— Ти знаєш, Олійнику, — говорив до нього полковник Скоробогать-ко, — яке зараз міжнародне становище і як наші ідеологічні вороги використовують кожен випадок в середині Союзу, щоби нашкодити. Ти вічно підбурював зеків, протидіяв табірній адміністрації у її виховній роботі, до того ж не бажаєш зовсім перевиховуватися. Твій розшук обійшовся державі в два мільйони карбованців, і на цьому вже буде поставлено крапку.
В бригаду слідчих увіходив і Голобородько, той самий, з ким так жадав зустрічі перед втечею закордон Антон. Ех, не дійшли руки! В наслідок "НОВОВИЯВЛЕНИХ обставин" справи, за якою Олійника було осуджено вперше, слідство просувалося успішно. Свідки дружно дали покази, що звинувачений тодішній провідник СБ неодноразово брав участь у допитах. За його наказом знищувалися партійні й радянські діячі, чимало співробітників МҐБ. Спростування та протести Олійника, що в час підпілля він був провідником юнацтва ОУН і що функціонерами СБ були його брати, до уваги не бралися. В районній та обласній пресі в 1966 році виходили друком статті про бандерівський терор, про людиноненависницьку націоналістичну ідеологію. Реагувала громадськість.
Ухвалою Рівненського обласного суду Антона Олійника засудили на кару смерти.
1976р;. Урал, зона 35
Дорогий Валерочка, як ми тебе звали й до цього часу називаємо понині. На старості мене долає лінивість. За це мене весь час лає твоя любима сімдесятилітня бабуся. А я час від часу обіцяю виконати це добре, навіть необхідне діло, а воно все віддаляється; час нам біжить, а тобі (я уявляю) воно інакше — безмежно довгі дні й ночі. Своєму дорогому Валерію я пишу листа, а бабуся біля мене сидить, тяжко сумує призом з тим чекає, як і всі ми, твого повернення. Всі ми покладаємо на це надію, а поки-що пригадай приказку "Терпи, козак, отаманом будеш", хоч "тюрма не свій брат". Незабаром буде три роки, як ти, дорогий онучок, звичайно не став козаком, та і терпіти не легко тобі там, та ще в хворому стані. Ти змалку терпиш тяжку хворобу — нефрит. Пригадай, як ти багато разів виїжджав, майже щороку, на лікування в Середню Азію. До речі, деякі з тих, хто там лікувався в той час з тобою, віддали Богові душу. Бережи своє здоров'я — це найголовніше. Посильна робота, звичайно, необхідна. Для цього треба тобі проситися, щоб зважили на це. Ти кваліфікований журналіст. Не забувай і не залишай цієї вдячної роботи. Всі можливості старайся використати. Ми знаємо тебе чемним і культурним. По можливості таким залишайся скрізь, щоб не писали про тебе, що ти нечемно поводишся. Звичайно, коли часом буває несправедливість, треба захищати себе належними засобами. Я повернуся трохи до питання про роботу. Мені прийшло на спогад прочитане з життя і діяльності видатного діяча культури, високоосвіченої особи і діяча партії Луначарського Анатолія Васильовича (до речі, він кілька разів був арештований і сидів у царській тюрмі), як він повчав свого сина Анатолія (Толю), який поскаржився батькові, що не може знайти собі діла. Батько, Анатолій Васильович, відповідав синові з обуренням — "Як це може не бути діла! Нуднувато було в тюрмі, і то поки залишався без книжок; а потім починалася навіть надмірна робота мислі. Як це можна бути без діла ?".
Тебе це мало торкається, звичайно, але й такі речі можуть стати в пригоді письменникові і журналістові. Перебуваючи в тяжкому стані, в якому він мимоволі міг опинитися , за найкращу порадницю мав книжку та творчу думку при всіх обставинах. Тепер скажу трохи про Київ та про себе. Що можна коротко сказати про наш славний Київ. Він зростає красним днями й ночами, величезною людською масою від малого до старого. "Все йде, все минає і краю немає", як писав Тарас Шевченко. Одні помирають, другі виростають. Київ сповнений до краю людьми й машинами. В кожного свої радощі і смутки, як повсюди. Всі твої рідні сподіваються на твоє повернення. Дід твій, що вивчив тебе На "відмінно", але не доглядів до кінця, на сімдесят четвертому році постарів. Після п'ятдесяти з 200 лишком років наукової й викладовської роботи він став пенсіонером, але не сумує. Всіх праць наукових у твого діда нараховується понад дев'яносто. Якби в тебе не лиха година, ти мене обігнав би далеко, й далеко молодшим за мене. В цьому я без сумніву переконаний, коли вдаюся до розгляду твоїх статей та перекладів з азербайджанських творів. Я був задоволений з того, про що ти, здається, писав у одному з своїх листів: серед літератури з тамошньої бібліотеки хтось читав (чи ти сам) мою книжку "Історія культури України до середини XVII ст." В цьому напрямкові я працюю далі, в ширшому плані—взагалі про Історію Культури в плані філософському й історіографічному. Крім того, в мене не закінчена "Історіографія — другої половиниXIX— першої половиниХХстол." Пишу про це між іншим. Дорогий мій Валеричку! Ти можеш сказати своєму дідові: Для чого ти мені морочиш голову своїми планами. Мені не до цього. Мабуть, в твоїх думках буде велика доля правди. В такому випадкові вилай діда свого за те, що він дечого не доробив після твого закінчення університети. При всьому я тебе любив і люблю. Ще тепліше говорить твоя рідна бабуня, що тут сумна сидить біля мене. Цілуємо тебе міцно.
Дід. 2/П-1976
Добридень, мамочко! Ось уже й твій день народження наблизився. Хочу я побажати чогось дуже оригінального, а на думку спадає все звичне. Ну ти й сама знаєш, що я бажаю тобі пост ійно і здоров'я, і щастя, і "успіхіву праці". І сьомого числа я, як завжди, поцілую тебе вранці, коли лише прокинешся — приніс би тобі якийсь нездалий подарунок: чи набір фломастерів, що потім ти їх віддаси Мар'яні, чи набір тіней — з аналогічним місцем остаточного попадання, тобто наша Пидорка. І це, звичайно, не тому, що я тебе не люблю, або полінувався бігати по крамницях. Просто в цілому Києві нема нічого пристойного в розмірі до двадцяти крб., а є хіба в Москві, куди злітати не по кишені навіть такому товстосуму, як я. І ти знову б трохи розчаровано глянула на мій зовні наче й гарний, та ні до чого не придатний, як на тебе, презент. Проте я поцілував би тебе ще раз, потім кинулася лащитись "цокотуха позолоченное брюхо", хоча перед тим тебе вже встиг задобрити своїми квітами наш гречний татко і розпочався єдиний на рік мамин день. Переконаний, що й цього разу все вдасться мило та приємно. А мою відсутність нехай скрасить думка, що до її кінця лишається все менше й менше. Кількість твоїх років згадаю тільки усно, на письмі не бу'. Але досі пам'ятаю пиріг, який баба спекла на 25-річчя.