Лисиця

Страница 2 из 2

Вишня Остап

— Бах! — легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон...

Вискакуі Докучай, за ним Бандит.

Докучай зиркаі у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкаі суворим басом i мчить далi.

За ним Бандит.

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на її хвостi у лiщинi по той бiк яру.

Докучай мало-мало не на хвостi в неї сидить.

На Йосипа Явдокимовича пiшла.

— Пильнуй, старий!

Аж ось:

— Бах!

Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича.

— Бий, — кричу, — старий, удруге, щоб певнiше було!

— Крiпко лежить! — кричить Йосип Явдокимович i додаі таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.

Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.

— Єсть? — питаю.

Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:

— ксть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен...

Крутиться Докучай i смикаі лiвою ногою.

Я падаю в снiг...

А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливаіться:

— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Горжетку ганяі...

Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...

Вам дома й кажуть:

— Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!

— Ладно, — ви собi думаіте, — ладно! Говори! Говори! Одужаі Докучай — знову за горжетками їздитимемо.

1945