Мамусю, до мене їхати не варто. У вересні місяці я був позбавлений короткочасного побачення. Ця заборона поширюється на півроку, тобто до березня. Я вже писав: на оцьому побаченні ми не зможемо й підійти одне до одного, а поговорити до ладу тим паче. Ти намучишся, їдучи сюди, а приємності ніякої. Цього разу, зрештою, чи маю я право на побачення і коли, ти можеш дізнатися в начальства.
Від літа в мене залишилося трохи шипшини НЗ. Я її тепер заварюю й п'ю з великим задоволенням. Товариш дав термос на невизначений термін. Сказав, при умові: повернути по першій вимозі його власника і заіржав, мов кінь. Дуже радий, що побачила мене живого**. Брова молодець, або як кажуть азербайджанці, молодчик. Тик йому й перекажи. Я йому дякую. Якщо відкопає ще якісь старожитності, де я здійнятий,
* Кінець (латин.)
** Валерїів товариш продемонстрував фільм про Валерія у нас вдома.
нехай надішле. А поки те буде, може ти знайдеш малу фотку, що я робив па документи того літа, й надійшли. Створю собі музей власної слави. Тому хлопцеві, чию новорічну листівку-вітання ти мені передала сюди, можеш сказати, що я не маю змоги з ним листуватися через обставини, незалежні від мене. Очевидно, тобі слід враховувати, що мене судили відкритим судом. Так що правду, яка вона не с, приховувати нема потреби. Як сказав свого часу вождь світового пролетаріату Ленін, "нам потрібна повна і правдива інформація". На жаль, з листами мені так і не вдасться досягти регулярності. Але то вже не моя провина. Я намагаюсь, щоб допис доходив до вас щодва тижні, але с на цім світі течії, котрі пливуть потужно поза моєю, і це звісно позначається на листовому графікові. Мамочко, даремно ти хвилюєшся про мою колишню любу-згубу. Мені інколи здається, ти, мов морський приплив: час надходить — вода піднімається — і ти починаєш хвилюватись ну просто над висмоктаним з пальця приводом. Ну, чого б це ради я вів мову про одруження з нею. Невже я тобі влітку не пояснив, що та як ? В нас, як кажуть французи, амур перду*. Але ж можуть бути чисто ділові стосунки. (Чи ви, пані, не вірите в дружбу між чоловіком та жінкою ?) Так що не треба фантасмагорій. З книгарнею на Попудренка поки що не заводьтесь. Я підготую список іншим разом. Здається, книжки стали знову надходити. Ага, а Б.Гончаренко** тоді що, робив якісь офіційні висновки? Цікаво які?
Щодо заяв, окрім медичних тем, можу сказати лише те: чим більше їх напишеш, тим швидше переконаєшся у марності всього. Я тут маю змогу багато розмовляти, обмінюватись думками. Табір — це та школа, в якій вивчаєш дійсність на долях людських. Чим повсякчас я й користуюся. Мар'яні я дарую на день народження мій блакитний светр. Нехай дівочка носить його, поки він модний. Які зміни на дачі? Про неї щось ви нічого не говорите. Із моїми справами поки все. Цілую. Не турбуйся про хворобу. Минулого разу було гірше —вилежав і минуло. Так, сподіваюсь, буде й цього разу. Але те все не завадить, що я пишу. В цьому місяці до вас прийде лише один цей лист. Наступного відішлю 1 лютого. Обіймаю й цілую тебе.
Син.
17/1-1975
P.S. Привіт усім: родині та друзям. * Безнадійна любов.
** Тодішній заступник головного редактора "Літературної України".
Бабусенько!
Вітаю тебе із річчям 69. Як став я дивитися на цифри і так і так — це ж треба. От ти в нас утнула! Е-е, кумо, не кажіть. Кожен того не зуміє. Свідомий, конєшно, свого обов'язку привітати тебе самолічно. Однак є тут у мене одна справа — затримаюсь на кілька років, та ти чекай, старенька. Здорова будь і життєрадісна. Бажаю ще приїхати й запалити столика *. А ми тоді, узявшись за руки, будемо бігати навколо й кричати: "Ой, пожар!" Цілую. Тепер, якби брав до літака, то обов'язково з парашутом. Порозумнішав. Хи-хи. Збоку — це ти. А то — Талік.
6.02.1975
Исходящий № С-3
от 12 февраля 1975 г.
252214, гор.Киев, Щербакова, 72/2, кв.130
Смужанице Н.М.
На Ваше письмо от 6/П-75 г. сообщаю, что в настоящее время здоровье Вашего сына улучшилось, уменьшилось количество белка, цилиндры единичные, повысился удельный вес мочи, улучшилось общее состояние, самочувствие. Готовится к выписке из больницы. Необходимые медикаменты получал, в том числе невиграмон. Посылка медикаментов на медчасть не разрешается согласно существующему положению.
Начальник больницы
ВС-389/35 (подпись) Ярунин
From Russia with love!** До речі, про здоров'я. Нещодавно читав "За рубежом", а там — цікава стаття про пересадку органів. З неї я довідався: що з трансплантованою (пересадженою від донора) ниркою чоловік прожив 17 років; 11 років — середній термін існування людини на діалізі (штучна нирка). Не треба через певний час приходити лягати, підключившись до тої штучної нирки, і очищати кров. Зараз пересадка нирки там коштує 13 тисяч доларів плюс 1 тисяча щороку на аналізи та огляди. Як я дивлюся, стан із пересадкою нирок вельми перспективний. Мене воно звісно, не особливо вабить, але на крайній випадок. Адже, з року в рік у
* Колись маленький Валерій підпалив бабі скатерину.
** Із Росії з любов'ю. 107 цьому напрямку — успіхи. Я прочитав і зараз досить обнадієний — попри всі добрі умови та душолюбів — таки маю шанс. Щось стали кришитися зуби. І так були недобрі, а тепер і взагалі. Другий уламочок за два місяці. Буду беззубий каторжник. Брр! Ходитиму потім, як Кіса Вороб'янінов, скиглячи: "И девочки меня не любят". Слухай, може, я, справді, надто часто згадую за дівчат. Бо мама та й ти кілька разів уже писали, що з цим, мовляв, порядок — ніхто не забутий, ніщо не забуто. Чорти що, то я так, для зв'язки слів написав. Бо для мене sprawy milosni * — елегійне давноминуле, а не животрепетне сьогодення. Про головне колись гарно написав Шевченко:
Ніколи ти не здавалася мені
Такою гарно молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер, на чужині
та ще й в неволі.
Воля, воля!
Прочитав, що тут написав, і вже хотів був переписувати. Та потім передумав: не завжди ж оптимістичні малюнки робити. Правда, з мамою не знаю, що робити. У неї в листах і букви плачуть. Як би це мені зробити, щоб вона не хвилювалась? Тітко, вплинь. Уже можна було б звикнути до моєї тюремної Одісеї. Та й не вмираю я ще, й не збираюся. А ятрити собі душу — навіщо ? Ну, якби її переживання мені бодай на грам допомогли ? Чи вона гадає: мені приємно читати від усіх про її горе ? Нє, тітко, таки ти в мене баба з головою! Щиро зараз шкодую, що мало часу приділяв тобі. Ну, усьо чисто розумієш. Мацанально! Від твоїх розповідей про французькі фільми — просто в захопленні. Саме так, любесенька, саме так і є. Тепер знаєте, як ті негідники орудують. Але, коли зрозуміє, набагато легше — плюгавцям ціну знаєм. А зло вічним не буває. Це ще великий радянський поет Павло Тичина помітив: "не може ж так буть".