Лірникові думи

Страница 6 из 17

Руданский Степан

І кивнув на свого сина,
І став говорити,
Щоб йому із того прута
Обручі зробити.

І на троє прут розтяли,
Обручі зробили
І на голову Адаму
Міцно наложили.

І, говорять, перестало
Голову ломити.
Но даремне наш прапрадід
Думав вічне жити.

Надаремне й син таскався
В далеку дорогу:
Ще до рання Адам бідний
Віддав душу богу.

І зібрались його діти,
Правнуки і внуки,
І зробили домовину,
Підняли на руки.

І понесли, поховали,
В землю закопали,
І на першії могилі
Гірко заридали.

Заридали і могилу
Слізьми оросили.
І ті обручі з могили
Паростки пустили.

І з тих паростків потому,
Де Адам і Єва,
Стали кипарис, кедрина,
Й триблаженне древо. [5]

(19-22 серпня 1856 р.)

2. ВЕЛЕТНІ

І

Були люде — великани,
В півверстви шагали
І руками мало-мало
Неба не сягали.

Ніпочому для них були
Гори і долини;
Ліси гнулись під ногами,
Як тонкі билини.

І згордили сильні люде
Із своєї сили,
Загордили і гріхами
Бога прогнівили.

Рано богу не молились,
Посту не тримали,
Їли, пили і гуляли,
Свят не шанува.

Стали баби чарувати,
Дочок научати,
Батьки волю синам дали
Пити і гуляти.

І піднялись син на батька,
А дочка на неньку;
Брат з сестрою проводжали
Ніченьку темненьку.

Кров, як воду, проливали,
Різали, вбивали
І гріхами все тяжкими
Землю укривали.

ІІ

І збудили гріхи в небі
Господа святого,
І поглянув господь сильний
З неба високого.

І поглянув — і задумав
Цілий світ згубити,
Тілько Ной [6] зачав безгрішний
Господа молити:

"Не губи їх, сильний боже.
Може, обратяться:
Нехай тілько перед ними
Чуда появляться!"

І послухав господь Ноя:
Кару відкладає
І на небі ясне сонце
Кров'ю обливає.

І в полудень ясне небо
Страшно потемніло,
І, як шибка серед неба,
Сонце червоніло;

І стемніла земля ціла,
Стала, як могила,
І стадами меж хатами
Звірина бродила.

І говорить Ной правдивий:
"Кайтесь; сильні люде!
Сонце гасне, звірі бродять,-
Кінець світу буде!"

Но даремнеї грішні люде
Того не вважають:
П'ють, гуляють, розбивають,
Бога прогнівляють.

IІІ

І задумався бог сильний,
Став думу гадати,
Яку кару грішним людям
За гріхи їх дати.

І придумав на всім хлібі
Колос стеребити
І всіх грішних нечестивих
Голодом зморити.

Тогді жито і пшениця
Не такі бували:
Всю стеблину аж донизу
3ерна обливали.

І зійшов господь із неба,
Зшморгує колосся,
Аж, на щастя, в полі бути
Ною довелося.

Ухватив він каждий колос
На верху рукою
І говорить: "Ще раз, боже,
Молюсь пред тобою.

Ми не варті твого хліба,
Ми то добре знаєм,
Но, як схочеш, і без того
Всі ми повмираєм.

А не буде нас на світі,
Все же будуть люде-
Нехай колос на стеблині
Хоть на жменю буде!"

І послухав господь Ноя,
Колос оставляє,
Но рід грішний, нечестивий
Й того не вважає.

ІV

І говорить господь Ною:
"Сину вірний, Ною!
Ти готуйся,— все кінчилось!
Кара над земльою!

Знаєш рибу, що на собі
Цілий світ тримає?
Тая риба стрепенутись
Штири рази має.

І раз перший стрепенеться-
Світ весь затрясеться.
І земля вся надокола
З небом розірветься.

І раз другий стрепенеться,
І перед тобою
Уже кінцями потоне
Земля під водою.

І раз третій стрепенеться.
І пройде година,-
І сухою в світі буде
Тілько середина.

І останній раз стріпнеться —
Цілий світ застогне,
І на милю під водою
Вся земля потоне.

І даремне не молися:
Не зміню я кари.
Лиш тебе спасу з сім'єю
І звірів по парі.

Ти, лиш Ною, із сім'єю
Будеш в світі жити,
Поспішай лиш до потопу
Корабель зробити".

V

Повернувся Ной додому,
Всю сім'ю скликає
І з сльозами волю божу
Їм оповідає.

І сам іде із синами
Дерево рубати.
А жінок послав на поле
Хліб святий збирати.

І рубає Ной з синами,
Бог їм помагає:
Що сокирою ударить —
Дерево спадає.

Аж в полудень — що за диво!
Син іде до тата
І приносить на долоні
Сірі мишенята.

І поглянув Ной старенький,
І говорить сину:
"Перейде наш світ великий
На лиху годину.

Ото видиш дві комахи —
Такі будуть люди.
А то — сірі мишенята-
Іх худоба буде.

А то — плуг їх такий буде...
Сину, милий сину!
Перейде наш світ великий
На лиху годину!

Віднеси іх туда, сину,
Де вони взялися.
Положи іх на то місце
Й богу помолися!"

І відніс їх, і почали
Карлики орати,
А синок пішов до батька
Дерево рубати.

VI

Стрепенулась сильна риба,
Страшно загуділо,
Потряслося ціле небо,
Сонце потемніло.

І покинув Ной рубати,
Став синів скликати,
І казав дилі колоти
І стовпи тесати.

Тешуть, колють, дошки пилять,
Бог їм помагає,
Но, на лихо, і диявол
Голову стромляє.

І що за день бідні діти
3 потом нарубають,-
Чорти ноччю все надпилять,
Другим підміняють.

А сини собі байдуже:
Того не вважають,
Все новії стовпи тешуть,
Пилять і рубають ..

І от знову загуділо,
Риба затряслася,
І краями земля всяя
Морем облилася.

I покинули тесати,
Стали будувати;
Но не знати, як до дошки
Дошку підібрати:

Все без міри у них було!
А потоп близенько! ..
І Ной сів, і зажурився,
І з дихнув тяженько.

VII

І поглянув господь сильний
З неба високого,
І до Ноя посилає
Ангела святого.

І злітає ангел з неба,
І говорить Ною:
"Не журися, вірний Ною:
Сильний бог з тобою!

Не журися, вірний Ною,
Не велике горе.
Хоть по кінцях цілу землю
Затопило море.

Ще раз третій не стрясуться
Світові основи,
А у тебе уже буде
Корабель готовий.