Вранці було сухе місце, де зараз стоїть церква, навколо ж впала роса. Другої ночі Антоній сказав: "Нехай буде по всій землі сухо, а на святому місці — роса". Пішли й виявили все так. Третього ж дня, помолившися й благословивши те місце, Антоній прохав, щоб його позначив вогонь. І вогнем, що з'явився зненацька, було спалено дерева, кущі, траву — таким чином випалено ділянку під фундамент. Церкву було закладено 1073 року. Сам князь Святослав, пожертвувавши 100 гривен золота, брав участь у копанні рову. Всі вищеописані дива бачили ченці, миряни. В них вірили й вірять мільйони християн, і від атеїстичних блюзнірств факт промовистих знамень, далебі, не знеціниться. Недовіркам в даному разі слід говорити про феномен міжнаціонального психозу: 2 варяги-дружинники навернулися у православну віру, 4 майстри-греки прийняли згодом постриг, сотня ченців-українців екстатично молилися... Не було на них лектора-трибуна.
Прості неосвічені люди приходили до монастиря і, подолавши недосконалість, виявляли вповні Богом даний кожному талант. Сучасник фундаторів святої обителі Агапіт, наслідуючи життя святих, набув слави чудодійного зцілителя. Як і отець Антоній, лікував хворих молитвою та їжею, якою харчувався сам (то сприймалося за таємниче цілюще вариво). Виліковував часто тих, на кого професійні медики махнули рукою. Блаженний чернець перебував біля хворого невідлучно, і день по дневі молився, доки Господь не зважив на його молитви. Здавалося, вже самої присутності Агапіта вистачало, щоб хворий почувався краще. Декому, можливо, доводилося зустрічати особливого гатунку гомеопата. Людина з добрим і мудрим обличчям, свою зустріч з пацієнтом він розпочинає опитуванням: чи багато їси, палиш, п'єш, розпусничаєш тощо? Разом із рецептом елементарного трав'яного настою сивочолий чоловік напоумляє відвідувача до поміркованості, відмови від шкідливих звичок, і мало хто замислюється, що йому радять жити згідно Євангельських заповідей. Тоді в Києві у святого Агапіта знайшовся конкурент, добрий знавець своєї справи, лікар-вірменин. Понад те, він міг віщувати слабим час смерті і в такому разі вже, звісно, не брався за лікування. На одному з хворих, і слід було сподіватися, хист двох медиків перетнувся. Перший надвірний князя Всеволода тяжко занедужав і фатальний кінець, згідно з передбаченням вірменина, мав настати за вісім днів. Слабого принесли до монастиря, де його став доглядати отець Агапіт. Молитви та страва блаженного вчинили диво, і за якийсь час хворий звівся на ноги. Зайве підтвердження тому, що людські пристрасті трансцендентальні — поведінка світського медика. Спонукуваний заздрістю, він, аби перевірити силу зцілителя, надіслав до монастиря засудженого на смерть, якому вже дали отруту. Чернець погодував нещасного, й по його молитвах той одужав. Тоді виникла по-східному невблаганна думка, що двох фахівців на місто забагато, звідки висновок: поступитися повинен Агапіт. Вірменин намовив земляків, щоб вони отруїли ченця. І... як написано в "Патерику": "Блаженний же без пакості, нічто же зла пострадав, вість бо Господь благочестія от смерті ізбавляти".
Повчальні взаємини печерських отців і з сильними світу цього. До важкохворого Володимира Мономаха, якого доти безуспішно намагався вилікувати столичний світило вірменин, закликали отця Агапіта. Їхати треба було в Чернігів, де тоді княжив Мономах, і посланець прохав ігумена конче відпустити інока. Але блаженний отець рішуче відмовився від вигідної пропозиції. Він сказав: раз полишити монастир, то треба ходити завжди й до всіх, а він же склав обітницю перебувати тут до останнього подиху й порушити її задля слави мирської не збирається. Пересвідчившись, що жодні умовлення не допомагають, княжий посланець заблагав, щоб той передав хворому бодай ліки. Тоді примушений ігуменом Агапіт дав князеві зілля із власної страви. Князь одужав, коли попоїв надіслане. Виняткові люди завжди приваблюють. Мономах, перебуваючи в Києві, зайшов на Печерськ, щоб побачитись і особисто віддячити тому, чиїми молитвами зцілився. Але Агапіт уникнув марнославної зустрічі, і владця залишив золото ігумену. Незабаром він надіслав свого боярина з багатими подарунками та грішми, які було занесено прямо до келії. Агапіт і це відмовився взяти, кажучи, що не занапастить свій дар багатства ради. Він виніс і покинув принесене за дверима. Чернець не погодився навіть на компромісну пропозицію боярина, взяти не собі, а роздати бідним. У цьому категоричному небажанні преподобного мати справу з золотом — глибоке розуміння небезпеки самого дотику до огидної Мамони. Князь може роздати своє золото сам. Святий же стає святим через подібний максималізм. Зрештою, вельми занедужав і отець Агапіт. Лежав, слабнучи день по дневі, і вірменин вирішив —настала його зоряна година. Він завітав до хворого в келію, де вони повели мову про секрети медицини. Прямодушні пояснення ченця, що лікує зіллям, "яким Господь подасть здоров'я", зародили в гостеві впевненість, що має справу з простаком, котрий лікує, покладаючись на щастя. Він безапеляційно заявив, що старий нічого не тямить. Потім подивившись на кволого висохлого діда, взяв його руку і прорік: смерть настане за три дні. Досвідчений медик був настільки упевнений, що пообіцяв постригтися в ченці, коли його слова не справдяться. У суперечках святі отці завжди спираються на Євангелійні засади. Розмірковуючи над висловлюваннями блаженного, помічаєш: думка правдива й неспростовна завдяки тому, що запозичена із Святого Письма. Так було і з його відповіддю на висновок ученого лікаря: "То оце в тому суть твого лікування: передрікаєш мені смерть, а допомогти не годен. Якщо ти маєш хист, дай мені життя, а якщо ним не володієш, завіщо ж докоряєш мені, присуджуєш на смерть за три дні? Мене ж ось Господь сповістив, що я помру за три місяці". По тому старий одужав, вилікував ще одного — киянина і віддав Богові душу у вказаний ним термін. Після його смерті до ігумена Печерської обителі прийшов вірменин, погоджуючись прийняти постриг. І не відірваність від рідної землі змусила його перемінити свою віру на православну, і не тільки видіння уві сні преподобного Агапіта, котрий, нагадавши про обіцянку прийняти іночий образ, вказав на вічну загибіль душі в разі лукавого нехтування. Чоловікові відкрилося, що все життя не бачив головного. Діагностика, пігулки, тинктури, масажі, режим — засоби лікування, які є лише допоміжними у всевизначальній духовній боротьбі.