І5/Х-79
Добридень, мамусю!
Ну, от прийшов до Казахстану багряний жовтень. Передусім, Валентина Серафимівна передає палке вітання, каже, що ти їй дуже сподобалась. Як поїхала в Київ, вона тебе постійно згадує. Без балди, тобто, чесно, як кажуть кримінальники. Вона напосідається на місцеве начальство, вимагаючи дозволу про звільнення, власне, довідки. Я проводив звідси уже всіх осінніх птахів, а от з нею розпрощатись не дають. Вона має, якщо пам'ятаєш, купу всяких заліків — за етапи та ще там, а в районі це не рахують. От і виходить, що кінець терміну не дзвонив їй, хоч уже й пора. Радять звертатися вище, а поки з Актюбінська її справу для відповіді передали в суд. Ото таке.
Про побут. Мешкаю на старому місці. Палили декілька разів грубу, і В. С., яка спершу дзьобала мене в тім'ячко, що холодно, стала вимагати, щоб спали при відчиненій кватирці, бо жарко. Піч справді була гаряченна від півтора-двох відер вугілля. У ці дні я вже остаточно перейшов до неї в кімнату. Занесли стіл, який зараз заставлений всілякими припасами, на ньому ж їм. Поштою надійшла електроплитка (6 крб.), і я все варю на ній. Посуд тепер не маститься сажею, як було на керогазі. А це купив ще електронагрівач, і, взагалі, краса. Гріє, як оглашений. Зараз роблю експеримент: ввімкнув нагрівач і напалив грубу. З німецькими зупами для мене перестала існувати проблема обіду. В киплячу воду вкидаю вмістиме пакету й за 6, 12, 24 хвилини маю запашну і смачну страву. Вони, справді, добрі, я ще туди зеленини накидаю і — "готово, парус розпустили". Маю кілька пачок какао, якесь вітамінізоване нім. "Какао-експрес" оте "Мокафіно", що не знаю, як уживати, а п'ю глядючи небезпеці у вічі — раптом то неофашистська ідеологічна отрута, уявити боюсь. Носить мені одна женщина м'ясо, також беру в годувальниці часом. Виходить м'ясних два, три рідше, дні на тиждень, молочне ж постійно, але раз на день. Мені б тут було вже й не зле, бо притерся якось. Ага! Виписав був у радгоспі вівцю — купа м'яса. Але це треба по неї їхати у степ до отар. А там, кажуть, вони від корости политі всі якимись ліками. То я й не погнався за дешевинкою (1 крб. 67 коп. за І кг), а почекаю й куплю на руках. Нехай дорожчу, але без ліків та корости. Привезли до крамниці капусти й В. С. наквасила мені 5 л на зиму. Я писав, що маю 18 кг цибулі. Зараз домовився з кількома за картоплю, розраховуючи, що хтось та привезе мішок. Що платять не дуже, так треба сказати, що я ж і не горю, мов Павка Корчагін у Боярці. На світі взагалі, мабуть, не можна було б знайти більш несумісних речей, ніж я і ремонт сільгосптехніки. А сусіди наші Петро і Валера так і не доробили кочегарки. Подолав їх одеколон і під кінець вони вже не знали, що робити далі. Чи то від білої гарячки, чи то був вибух пригаслих творчих сил, на які багата русская земля, тільки стали робити вони стіну під кутом славетної Пізанської вежі, а за довжиною зазіхнули на китайський мур. Всю малинку їм попсував не романтично настроєний завгосп, який довго матюкав їх обома братніми мовами, а потім вигнав геть. Треба відзначити, що крім багатьох негативних якостей у Петра й Валери є воші. Свідомість цього особливо гнітила В. С., коли їх на кілька днів поселили в гуртожиток до сусідньої з нами кімнати. Ага, в суперечці з завгоспом Валера в азарті кричав: — А ти бачив мене коли-небудь п'яним ? Ти бачив ? У Валери своя залізна логіка. Мамо! У тітки, може, завалялись якісь ношені, але ще цілі речі з гардеробу, що їх вона вже не носитиме ? Вибери 2-3 — кохту чи там сукню й надішли мені. Тут її розміру (якою я пам'ятаю її 6 літ тому) є одна нещасна жінка, котра інколи допомагає мені по господарству. Хочу зробити подарунок. Але тільки 2-3 одежини. Отже, поки сушених яблук мені не треба. Маю ще старі, а це нові з'явилися — тільки й їсти. Зеленини також більше не надсилай. На три тижні мені вистачить тої, що є. Ти так і розрахуй. В мене бачу встановився графік надсилати щопонеділка тобі листа. Певно, дотримуватимусь його й надалі. А що в моєї люби-згуби був серцевий напад чи вона застудилась? Напиши трохи яке враження справила ? Цікаво, чи я помиляюсь, чи нам з тобою подобаються однакові люди ?Ага. Від Мар'яни на день народження була мені телеграма, проте без підпису. Через це ідентифікувати правдивість її свідчень на домашньому вечорі-допиті не є можливим.
Син кримінальник, який дихав злобою на сили прогресу, а тепер бажає стати па шлях виправлення. Темний був, не розумів.
22/Х-79
Мамусю, добридень!
От і знову тобі пишу я. Вчора повернулася чергова листівка-сповіщення від мого конверта. Отже, доходить усе без втрат. Валентина Серафимівна переказує тобі вкотре вітання, а я за два тижні вже забуваю вставляти її привіти до листів. За пакунки дякую, буде нам добре: стільки там усякого. Гарбуз дійшов цілий, ще би трохи і був почав гнити (краєчок під хвостиком). Тут — успіх маємо безперечний.
Ні, без жартів, пакунок та 2 бандеролі прибули у нормальному стані. Сухе молоко одразу пустили в хід, хоча ще повно вершків та кілька пачок сухого із попередніх надходжень. Тут нам ще подарували понад 3 кг білого рису, маємо запаси картоплі й цибулі. А м 'ясо зараз, завдяки магічному слову із трьох літер *, на помах руки. Нійола Садунайте в свою чергу надіслала пакунок із зупами, кавою, бонбонами. Загодовують нас, люди-и, ростемо ж ми, гей! Білизна надійшла до речі, бо вже вдарили морози. Я саме раз був перемерз на своїй роботі, а ввечері одержав твої бандеролі і краса! Привіз на тракторі купу дров, то опалювати кімнату стало легше. Вже писав, що напитав собі помешкання. Здасться, непогані господарі, повно м'яса й молока. Одна кімната віддасться в моє розпорядження. Хоч це досить умовно, бо є малі діти. Тому я туди не дуже кваплюсь із нажитого гуртожитського гніздечка. Оце таке з побутом.
Почув прикру новину, що заарештовано Миколу. Сподіваюсь, тітка не залишить його напризволяще. Та й ти можеш консультувати про вимоги установи т. Сапожнікова. Висловлено таке оптимістичне передбачення, що суду над ним не відбутися. Або ще — наступного року невільником йому вже не бути. У світлі цих прогнозів перекажи В. І. "фе" з приводу його ставлення до тітки. Йому-бо відомо про існування вічних категорій: доброчинність та чисте сумління. В даному разі йдеться не про аутодафе у вигляді публічного виклику можновладцям, а лише про співчуття, родинну спорідненість із сестрою його дружини, яка не відсахнулася від племінника, а любила і підтримувала його в найлихіші часи. То невже за це треба бути разом із тими виродками ? Невже переляк так засліплює його, Що він забуває про святе милосердя і зачиняє двері не для чужого подорожнього, а своєї рідні? Повторюю, її єдиною провиною є звичайне людинолюбство. Я не збираюсь виступати в ролі обвинувача, а лише хочу застерегти: якими очима В. І. дивитиметься у вічі Алочці, коли "свобода нас встретит радостно у входа". А те, що всі бояться, це виправдання. Він знає, перед ким Людина дає звіт. От про цей звіт і слід пам'ятати, передусім.