Нора мовчить.
Чи можете ви пояснити це?
Нора все мовчить. Примітне ще й таке: слова "друге жовтня" і рік написано не почерком вашого батька, а іншим, який мені видається знайомим. Ну, це можна ще пояснити: ваш батько міг забути поставити число і рік під своїм підписом. І хтось інший зробив це наугад, ще не знаючи про його смерть. В цьому немає нічого такого. Головна справа в самому підписі. Цей підпис справжній, фру Хельмер? Це справді ваш батько підписався?
Н о р а (після короткої паузи підводить голову і задирливо дивиться на нього). Ні, не він. Це я підписалась за нього.
К р о г с т а д. Слухайте, фру Хельмер... Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?
Н о р а. Чому? Ви скоро одержите свої гроші сповна.
К р о г с т а д. Можу я запитати вас, чому ви не надіслали документа вашому батькові?
Н о р а. Неможливо було. Він був тяжко хворий. Щоб просити його підписати, треба було пояснити йому, для чого знадобилися гроші. Я ж не могла написати йому, бо він сам був такий хворий, як і мій чоловік, на краю могили. Неможливо було.
К р о г с т а д. То вам би краще було відмовитись від подорожі за кордон.
Н о р а. І це було неможливо. Від цієї подорожі залежало спасіння мого чоловіка. Я не могла відмовитись від неї.
К р о г с т а д. А ви не подумали, що таким чином обдурюєте мене?..
Н о р а. На це мені ніколи було звертати увагу. Я й думати про вас не хотіла. Терпіти вас не могла за всі ваші безсердечні причіпки, що ви їх робили, хоч і знали, в якій небезпеці мій чоловік.
К р о г с т а д. Фру Хельмер, ви, очевидно, не уявляєте собі чітко, в чому власне ваша вина. Та я можу сказати вам: те, на чому я попався і що так заплямувало мене в очах суспільства, було анітрохи не гірше за ваш учинок.
Н о р а. Невже ви хочете переконати мене, що ви відважились на це, рятуючи життя своєї дружини?
К р о г с т а д. Закон не цікавиться причинами.
Н о р а. То поганий, виходить, цей закон.
К р о г с т а д. Поганий чи ні, але коли я подам цей документ до суду, — вас засудять по закону.
Н о р а. Нізащо не повірю, щоб дочка не мала права позбавити вмираючого старого батька тривог і гіркоти! Щоб дружина не мала права врятувати життя своєму чоловікові!.. Я не знаю точно законів, але впевнена, що десь у них повинно бути це дозволено. А ви, юрист, не знаєте цього! Ви, певно, поганий законник, пане Крогстад.
К р о г с т а д. Хай так. Але на справах... які зав'язались у нас з вами, ви, звичайно, припускаєте, що я трохи знаюсь? Так от. Робіть що хочете. Але.., якщо мене викинуть ще раз, ви будете в моїй компанії. (Вклоняється і виходить через передпокій.)
Н о р а (після хвилинних роздумів, підводячи голову). Е, що там! Залякати мене хотів! Не така вже я. (Береться прибирати дитячі речі, та скоро перестає.) Але... Ні, цього все-таки не може бути! Я ж це зробила із любові.
Д і т и (на дверях ліворуч). Мамо, чужий дядько вийшов із воріт...
Н о р а. Так-так, знаю. Тільки нікому не кажіть про чужого дядю. Чуєте? Навіть татові!
Д і т и. Так-так, мамо. Але ти з нами ще пограєшся?
Н о р а. Ні-ні, не зараз.
Д і т и. Мамо, ти ж обіцяла!
Н о р а. Так, але я не можу зараз. Ідіть до себе, в мене стільки справ. Ідіть, ідіть, мої дорогі дітоньки! (Ласкаво спроваджує їх і зачиняє за ними двері. Потім сідає на диван, береться вишивати, та, зробивши кілька стібків, зупиняється.) Ні! (Кидає роботу, встає, йде до дверей у передпокій і кличе.) Елене! Давай сюди ялинку! (Іде до столу ліворуч, відмикає шухляду, знову зупиняється.) Ні, це просто неможливо!
С л у ж н и ц я (з ялинкою). Куди поставити, пані?
Н о р а. Туди. Посередині кімнати.
С л у ж н и ц я . Іще вам щось подати?
Н о р а. Ні, дякую, у мене все під рукою.
Служниця, поставивши ялинку, виходить.
(Починаючи прикрашати ялинку.) Сюди ось свічки, сюди квіти... Огидна людина... Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця! Нічого тут нема такого! Ялинка буде чудесна. Я все зроблю, як ти любиш. Торвальде. Буду співати тобі, танцювати...
З передпокою входить Хсльмер з пакою паперів під рукою.
А!.. Вже повернувся?
Х е л ь м е р. Так. Заходив хтось?
Н о р а. Заходив?.. Ні.
Х е л ь м е р. Дивно. Я бачив, як Крогстад вийшов з воріт.
Н о р а. Справді?.. Ах, так. правда; Крогстад — він заходив сюди на хвилинку.
X е л ь м с р. Норо, я бачу по твоєму обличчю, він приходив просити, щоб ти замовила за нього. Н о р а. Так.
Х е л ь м е р. І до того ж, нібито сама від себе? Приховавши від мене, що він був тут? Чи не просив він і про це?
Н о р а. Так, Торвальде. але...
Х е л ь м е р. Норо, Норо, і ти могла піти на це? Змовлятися з такою людиною, обіцяти йому! Та, крім того, говорити мені неправду!
Н о р а. Неправду?
Х е л ь м е р. Ти хіба не сказала, що ніхто не заходив? (Погрожуючи пальцем.) Щоб цього більше не було, співуча пташко. У співучої пташки горлечко повинно бути завжди чисте, жодного фальшивого звука! (Обнімає її за стан.) Чи не так? Звичайно, я так і знав. (Випускає її.) Ах, як у нас тепло, затишно! (Перегортає папери.)
Н о р а (зайнята прикрашанням ялинки, після короткої паузи). Торвальде!
Х е л ь м е р. Що?
Н о р а. Я дуже рада, що післязавтра костюмований вечір у Стенборгів.
Х е л ь м е р. А мені дуже цікаво, чим ти здивуєш на цей раз?
Н о р а. Ах, це дурна витівка!
Х е л ь м е р. Ну?
Н о р а. Я ніяк не можу придумати нічого путнього. Все виходить якось по-дурному, беззмістовно.
Х е л ь м е р. Невже маленька Нора дійшла такого висновку?
Н о р а (заходячи ззаду і спираючись ліктями на спинку його крісла). Ти дуже зайнятий, Торвальде?
Х е л ь м е р. Гм!
Н о р а. Що це за папери?
Х е л ь м е р. Банківські справи.
Н о р а. Уже?
Х е л ь м е р. Я дістав згоду попереднього правління на нагальні зміни в особовому складі службовців і в плані робіт. Я хочу присвятити цьому різдвяний тиждень. Хочу, щоб до Нового року все було налагоджено.
Н о р а. Так ось чому цей бідолаха Крогстад...
Х е л ь м е р. Гм!
Н о р а (як і раніш, спираючись ліктями на спинку крісла, тихенько перебирає пальцями волосся чоловіка). Якби ти не був такий зайнятий, я попросила б тебе зробити мені одну величезну послугу. Торвальде.
Х е л ь м е р. Послухаємо. Про що ж?