Ці слова добре пояснювали, чому граф відмовився голосувати за депутата, чиї таланти могли прислужитися справі роялістів. "Я зроду не йняв віри людям розумним",— відповів він на здивоване питання збирача голосів.
Пан де Морсоф підвівся і запросив нас прогулятися по саду.
— Ради Бога, пане, не треба...— озвалася графиня.
— В чому річ, люба? — спитав він бундючно: зразу видно, як він рвався панувати в себе вдома і як йому в тім не велося.
— Наш гість прийшов з Тура пішки, а пан де Шессель, не відаючи про те, повів його аж сюди з Фрапеля.
— Ви припустилися необачності,— сказав граф, звертаючись до мене,— хоча у вашому віці...
І він з уболіванням покивав головою.
Розмова точилася далі. Я незабаром переконався, який войовничий був графів роялізм і як треба було викручуватися, щоб уникнути сутички з ним. Служник, уже в лівреї, оголосив, що страва на столі. Пан де Шессель повів пані де Морсоф, граф весело взяв мене під руку, і ми ввійшли до їдальні — була вона на нижньому поверсі якраз напроти вітальні.
У їдальні підлога була вимощена білими плитками місцевого виробництва, а стіни, обшиті деревом до половини зросту людського, обклеєні глянсуватими шпалерами з візерунками квітів і плодів. Перкалеві фіранки, оздоблені червоним басоном, висіли на вікнах; на старосвітських буфетах знати було руку Буля18, стільці були різьблені, дубові, вкриті килимками ручної роботи. Обід був щедрий, але сервірований без надмірності: родинне збірне срібло, саксонська порцеляна, тоді ще не модна, гранчасті карафки, ножі з агатовими колодочками, лаковані китайські підставки під пляшки, квіти у фарбованих під лак цеберках з зубчастими золоченими вінцями. Вся ця старосвітщина мені подобалася, шпалери від Ревейона з крайками із пишних квітів здавалися мені пречудовими. Я не тямився з радощів і не помічав, які нездоланні перешкоди поставали між мною і графинею в цьому сільському житті, такому розміреному та замкненому. Я сидів біля неї, по праву її руку, я подавав їй пити! І несподіване щастя: я черкав пальцями її сукню, споживав її хліб! Не минуло й трьох годин, а наше життя вже переплелося між собою! Адже нас лучив ще й спогад про той фатальний поцілунок: це була ніби наша спільна таємниця, така бентежна для нас обох. Я навіть пішов на ницість: я став підлабузнюватися до графа, і той слухав мої солодкі речі прихильно, я ладен був гладити його пса, вволяти примхи дітей, мені кортіло подавати їм серсо й агатові кульки, носити їх на горгошах, мені навіть було досадно, що вони не заволоділи мною як своєю власністю. Любов до пари талантові: їй теж притаманна інтуїція, і я невиразно відчував, що гарячкуватість, лихий настрій і відлюдкуватість занапастили б мої надії. Обід минув для мене в насолоді радощами. Сидячи в домі графині, я не помічав ні її холодності, ні графової байдужості, личкованої за ґречністю. На зорі кохання, як і на зорі життя, є такий період, коли воно вдовольняється саме собою. У своєму сум'ятті я кілька разів відповідав на питання недоречно, але ніхто не міг відгадати моєї таємниці, навіть вона, зовсім недосвідчена в коханні. Уся решта часу пролетіла як сон. Я прокинувся з цього чудового сну, коли при сяйві місяця теплого запахущого вечора йшов по мосту через Ендр; на траві, на березі і пагорбах лежали вигадливі сріблясті блищики; чувся дзвінкий, одноманітний, рівний, якийсь журливий звук: то кректала ропуха, не знаю вже, яка її наукова назва, та після цього знаменного вечора я завше слухав її з солодким хвилюванням. Я подумки озирнувся назад і трохи пізненько збагнув, що тут, як і скрізь, зустрів ту саму кам'яну байдужість, об яку досі розбивалися мої найкращі почуття; я спитав себе: невже так триватиме вічно? І мені здалося, що наді мною тяжіє закляття; на ці потаємні радощі, такі для мене бентежні, кинули тінь похмурі події минулого. Перш ніж вернутися до Фрапеля, я ще раз глянув на Клошгурд і побачив унизу човна; прив'язаний до стовбура ясеня, він тихо похитувався на воді. Човен належав панові де Морсофу, той плавав на ньому на риболовлю.
— Ну що ж,— сказав пан де Шессель, коли нас уже ніхто не міг почути.— Не треба, здається, питати, чи знайшли ви жінку з гарними плечима? Пан де Морсоф улаштував такий прийом — вітаю! Вам можна пишатися. Достолиха, ви зразу вдерлися всередину ворожої фортеці!
Ця тирада разом з наведеними вище словами вернула мені втрачену бадьорість. Відтоді, як ми покинули Клошгурд, я не пустив пари з уст, і пан де Шессель, мабуть, пояснив мою мовчанку надміром щастя.
— Звідки ви це взяли? — спитав я з ущипливістю, яку можна було приписати моєю зачаєному коханню.
— Він зроду не зустрічав так добре жодного гостя.
— Признаюся, що й сам дивуюся такому прийому,— зауважив я, відчуваючи якусь гіркоту в словах мого попутника.
Надто недосвідчений у світському житті, щоб збагнути причину досади пана де Шесселя, я все ж здивувався: звідки це ледь приховане невдоволення? Мій господар мав нещастя йменуватися Дюраном і зробив з себе посміховисько, зрікшись прізвища свого батька, відомого фабриканта, розбагатілого в Революцію. Його дружина була останньою з роду Шесселів, цей старовинний рід судовиків вів свій початок з часів Генріха IV19, як і більшість родин вищих паризьких урядовців. Отож пан де Шессель, цей завзятий честолюбець, прагнув "убити" Дюрана, щоб доскочити бажаних висот. Спершу він перехрестився в Дюрана де Шесселя, потім у Д. де Шесселя, а коли я з ним познайомився, уже був просто пан де Шессель. За Реставрації20 він удостоївся від Людовіка XVIII титула графа й дістав право закласти майорат. Отже, діти пана де Шесселя пожнуть плоди його самовідданості, так і не дізнавшись, яку жертву приніс батько. Над ним ще й досі тяжіло ущипливе слівце якогось вельможі. Якось той висловився так: "Пан де Шессель рідко з'являється в образі Дюрана". Ця епіграма кружляла по Турені довгенько. Вихватьки скидаються на мавп, чию спритність вони запозичили собі: поки вони деруться вгору, їхньою вправністю милуєшся, але варто їм добратися до верхівки, помічаєш лише їхнє озаддя. Вдача пана де Шесселя складалася зісподу з дрібних вад, роздмуханих заздрощами. Одначе до перства йому було все ще далеко. Допевнитися свого — ось у чому перевага пробивної сили, але досить зупинитися на півдорозі, як ти, попри всі свої домагання, виставляєш себе в смішному світлі перед обивателями. А проте пан де Шессель не рвався напролом, як дужа людина: його двічі було обрано депутатом і двічі ж забалотовано на виборах. Учора він обіймав високу державну посаду, а сьогодні не був навіть префектом. Чергування успіхів та поразок зіпсувало його вдачу, і він став дратівливий, як усякий честолюбний невдаха. Цей світський муж славився своєю дотепністю і був здатний на великі справи, але, мабуть, почуття заздрості, притаманне туренцям, зіграло в його житті згубну роль: туренець увесь час ревниво стежить за успіхами своїх ближніх. Він мало добився у вищих сферах, адже там не люблять тих, хто супиться, побачивши чуже досягнення, і кривить у посмішці губи, радше створені для епіграм, ніж для компліментів. Він, певне, досяг би куди більше, якби вимагав не аж стільки, до того ж, на свою біду, він мав почуття власної гідності і зроду ні перед ким не плазував. Зараз пан де Шессель прощався уже зі своїми честолюбними задумами, дарма що роялізм сприяв йому. Либонь, він надто любив випинати те, що він з вищого світу, але зі мною він поводився бездоганно. До речі, він подобався мені з причини дуже простої: я вперше віднайшов спокій під його дахом. Він виявляв до мене якусь увагу, а мені, бідолашній, зацураній дитині, це здавалося втіленням батьківської любові. Його щира гостинність так відрізнялася від байдужості, від якої я так намучився, що я виявляв хазяїнові дитинну вдячність за таке привілля в його домі і за доброзичливе ставлення. Власники Фрапеля настільки тісно пов'язані з зорею мого щастя, що я несамохіть сполучаю їх з любими моєму серцю спогадами. Згодом, коли я був при королю, я став моєму колишньому гостителеві у пригоді. Пан де Шессель був багатий і жив на всю губу, на велику досаду деяких честолюбних сусідів; він часто міняв свої пречудові виїзди; його дружина вдягалася вельми вишукано; він робив блискучі прийоми і тримав більше челяді, ніж це заведено в нашому краю; коротше, він був пановитий, як князь. Маєтності Фрапеля величезні. Граф де Морсоф, той мусив їздити родинним кабріолетом — а в Турені це щось середнє між шарабаном та поштовою каретою — і через бідність жити на прибутки з Клошгурда, і він, як щирий туренець, заздрив своєму багатому сусідові, поки несподівана милість короля не вернула родові Морсофів його колишньої пишноти. Гостинно приймаючи молодшого сина зубожілого сімейства, герб якого належить до часів хрестових походів, граф тим самим принижував незнатного сусіда, власника просторих лісів, орних земель і левад. Пан де Шессель дуже добре розумів теє. Ось чому, попри незмінну ґречність, між сусідами так і не виникло приязні, цілком природної між власниками Клошгурда і Фрапеля, двох замків, поділених лише Ендром: дами могли вітати одна одну з вікон.