світлонепорочній Правді, дістав у винагороду вінок із колючого дроту.

2. Назвіть мені століття, суспільно-політичну формацію, партію, або навіть звироднілого одинака-садиста, що утримували б в ув'язненні 25 років людину? В якій країні світу взагалі зараз перебувають у концтаборі жінки-політв'язні?

3. У своїй книжці Ви часто проводите аналогії між Чіле та фашистською Німеччиною. Вочевидь. Ви добре обізнані з пенітенціярним режимом Третього Райху. Отож, прошу з'ясувати: в концтаборах якого диктаторського режиму нашого часу запроваджено примусову працю? Де ще, крім Совєтського Союзу, вимагають роботи, практично не оплачуючи її? В Чіле, як Ви самі зволили спостерігати, з поту і крові нещасних хунта капіталу не наживає.

4. І останнє. Нормальна людина, звісно, може вдарити, в ефекті — забити. Прийнято вважати, що коли садист дістає задоволення від мук собі подібного — це садист, злочинець. Так званий режим перевиховання у концтаборах СССР цілком грунтується на катуванні голодом і холодом. Будьте ласкаві, вкажіть країну, де була б законодавчо оформлена сума на харчування політв'язня в 12 совєтських карбованців на місяць. Не треба мати глузду Соломона, аби збагнути, що коли працюєш за вола, харчуєшся міркою горобця, то ноги можна випростати. Кількість загиблих у концтаборах фашистівської Німеччини широко відома. Нехай же Ваші товариші за клясою в Москві сповістять цифру знищених ними у своїх виправно-трудових установах.

На моє тверде переконання, з відповідями на ці питання нашій розмові не буде бракувати предметности. Принаймні не нагадуватиме схолястичних діялогів дискутантів середньовіччя: чия віра ліпша! І ще одне. Я ніяк не для красного слівця посилався на древніх на початку листа. Засуджений (завважте, колеги, не за вбивство, не за створення протиурядової організації) лише за виявлення власної думки, свободу тієї самої думки, яку Ви так палко обстоюєте для чілійських комуністів і за яку Ваші єдиновірні покарали мене 8 роками ув'язнення. І все ж слово можна перемогти лише словом. Тому, давайте дискутувати.

Цього листа я вже був закінчив, а тут нові обставини. Я, як тім'ятаєте, людина підневільна. Отже, щойно мене викликав лейтенант Хромов і пояснив, що у зв'язку із систематичним недовиконуванням норми виробітку, адміністрація рішила покарати мене. В результаті маю решту пільг большевицького пекла. Вологі камери льохів у російську зиму помножте на зіпсутий харч вартістю дев'ять карбованців місячно — Владімірська тюрма — відплата за небажання стати таким, як Ви. Далебі, Ваші співвітчизники доби Гітлера виглядали чеснішими, коли спалювали в крематоріях й не насолоджувалися тортурами, голодом, продовженим на роки.

Для порівняння: дуже радянське—значить, відмінне.

Надруковано в часописі "Свобода" за 19 листопада 1976 р. Тоді ж таки статтю переклала на німецьку мову п. А.Г.Горбач і надруковано в газетах та журналах ФРН.