— Мамо, а в мене добрий виноград?
— Не треба поспішати, моє золотко! — озвалася вона. Потім провела рукою по моїй шиї і чубові і, потріпавши мене по щоці, додала: — Диви, як ти спітнів!
Вперше і востаннє я почув такі ласкаві нотки в її голосі і любе "ти" на устах, ніби ми були коханці. Я дивився на густі живоплоти, обсипані ягодами острожини й терну, я чув дитячий репет, бачив збирачів винограду, воза і на ньому бочки, людей з кошиками за плечима! Як яскраво все це закарбувалося в моїй пам'яті, геть усе, аж до мигдалевого деревця, під яким стояла вона, свіжа, рум'яна, усміхнена, під розіпнутою парасолькою! Потім я заходився зривати грона і класти їх до кошика, а коли він наповнювався, висипав його до великої бочки, поставленої оподаль; я працював завзято, мовчазно, безнастанно, і ці неквапливі, рівномірні рухи заспокоювали мою душу. Фізична праця давала мені невимовну втіху, бо така діяльність спрямовує життя куди треба й приборкує жагу, ладну все спопелити. Я збагнув, скільки мудрості в такому одноманітному поранні, й поцінував правила монастирського життя.
Вперше від довшого часу граф не дратувався і не бурмосився. Радував батькове серце син, майбутній герцог де Ленонкур-Морсоф, такий ніби здоровий, з рум'янцем на щоках, замурзаний виноградним соком. Останнього дня винобрання генерал обіцяв урядити ввечері на майданчику перед Клошгурдом бал на честь Бурбонів. Розвага обіцяла стати спільною. Дорогою назад я запропонував руку графині; вона міцно сперлася на неї, ніби бажаючи показати, яке переповнене її серце, і по-материнському поділитися зі мною своєю радістю.
— Ви приносите нам щастя! — шепнула вона мені на вухо.
Я знав про її безсонні ночі, про всі турботи її минулого життя, такого тоскного й важкого, хоча Бог ніколи не покидав бідолашної жінки; отож слова, вимовлені мелодійним голосом Анрієтти, викликали в мене таке раювання, якого не могла дати ні одна жінка в світі.
— Порушена журна одноманітність моїх днів, життя стає чудове і дає мені надію,— промовила вона по паузі.— Тільки не покидайте мене! Прошу вас, зважайте на мої невинні забобони! Будьте старшим братом моїх дітей, їхнім провидінням!
Нічого надуманого в цьому нема, Наталі: щоб звідати бездонну глибину любові, треба ще замолоду кинути лот у ті водяні озера, на берегах яких нам судилося жити. Якщо в одних людей жага схожа на потік лави, що плине між спалених берегів, то в інших вона, наткнувшись на нездоланну перешкоду, наповнює вулканічне жерло кришталевою водою.
Незабаром нас чекало ще одне свято. Пані де Морсоф хотіла підготувати дітей до життя і наочно показати, як важко заробляються гроші. Ось чому вона дозволила їм обом мати свій пай у нерівних прибутках з маєтку, таких залежних од випадків. Жакові припав урожай горіхів, Мадлені — урожай каштанів. Невдовзі ми почали збирати каштани, а потім — горіхи. Струшувати тичкою каштани для Мадлени і бачити, як гупають їхні брунатні плоди, м'яко підскакуючи в оксамитовому шарі куряви, що вкриває убогу землю, на якій звичайно ростуть ці дерева; потішатися тим, як поважно оглядає дівчинка кожну купку каштанів, оцінюючи їхню вартість і мріючи про втіхи, які вона може мати на власні кошти; слухати вітання доморядниці Манетти — вона єдина заступала графиню біля дітей; пізнати, скільки повчального міститься в кожній праці, необхідній, щоб зібрати урожай, якому загрожують примхи погоди. Яку все це давало втіху, і як приємно було милуватися наївним захватом дітей, котрі здавалися ще любішими серед прив'ялих барв осені! Мадлена мала свою власну комору, і мені кортіло подивитися, як зсипатимуть туди її скарби, і теж порадіти цьому разом із дівчинкою. Повірте, я ще й тепер здригаюся, згадуючи, з яким шерехом сипалися з кошика каштани і котилися по жовтуватій повсті, що вкривала долівку. Частину врожаю Мадлени брав граф для свого господарства; крім того, орендарі, селяни і всі околишні жителі присилали покупців для Душечки — ласкаве звертання, прийняте в нашому краю в розмові з чужими і ніби створене для Мадлени.
Жакові з горіхами не так велося: кілька днів лив дощ. Але я потішив його, порадивши призапасти горіхи і продати їх згодом з великим зиском. Пан де Шессель сказав мені, що горіхи майже не вродили в Бреемоні, Амбуазі і Вувре. Адже ціла Турень користується горіховою олією. Жак міг виручити принаймні сорок су з дерева, а він їх мав не менше двохсот, словом, сума чимала! Хлопець хотів купити собі вбрання для верхової їзди. Його бажання спричинило суперечку в родині, і граф заговорив про несталість прибутків з землі і про необхідність відкладати гроші на неврожайні роки, щоб завжди мати середній прибуток. Я зрозумів думки графині з її мовчанки: вона раділа, бачачи, що Жак прислухається до батькових слів і що завдяки її святій брехні граф потроху набуває авторитету батька сімейства, якого йому бракувало. Хіба я не казав вам, змальовуючи цю жінку, що людською мовою передати велич її духу і вчинків годі? Коли буваєш свідком таких сцен, тішишся ними бездумно, зате як яскраво виступають вони згодом на похмурому тлі нашого буремного життя! Вони висявають, як ті діаманти, в оправі з журливих дум і гірких жалів, які зливаються зі спогадами про минуле щастя! Чому назви двох нових маєтків, Кассіна та Ретор'єра, якими так ревно опікувалося подружжя де Морсоф, хвилюють мене куди більше, ніж прегарні назви Еллади або Святої Землі? "Що ти кохаєш, то про те і мова!" — вигукує Лафонтен40. Ці назви мають для мене чарівницьку силу заклинання, вони пояснюють мені могуть магії, викликаючи зниклі тіні, які з'являються з небуття і розмовляють зі мною; я знову переношуся до тієї щасливої долини, знов милуюся на красу її краєвиду, на туренську блакить! А втім, хіба диво воскресіння минулого не відбувається з давніх-давен у царині духовного світу? Не дивуйте, що я оповідаю вам про такі прості події: дрібнички того звичайнісінького і навіть буденного життя — це ті тонкі нитки, якими я тісно пов'язав себе з графинею.
Клопоти про забезпечення дітей завдавали пані де Морсоф не менше мороки, ніж їхнє кволе здоров'я. Я скоро збагнув, наскільки вона мала слушність, кажучи про свою потаємну роль у клошгурдському господарстві, і, поступово познайомившись з ним, я дістав про Турень дані, які мав би знати кожен державний муж. По десятилітних зусиллях пані де Морсоф пощастило змінити систему рільництва у своєму маєтку, де вона розчетверила всі оброблені лани (цього виразу вживають у нашому краю, коли хочуть прояснити, в чому ж система багатопілля, за якою під пшеницю відводять щороку лише четвертину всієї ріллі, а на решті сіють іншу пашню). Щоб перебороти забарливість фермерів, графиня поклала розірвати колишні угоди і знов роздати землю, наспіл — за такою орендою землевласник, надаючи орендарям господарські прибудови, скотину й насіння, ділить з ними видатки та одержаний урожай. За поділом спостерігає посередник, він і стягує з орендарів на користь господаря половину прибутків натурою; система, як бачите, незграбна, причому її ускладнює звітність, яка раз у раз міняється з огляду на посіви. Графиня надала у розпорядження пана де Морсофа п'яту ферму і землі біля Клошгурда, по-перше, щоб граф не байдикував, а по-друге, щоб довести фермерам на досвіді переваги нового методу. Добра дбаха, вона поволі, з щиро жіночою наполегливістю перебудувала дві ферми на взір господарств у Фландрії та Артуа. Задуми її відгадати легко. Коли терміни угод укладених з фермами наспіл минули, пані де Морсоф хотіла зробити зі своїх чотирьох ферм два нових чудових маєтки і здавати їх за готівку завзятим і тямковитим землевласникам: так діставати клошгурдські прибутки простіше. Боячись померти першою, вона намірялася залишити графові маєток з твердим прибутком, а дітям відписати статки, які не пропали б, опинившись у руках недотепи. В ту пору фруктові дерева, посаджені десять років тому, плодоносили щедро. Порозросталися живоплоти, які захищали володіння від майбутніх чвар та суперечок. Повиганялися тополі, берести та інші дерева. Разом з новими маєтками клошгурдські землі, поділені на чотири великі ферми — дві з них ще треба було будувати,— мали приносити шістнадцять тисяч франків золотом, по чотири тисячі з кожної ферми, не рахуючи прибутків з виноградників, з двохсот арпанів лісу й зразкової ферми, звісно, з умовою, що пощастить встановити нову систему рільництва. Всі ферми можна буде з'єднати шляхами з широкою алеєю, що її планувалося прокласти від Клошгурда до шінонського шляху, звідки зоставалося до Тура десь із п'ять льє; фермерів не бракуватиме, надто тепер, коли всі заговорили про новації, запроваджені графом, про його успіхи та про високі урожаї на клошгурдських землях. Графиня хотіла вкласти по п'ятнадцять тисяч франків в обидва куплені маєтки, щоб перетворити панські оселі на дві великі ферми; тоді їх легше буде здати в оренду, особливо якщо послати туди років на два управителем такого собі Мартіно, цей найстаранніший і найчесніший посередник скоро залишиться без місця, бо термін угод з усіма чотирма фермерами минає і тепер слід уже здати ферми за готівку. Ці прості плани все-таки вимагали витрат понад тридцять тисяч франків і стали предметом безконечних суперечок, а іноді й затятих сварок між подружжям, графиню підтримувала лише турбота про майбутнє дітей. "Що з ними станеться, якщо я взавтра помру?" — ця думка жахала її. Тільки душам лагідним і сумирним, нездатним ненавидіти й гніватися, тим, хто розливає навколо себе глибокий душевний спокій, відомо, скільки сили вимагає така боротьба, якою гарячою хвилею бухає кров до серця, коли починаєш цей поєдинок, і яка огортає нехіть, якщо надії не справджуються. І от саме тоді, коли діти зміцніли і були вже не такі худі й бліді (що то значать фрукти!), коли вона зворушено стежила за їхніми іграми і радість вливала в неї нову снагу, зцілюючи змучене серце, бідолашна жінка стала жертвою дріб'язкових причіпок та образливих випадів чоловіка. Граф, переляканий майбутніми змінами, з тупою і злобною затятістю відкидав їхню корисність. Наперекір усякій логіці він заперечував проти жінчиних доказів: так дитина не вірить у благодать сонячного тепла для врожаю. Проте гору взяла графиня. Перемога здорового глузду над глупотою утишила біль її ран, і вона забула про кривди. Того ж дня вона запропонувала зробити прогулянку до Кассіна та Ретор'єра, щоб вирішити, які роботи там слід розпочати. Граф вів перед, слідом бігли Жак і Мадлена, а ми з графинею йшли позаду, звільна ступаючи за дітьми; вона гомоніла зі мною своїм лагідним тихим голоском, схожим на шемріт морських хвиль на піщаній косі.